Складові елементи фінансової стратегії підприємства

Інноваційна діяльність підприємства, як правило, здійснюється на основі розроблених програм чи проектів. Інноваційна програма допускає участь у її реалізації різних юридичних і фізичних осіб, у тому числі іноземних, а також держави і міжнародних організацій.

Однією з основних проблем роботи з інноваційною програмою є її фінансування. Воно має забезпечити програму ресурсами, до складу яких входять не тільки кошти, але й інші інвестиції, що виражаються в грошовому еквіваленті, у тому числі основний, оборотний і інтелектуальний капітал, майнові права, кредити, позики і застави, права землекористування тощо [1 ].

Усі головні напрямки інноваційного розвитку повинні знаходити своє відображення в фінансовій стратегії підприємства, яку слід розглядати як стратегію забезпечення ресурсної бази для реалізації виявлених у результаті маркетингових досліджень варіантів інноваційного розвитку [2].

Отже, стратегія фінансування інноваційної діяльності випливає із загальної стратегії розвитку підприємства, одночасно вони взаємно впливають одна на одну і залежать між собою. Тому стратегія фінансування повинна формуватися, виходячи з перспективи розвитку інноваційної діяльності підприємства, і сприяти досягненню стабільної прибутковості його діяльності [3].

Стратегію фінансування потрібно дуже ґрунтовно

розробляти, адже при її створенні підприємство стикається з протиріччям у розумінні місця цієї стратегії в „стратегічному наборі” [4]:

1) з погляду власників, стратегія фінансування - основна, оскільки має забезпечувати їхній добробут. Головне для власників - нагромадження доходів і прибутків для виплати дивідендів акціонерам, зниження ризику та підвищення доходності підприємства;

2) з погляду керівників і працівників підприємства, головне це подальше функціонування підприємства, тому стратегія фінансування належить до ресурсних і відіграє роль засобів у реалізації інших стратегій та розвитку підприємства взагалі, визначаючи можливості самофінансування тощо.

Розробка стратегії фінансування інноваційного розвитку підприємницьких структур і окремих суб’єктів підприємницької діяльності повинна ґрунтуватися на таких принципах [2]:

1) підпорядкованість стратегічних цілей фінансової стратегії стратегічним цілям інноваційного розвитку суб’єкта господарювання;

2) варіабельність і гнучкість стосовно змін зовнішніх умов;

3) відповідність фінансової стратегії існуючому фінансовому клімату, напрямкам державного регулювання інноваційних та фінансових процесів з урахуванням перспектив їх зміни;

4) прийнятий рівень ризику фінансових рішень;

5) достатність фінансових ресурсів для реалізації проектів інноваційного розвитку;

6) ефективність фінансування;

7) фінансовий контроль та аналіз діяльності підприємства.

Розробку стратегії фінансування інновацій необхідно:

- виконувати поетапно [1]:

- конкретизація стратегічних цілей залежно від варіантів інноваційного розвитку на базі існуючих і перспективних ринкових можливостей;

- аналіз існуючих джерел і механізмів фінансування, особливостей державної і регіональної інноваційної політики;

- формування оптимальної структури фінансових ресурсів (включаючи джерела і механізми фінансування);

- деталізація фінансової стратегії за джерелами фінансування, напрямками фінансування тощо;

- оцінка розробленої стратегії з погляду відповідності зовнішнім і внутрішнім умовам реалізації;

- контроль за реалізацією;

- аналіз реалізації розробленої фінансової стратегії.

Фінансування інноваційної діяльності повинно здійснюватися при дотриманні наступних умов:

- динаміка інвестицій повинна забезпечувати реалізацію програми відповідно до тимчасових фінансових обмежень;

- зниження витрат фінансових коштів і ризику програми повинно забезпечуватись за рахунок відповідної структури і джерел фінансування та визначених організаційних заходів, у тому числі: податкових пільг, гарантій, різноманітних форм участі.

Фінансування інноваційної діяльності може здійснюватись такими способами:

1) самофінансування, тобто використання як джерел фінансування власних засобів інвестора (із засобів бюджету і позабюджетних фондів - для держави, із власних засобів - для організації);

2) використання позикових і залучених засобів.

Основними елементами фінансового забезпечення економічного розвитку інноваційного типу мають бути [5]:

- розгортання фінансового сектора (зростання активів фінансових інститутів та посилення конкуренції між ними за заощадження і зниження вартості залучення коштів);

- створення інституційних умов (податкового та трудового законодавства) для нагромадження масових заощаджень населення як безальтернативного джерела фінансування;

- переважно соціальна орієнтація державних витрат, державні інвестиції у сфери науки, освіти, медицини, культури;

- кардинальний перегляд податкової політики і зміщення акцентів з підтримки виробників на підтримку споживачів, що сприятиме більш рівномірному розподілу чистих заощаджень;

- запровадження змішаних механізмів акумуляції коштів з метою фінансування стратегічно важливих проектів з участю держави і фінансових інститутів.

Система фінансування інноваційної діяльності підприємства включає [1]:

- джерела фінансування;

- організаційні форми фінансування.

