Проблемно-операційний принцип викладання

Американська філософія несе той самий потужний енергетичний заряд, який є серцевиною усіх галузей американської культури: від «мас-культу» до політичних та економічних вподобань на найвищому державному рівні. Його можна коротко охарактеризувати як «орієнтація на успіх», що, до речі, і визначає т.зв. «американську мрію». Американська філософія заявила про себе досить впевнено саме тоді, коли на тлі декаданса європейської філософської класики та несміливих спроб її критики з боку позитивістів на весь світ заявили про себе філософські системи Дж. Дьюї, Ч. Пірса, У. Джеймса. Так у першій половині минулого сторіччя було сформовано прагматистський напрямок у філософії.

На думку багатьох дослідників, найбільшим надбанням прагматизму є перетворення філософії з екзотичної «гри розуму», на важливий інструмент наукового дослідження, придатний до застосування в усіх галузях науки. Більш того, прагматистські філософські погляди дають можливість критичної оцінки як традиційних, так і нових наукових теорій, особливо тоді, коли вони раптом починають претендувати на роль домінуючого світогляду та ставати платформою для агресивних атак на конкуруючі теорії.

Слід зазначити, що філософія у США має два напрямки розвитку (чого не скажеш про європейську філософію) – власне теоретико-філософський та прикладний. Останній, починаючи з У. Джеймса, є основою американської системи педагогіки. Тож, на відміну від європейської педагогіки, яка «не зізнається» у зв’язках з філософськими системами, американська педагогіка прямо декларує свої витоки від прагматистської філософії.

Сьогодні у педагогіці США спостерігається новий підйом інтересу, та навіть більш ніж інтересу до прагматизму – своєрідне «звернення до витоків», які були дещо замулені практикою узвичаєних реалій [1]. Так, багато проблем, поставлених свого часу (на початку XX ст.) Дж. Дьюї є надзвичайно актуальні саме сьогодні. Зокрема, актуальна проблема, висунена ним у книзі «Демократія та освіта» (Democracy and Education): чому замість навчання методом «занурення» у розв’язання проблем, ми продовжуємо навчати методом пасивної абсорбції знань?

І навпаки, в останнє десятиріччя в американській освіті стала дуже популярною так звана «теорія пружності», яка вже встигла розвинутися в освітню парадигму [2]. Пружність можна описати як «те, що діти та молодь, долаючи “неоднорідності”, стає компетентними, впевненими та ретельними особистостями» (Werner, Smith, 1992). Ця парадигма є рухом до більш продуктивних підходів у педагогіці. І тренування у подоланні згаданих неоднорідностей дає молоді здатність набути більшої пружності у реальному житті. Сучасні дослідження з теорії пружності фокусуються на тому, як найбільш повно прищепити згадані здатності сучасній молоді.

Іншим популярним методом американської педагогіки є метод сократичного діалогу, який вважається особливо ефективним при вивченні гуманітарних дисциплін [3]. Семінари з цих дисциплін відбуваються саме у сократичній формі.

Усі згадані приклади демонструють, що успіхи американської системи освіти (щоправда, з приводу її успішності серед вітчизняних викладачів існують неоднозначні думки, але це тема окремої дискусії) базуються саме на проблемно-операційному принципі викладання.