ПОНЯТТЯ ТА ОСОБЛИВОСТІ НАКАЗНОГО ПРОВАДЖЕННЯ

Наказне провадження – це спрощений вид провадження у справах за вимогами, які мають очевидно достовірний характер. Наказне провадження може бути порушене лише за документально підтвердженими і безспірними вимогами, передбаченими ст. 96 ЦПК.

Наказне провадження є самостійним видом судочинства в суді першої інстанції. Йому притаманні певні особливості, якими є: обмежене коло вимог, відносно яких таке провадження допустиме; склад учасників; непередбаченість судового засідання; порядок розгляду заяв і видачі судового наказу; набрання судовим наказом законної сили; скасування судового наказу судом, який його видав.

Предметом розгляду у справах наказного провадження є зазначені у ст. 96 ЦПК вимоги.

Відповідно до ст. 96 ЦПК, судовий наказ може бути видано, у разі якщо:

1) заявлено вимогу про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати;

2) заявлено вимогу про компенсацію витрат на проведення розшуку відповідача, боржника, дитини або транспортних засобів боржника;

3) заявлено вимогу про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг, телекомунікаційних послуг, послуг телебачення та радіомовлення з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних, нарахованих заявником на суму заборгованості;

4) заявлено вимогу про присудження аліментів на дитину в розмірі тридцяти відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, якщо ця вимога не пов'язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших зацікавлених осіб;

5) заявлено вимогу про повернення вартості товару неналежної якості, якщо є рішення суду, яке набрало законної сили, про встановлення факту продажу товару неналежної якості, ухвалене на користь невизначеного кола споживачів.

Зі змісту зазначеної статті не передбачається, що цей перелік не є вичерпним і може бути розширений законом.

Особами, які беруть участь у справі, у наказному провадженні є стягувач та боржник, а також їхні представники. Стягувачем і боржником можуть бути як фізичні так і юридичні особи.

Заявником – стягувачем – є особа, яка звертається до суду із заявою про видачу судового наказу і якій належить право вимоги, що є предметом судового вирішення. Заява про видачу судового наказу від імені заявника може бути подана його представником при наявності у нього належно оформлених повноважень для вчинення таких дій.

У ч. 2 ст. 95 ЦПК зазначається, що із заявою про видачу судового наказу можуть звернутися органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб. Останні зазначені у ст. 45 ЦПК, зокрема, це прокурор, який може пред’явити до суду заяву про видачу судового наказу в інтересах стягувача, у визначених законом випадках. Пред’являючи таку заяву, прокурор зобов’язаний не тільки вказати на порушення інтересів громадянина чи держави, але й послатися на конкретний матеріальний закон, який ці інтереси охороняє, та мотивувати причину, за якої громадянин не може сам звернутися до суду.

Боржником є особа, з якої слід стягнути грошові кошти за заявою стягувача.

Вирішення справи у порядку наказного провадження відбувається у формі видачі судового наказу – судового рішення особливої форми, яке водночас є виконавчим документом і підлягає виконанню за правилами, встановленими для виконання судових рішень у встановленому законом порядку.