Глава 23. Право приватної власності юридичних осіб. 3. Юридичні особи, як і інші власники, мають право здійснювати щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону і не порушу­ють охоронювані законом

3. Юридичні особи, як і інші власники, мають право здійснювати щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону і не порушу­ють охоронювані законом інтереси інших осіб. Зміст права власнос­ті, межі і способи здійснення права власності юридичних осіб зале­жать від обсягу їх правоздатності.

4. Юридична особа набуває цивільних прав і бере на себе цивіль­ні зобов'язання через органи, що діють відповідно до закону, інших правових актів та установчих документів. Порядок призначення чи обрання органів юридичної особи визначається установчими доку­ментами. У передбачених законом випадках юридична особа може набувати цивільні права та брати на себе цивільні обов'язки через своїх учасників.

5. В установчих документах визначаються джерела формування майна юридичної особи, порядок розпорядження майном, поділу прибутків і збитків тощо.

6. Юридичні особи відповідають за своїми зобов'язаннями усім належним їм майном. Засновник (учасник) юридичної особи не від­повідає за зобов'язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов'язаннями засновника (учасника), за винятками, передбаченими законодавством чи установчими документами юри­дичної особи.

Перелік майнових об'єктів, джерела формування власності юри­дичних осіб (господарських товариств, кооперативів, громадських і релігійних організацій, об'єднань тощо) передбачені в новому ЦК України, законах України «Про власність», «Про господарські то­вариства», «Про споживчу кооперацію», «Про сільськогосподарсь­ку кооперацію», «Про об'єднання громадян» та ін.

Право власності на землю юридичних осіб закріплено в ст. 82 ЗК України¹.

Відповідно до вказаної статті юридичні особи (засновані грома­дянами України або юридичними особами України) можуть набу­вати у власність земельні ділянки для здійснення підприємниць­кої діяльності, тобто для здійснення безпосередньої самостійної, систематичної, на власний ризик діяльності для виробництва про­дукції, виконання робіт, надання послуг з метою отримання при­бутку. Способами набуття у власність земельних ділянок юридич­ними особами є:

— придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;

— внесення земельних ділянок її засновниками до статутного фонду;

¹ Земельний кодекс України. — X.: ТОВ«Одіссей», 2002.

— прийняття спадщини;

— інші підстави, передбачені законом.

§ 2. Право власності кооперативів

Відповідно до ст. 163 нового ЦК України виробничий кооператив як один із видів підприємницького товариства є добровільним об'єднан­ням громадян на засадах членства для спільної виробничої або іншої го­сподарської діяльності, яка базується на їхній особистій трудовій участі та об'єднанні його членами майнових пайових внесків. Статутом коопе­ративу та законом може бути передбачено участь у діяльності виробни­чого кооперативу на засадах членства також інших осіб.

Майно, що є у власності виробничого кооперативу, поділяється на паї його членів відповідно до статуту кооперативу.

Згідно зі ст. 165 ЦК України член виробничого кооперативу зобо­в'язаний внести до дня державної реєстрації кооперативу не менше десяти відсотків пайового внеску, а частину, що залишилася, — протягом року з дня його державної реєстрації, якщо інший строк не встановлений статутом кооперативу.

Порядок внесення пайових внесків членами виробничого коопе­ративу встановлюється статутом кооперативу і законом.

Прибуток виробничого кооперативу, а також майно, що зали­шилося після його ліквідації та задоволення вимоги кредиторів, поділяється між членами кооперативу відповідно до їхньої трудо­вої участі, якщо інший порядок не встановлений статутом коопе­ративу.

Як єдиний власник належного йому майна, кооператив відпо­відає за зобов'язаннями всім належним йому майном. Члени вироб­ничого кооперативу несуть субсидіарну відповідальність за зобов'я­заннями кооперативу у розмірах та порядку, встановлених статутом кооперативу і законом.

Правовий статус виробничих кооперативів, права та обов'язки їх членів встановлюються ЦК України (п. 4 ст. 163).

Правове регулювання діяльності виробничих кооперативів на сьо­годні обмежується однією статтею у Законі України «Про власність» та Законом України «Про сільськогосподарську кооперацію».

Правові засади діяльності споживчих товариств визначає Закон України «Про споживчу кооперацію».

Згідно із Законом України «Про сільськогосподарську коопера­цію» від 17 липня 1997 р.¹ суб'єктами права власності в сільсько­господарській кооперації є сільськогосподарські кооперативи (ви­робничі та обслуговуючі) і кооперативні об'єднання.

