Найпростіша телекомунікаційна мережа

Особа, яка користується послугами зв'язку, називається абонентом. Для виходу на зв'язок абонент користується своїм абонентським пристроєм (телефонним апаратом, комп'ютером або телевізором).

Для передачі інформації від одного абонентського пристрою мережі до іншого потрібно встановити з'єднання через відповідний пристрій. Це пристрій називається станцією комутації. Абонент ідентифікує до з'ôднання за допомогою набору номера, який передається через абонентську лінію в станцію комутації. Набраний номер містить контрольну інформацію про дзвінок і маршруті для встановлення з'єднань.

В принципі всі телефонні апарати можна з'єднувати кабелями за правилом: «кожен з кожним», як це було на зорі телефонії. Однак коли число телефонних апаратів зростає, то оператор незабаром помічає, що доводиться часто комутувати сигнали з однієї пари проводів на іншу. Очевидно, що, побудувавши станцію комутації в центрі району масового проживання абонентів, можна значно скоротити загальну довжину проводів. Зовсім небагато проводів потрібно й між районними станціями, тому число одночасно відбуваються дзвінків у багато разів менше числа абонентів, див. рис. 8.2. Перші станції комутації були ручними, комутації робилися на щиті перемикань.

Рис. 8.2. Найпростіша телекомунікаційна мережа.

Телефонні апарати абонентів були з'єднані зі станціями комутації за допомогою абонентських ліній, кожна з яких представляє собою пару проводів. У свою чергу станції комутації, що знаходяться на території одного міста (населеного пункту), були з'єднані з'єднувальними лініями (СЛ), кожна з яких представляє собою пару проводів.

Строунджер запропонував першу автоматичну станцію комутації в 1887 році. З цього часу управління комутацією здійснюється абонентами за допомогою набору номера. Багато десятиліть станції комутації були комплексами електромеханічних реле, але в останні кілька десятиліть вони розвинулися в цифрові системи комутації з програмним управлінням. Сучасні станції мають дуже велику ємність – десятки тисяч абонентів, і тисячі з них одночасно виробляють дзвінки в годину пік.

Якщо станції комутації знаходяться в різних містах, то вони з'єднуються лініями зв'язку, кожна з яких містить кілька десятків каналів зв'язку.

Сукупність лінійних та станційних засобів, призначених для з'єднання двох кінцевих абонентських пристроїв, називається з'єднувальним трактом. Кількість комутаційних вузлів і ліній зв'язку в сполучному тракті залежить від структури мережі і напрямки з'єднання.