Зона Міжнародного стандартного номера книги (ISВN), цін і тиражу

ISВN

:Ціна

,Тираж

5. 2. 1. Складання аналітичних описів

При складанні аналітичних описів дотримуються встановлені стандартом вимоги і застосовуються умовні розділові знаки: два косі лінії (з одним пропуском до і після знака) перед відомостями про видання, складовою частиною якого є документ; крапка і тире перед областю примітки. Знак // (дві косі лінії) можливо не вказувати, якщо відомості про видання, в якому вміщена складова частина, виділена шрифтом або приведена з нового рядка.

Джерелами для складання аналітичного опису є: перша сторінка складової частини, до неї відноситься колонтитул, заголовок (зміст), а також остання сторінка тексту, якщо на ній є відомості про відповідальність (про автора, інших осіб, організації і установи, що брали участь в підготовці і публікації даного матеріалу), вихідні дані видання. В зоні приміток приводяться наступні відомості: про розділи (глави, параграфи), що не мають самостійного заголовка, про складові частини документа з вказівкою імен їх авторів, заголовків і відповідних сторінок; про наявні бібліографічні матеріали.

В аналітичних описах документів з серіальних видань в другій частині після розділового умовного знака (два косі лінії) обов’язково вказуються: назва періодичного видання, рік, число і місяць (для газет), номер або випуск (для журналів і періодичних збірок), сторінки, на яких поміщено твір (окрім газет об’ємом 8 сторінок і менші. Ці відомості прийнято розділяти знаком крапка і тире, але тире можна і не указувати, якщо матеріали опубліковані в декількох номерах періодичного видання. В цих випадках відомості про кожний номер відділяють крапкою з комою

При складанні аналітичних описів частин таких видань, як зібрання творів і вибрані твори, враховується наступне: якщо об’єктом опису є твір самого автора, то в другій частині його ім’я не повторюють. В тих випадках, коли складають опис вступної статті, післямови, коментарів і інших матеріалів, які належать іншій особі, ім’я автора зібрання творів у відомостях про видання обов’язково повторюють.

В аналітичних описах розділів, глав, параграфів з видань, які включають матеріали різних авторів, відомості про порядковий номер таких частин приводять перед вказівкою сторінок, на яких вони вміщені. В тих випадках, коли складаються описи глави, розділу або параграфа з книги індивідуального автора, в другій частині (після розділового знака) ім’я автора вказують ще раз.

Анотування

Структура анотацій.

Важливим засобом наукової комунікації є анотація. Вона, як правило, складається на видання в цілому (книгу, журнал, збірник). Метою анотації є інформування користувачів стосовно основного предметно-тематичного змісту документа, аспектів розгляду теми, матеріалу, на базі якого проведено дослідження, його географічних аспектів та хронологічних рамок. Крім того, зазначається, що нового несе дане видання в зіставленні з іншими, спорідненими за тематикою та цільовим призначенням. У разі необхідності наводяться відомості про автора. Анотація сприяє орієнтуванню користувачів інформації у документальних потоках, у системі документальних комунікацій вцілому, вона допомагає відібрати потрібну літературу, заздалегідь націлити читача на особливості змісту форми документа, висвітлює його позитивні якості та своєрідність.

Рекомендаційна анотація - дає характеристику й оцінку документа зі огляду на його цільове та читацьке призначення, служить пропаганді та рекламі кращої літератури й покликана зацікавити, привернути увагу, активізувати процес читання. Як правило, вона має дидактичну спрямованість і може вміщувати педагогічні рекомендації, методичні поради тощо.

Довідкова анотація стисло уточнює незрозумілий заголовок, повідомляє розширені відомості про автора, а також форму, зміст, жанр, призначення й інші особливості документа, відсутні в бібліографічному описі. Довідкові анотації не містять критичної оцінки документа.

Залежно від використаного засобу характеристики документа, анотації поділяють на загальні та аналітичні. Перша - характеризує джерело загалом, аналітична - тільки певну частину його місту (главу, частину, параграф) або висвітлює деякі сторони документа.