ВВР. — 1997. — № 39. — Ст. 261

2УЗ-285

Розділ III. РЕЧОВІ ПРАВА І ПРАВО ВЛАСНОСТІ

Глава 23. Право приватної власності юридичних осіб

Відповідно до п. 1 ст. 9 Закону України «Про споживчу коопера­цію» від 10 квітня 1992 р.¹ власність споживчої кооперації склада­ється із власності споживчих товариств, спілок, підпорядкованих їм підприємств і організацій та їх спільної власності. Взаємовідно­сини між споживчими товариствами та їх спілками базуються на засадах членства і договорів.

Об'єктами права власності кооперативу відповідно до ст. 24 Закону України «Про власність»² є будівлі, споруди, грошові та інші майнові внески його членів, виготовлена ним продукція, доходи, одержані від її реалізації та іншої діяльності, передбаченої статутом кооперативу, та інше майно, придбане на підставах, не заборонених законом.

Згідно з п. 2 ст. 9 Закону України «Про споживчу кооперацію» власністю споживчих товариств є засоби виробництва, вироблена продукція та інше майно, що належать їм і необхідні для здійснен­ня статутних завдань. Споживчим товариствам та їх спілкам мо­жуть належати будинки, споруди, устаткування, транспортні засо­би, машини, товари, кошти та інше майно відповідно до цілей їх діяльності. У Законі України «Про сільськогосподарську коопера­цію» (ст. 20) перелічені ті самі об'єкти права власності кооперативу, що і в Законі України «Про власність».

Об'єднання сільськогосподарських кооперативів (п. 6 ст. 26 За­кону України «Про сільськогосподарську кооперацію») є власником майна, добровільно переданого йому членами об'єднання, а також набутого внаслідок своєї діяльності та на інших підставах, не забо­ронених законом. До складу об'єктів права власності об'єднання не належить майно членів об'єднання. Власністю об'єднання є також майно створених ним підприємств, які не мають права вийти зі складу об'єднання без його згоди.

Об'єкти права власності споживчої кооперації відповідно до п. 5 ст. 9 Закону України «Про споживчу кооперацію» можуть перебу­вати у спільному володінні споживчих товариств та спілок. їх част­ки у власності визначаються взаємними угодами.

Самостійним джерелом утворення власності кооперативу є гро­шові та інші майнові внески кооперативних і державних підпри­ємств та організацій, а також громадян, які не є членами коопера­тиву, але працюють у ньому за трудовим договором.

Майно кооперативу, до якого у вартісному вираженні входять ос­новні й оборотні фонди в період його створення, становить статутний фонд кооперативу. У процесі кооперативної діяльності статутний

¹ ВВР. — 1992. — № 30. — Ст. 414.

² ВВР. — 1991. — № 20. — Ст. 249.

фонд може збільшуватися або зменшуватися залежно від збільшен­ня чи зменшення обсягів діяльності.

Особливістю правового режиму майна кооперативів та їх об'єд­нань є те, що в ньому визначається пайовий фонд, який формується за рахунок пайових внесків членів кооперативу. Пайові внески — це грошові кошти та матеріальні ресурси у вартісному вираженні, що їх вносять громадяни та юридичні особи для створення і діяльності ко­оперативів та їх об'єднань, які створюються на засадах членства.

Обов'язкові розміри паю встановлюють загальні збори членів-засновників кооперативу.

Характерною рисою правового режиму пайового фонду є те, що на обов'язкові та додаткові пайові внески нараховуються відсотки з доходів у розмірах, які визначаються зборами пайовиків у порядку, встановленому статутом кооперативу.

У порядку та на умовах, передбачених статутом, у кооперативі створюється неподільний фонд, до якого зараховується у вартісно­му вираженні частина майна, що не поділяється між членами ко­оперативу, а використовується на загальнокооперативні цілі.

Відповідно до пунктів 2 і 3 ст. 21 Закону України «Про сільсько­господарську кооперацію» майно кооперативу поділяється на пайо­вий і неподільний фонди.

Неподільний фонд утворюється за рахунок вступних внесків та майна кооперативу. Пайові внески членів кооперативу до нього не включаються.

Порядок формування та розміри неподільного фонду встановлю­ються статутом. Особливістю неподільного фонду кооперативу є те, що у разі ліквідації кооперативу майно цього фонду за рішенням за­гальних зборів членів кооперативу направляється на здійснення ос­новних цілей кооперативної системи.

Резервні фонди створюються для забезпечення відновлення зно­шених основних фондів або для наповнення оборотних фондів і за­безпечення коштів на розвиток виробництва.

У кооперативах за рішенням уповноважених органів утворюють­ся страхові та інші фонди. На рівні об'єднань кооперативів за рішенням повноважних органів управління (конференцій, з'їздів, рад) відповідно до їх статутів утворюються централізовані фонди. У спілках споживчих товариств централізовані фонди формуються за рахунок певних внесків споживчих товариств або з фондів спілок нижчого до фондів спілок вищого рівня.

Джерелом формування централізованих фондів є також доходи від власної діяльності та від діяльності створених спілками під­приємств.