За критерієм глибини згортання інформації виділяють розширені та реферативні анотації. Розширена - крім характеристики твору друку, може вміщувати відомості щодо історії його написання, поширеності серед читачів, опрацювання літературною критикою, видань іншими мовами, а також висвітлювати історико-бібліографічні та текстологічні особливості. Реферативна анотація - це синтез індикативних та інформативних методів згортання інформації. Інколи цей вид вторинного документа називають індикативним рефератом. У реферативній анотації подається характеристика основних положень і висновків твору, переказ його змісту або окремих аспектів змісту.

У більшості випадків анотації використовуються для аналітичної обробки великих та багато аспектних документів. За допомогою анотування здійснюється популяризація і пропаганда нової періодики, а також випереджувальне сигнальне інформування про видання, що готуються до друку. Крім того, анотування використовують інформаційні служби, що обмежені у коштах і не мають можливості забезпечити себе потрібним контингентом фахівців, але водночас повинні організувати високу оперативність інформування.

Набір елементів в анотації залежить від повноти бібліографічного опису, від призначення БІ, а також від виду самої анотації. В довідковій анотації можливі такі елементи, як: уточнення заголовка, додаткові (переважно, фактичні) відомості про автора, про хронологічне охоплення матеріалу, а також про призначення і зміст, форму або жанр, структуру і інші особливості документа, які відсутні в описі.

В рекомендаційній анотації органічно об’єднується сукупність елементів, кожний з яких повідомляє інформацію відповідно до своїх функцій.

Відомості про автора включають: основні дати його життя і творчості (діяльності), коротку характеристику епохи, коли він жив. Іноді вказується професія, приводяться дані про популярність його творів. Цікаві для читачів відомості про історію створення, час і місце написання творів, їх публікації, про достовірність або вигадку описаних фактів і подій. У ряді випадків стисло характеризуються джерела, які слугували основою для створення твору.

Характеристика наукової і художньої цінності твору передбачає відомості про його суспільну значущість, посилання на рецензії або критичні статті, відгуки діячів науки і культури.

Коротка характеристика змісту є основним елементом анотації. В анотації пояснюється заголовок, тема, акцентується увага на основних питаннях, яким автор надає найбільше значення, повідомляється про події і дійових осіб, наголошуються особливості даного твору, його відмінність від інших, близьких за змістом.

Характеристика структури видання і форми викладу матеріалу дозволяє звернути увагу читача на особливості організації матеріалу у виданні, його побудову, що має значення для розкриття проблематики твору. Застосовуються різні варіанти: наприклад, в анотаціях на учбові, довідкові, науково-популярні видання замість характеристики змісту розділів можливо просто їх перерахувати.

Характеризуючи форму викладу матеріалу, слід зазначити, як він поданий - детально або стисло, популярно або науково, живо, захоплююче або, навпаки, сухо, а також вказати літературну форму твору.

Відомості про цільове і читацьке призначення дозволяють зробити висновок про використання твору в науковій, учбовій, виробничій діяльності або в самоосвіті. В одних випадках читацька адреса позначається конкретно, в інших - достатньо широко.

Характеристика художньо-поліграфічного і редакційно-видавничого оформлення включає дані про кількість і вид ілюстрацій, схем, креслень; про художників-ілюстраторів і поліграфічне виконання. Крім того, в анотаціях наголошується наявність елементів наукового довідкового апарату, прикнижних бібліографічних списків.

Основні етапи анотування.

Анотування здійснюється поетапно. Виділяються наступні етапи процесу анотування:

Розглядаючи кожний етап окремо, необхідно пам’ятати, що анотація - це коротка, цілісна характеристика документа.

1. Аналіз тексту документа.

Перш за все визначається вид видання (моно видання, збірка, частина багатотомного або випуск серіального видання). Встановлюється, якому питанню, темі або області науки він присвячений. Звертається увага на структуру видання і групування матеріалу.

Аналіз форми викладу матеріалу допомагає при визначенні читацької адреси. З цією метою вивчають, наскільки повно, доступно і наочно висловлені питання. Відзначають особливості поліграфічного виконання і редакційно-видавничого оформлення, зокрема наявність або відсутність наукового довідкового (пошукового) апарату. Окрім самого тексту, проглядають передмову, вступну статтю, примітки. Якщо відомостей виявляється недостатньо, звертаються до додаткових джерел.