Система фінансування, як складова частина інноваційної політики, повинна забезпечити рішення наступних завдань [3]:

1) забезпечення необхідних умов дл^ швидкого та ефективного впровадження технологічних новинок в усіх видах економічної діяльності держави, удосконалення виробництва і структурно- технологічної перебудови;

2) збереження і розвиток стратегічного науково-технологічного потенціалу в пріоритетних напрямах розвитку;

3) створення необхідних соціально-економічних умов для збереження потенціалу наукових і технічних кадрів і таким чином недопущення еміграції висококваліфікованих спеціалістів науки і техніки за межі країни.

Для реалізації цих завдань необхідно вирішити цілий ряд питань, а саме:

- провести аналіз структури джерел коштів і механізму фінансування інноваційної діяльності підприємств усіх форм власності з метою встановлення рівня забезпеченості поставлених державою завдань відповідними фінансовими ресурсами;

- визначити механізм державної підтримки підприємств та забезпечення виконання окремих науково-технологічних програм через різні фінансові джерела;

- визначити ефективність стимулюючої системи, спрямованої на збільшення коштів фінансування інноваційної діяльності з різних позабюджетних джерел.

Стратегія фінансування надалі є основою для розробки відповідних інноваційних проектів і програм у рамках загальної економічної стратегії інноваційного розвитку господарюючого суб’єкта.

2.Джерела і види фінансування інноваційної діяльності

Інновації в усіх сферах діяльності вимагають фінансових вкладень. Попит на інновації завжди існує, але він обмежується фінансовими можливостями. І тепер в Україні спостерігається такий стан: інновації необхідно розробляти, впроваджувати в практику, але не вистачає інвестицій, інвесторів з наявними фінансовими ресурсами. Це і є причиною того, що Україна зі своєю технікою і технологією уже тривалий час не може вийти на перспективні передові рубежі.

Тому актуальним завданням науки є визначення механізмів фінансового забезпечення інноваційного розвитку в умовах перехідного періоду [5].

Серед основних перепон на шляху створення механізмів фінансового забезпечення інноваційної моделі економічного розвитку можна назвати:

1) збереження можливостей отримувати високі доходи від традиційних видів економічної діяльності;

2) слабкість та неліквідність внутрішнього фондового ринку;

3) відсутність небанківських фінансових інститутів (інституційних інвесторів);

4) труднощі з ефективним розміщенням фінансових ресурсів у банківській системі.

Формування й оптимізація складу джерел і механізмів фінансування інновацій виконується поетапно й у загальному випадку включає такі дії:

- визначення обсягів інвестиційних вкладень, необхідних для реалізації проектів інноваційного розвитку:

- пошук можливих джерел фінансування інновацій і механізмів інвестування;

- аналіз та оцінка джерел і механізмів фінансування за прийнятими критеріями;

- визначення оптимальної структури джерел фінансування інновацій.

Підтримка інноваційної діяльності в кожній країні здійснюється різними способами, за допомогою різноманітних спеціалізованих фінансових інститутів та інноваційних структур. Це залежить від рівня економічного розвитку та історичного досвіду країни.

Фінансування інноваційної діяльності здійснюється завдяки розвиненій системі державних інститутів, фінансових інститутів банківського і небанківського секторів: спеціалізованих банків і небаиківських фінансово-кредитних установ, інноваційних, інвестиційних і венчурних фондів (тобто фондів ризикового фінансування). Проведення такої політики можливе за умов залучення коштів державних цільових програм, банківського капіталу, вільних коштів страхових компаній, пенсійних фондів, власних коштів підприємств і корпорацій, а також індивідуальних інвесторів.

Основними джерелами коштів, що використовуються для фінансування інноваційної діяльності, в Україні є [2]:

1) власні кошти:

- промислові інвестиції з прибутку підприємства;

- фонд розвитку фірми;

- кошти резервного фонду (для покриття тимчасових поточних збитків підприємства, що плануються на період до виходу підприємства на проектні показники обсягів виробництва);

- фінансування за рахунок статутного фонду.

2) позикові кошти:

- банківські кредити;

- кошти від продажу власних акцій, облігацій;

- комерційний кредит постачальників ресурсів;

- фінансовий лізинг.

3) залучені кошти:

- залучені кошти акціонерів - засновників (пайовиків);

- кошти наукових фондів;

- спонсорські кошти;

- бюджетні асигнування;

- дивіденди і проценти по цінним паперам інших емітентів.

4) інші змішані джерела фінансування:

- випуск і розміщення конвертованих один в одного акцій і облігацій;

- інноваційний кредит;

- отримання форвардних контрактів на поставку продукції, що освоюється, із відстроченим терміном поставки, при наявності авансових платежів;

- венчурний капітал.

Самими важливими джерелами недержавної системи фінансування інноваційних проектів є: власні кошти підприємств; кошти, що мобілізуються шляхом емісії цінних паперів; кредити комерційних банків; спеціалізовані та благодійні фонди; кошти інвестиційних компаній, зацікавлених у швидкому випуску нової продукції, венчурний капітал.

Законом України „Про інноваційну діяльність” передбачені такі види фінансової підтримки інноваційної діяльності [6]:

а) повного безвідсоткового кредитування (на умовах інфляційної індексації) пріоритетних інноваційних проектів за рахунок коштів Державного бюджету України, коштів бюджету Автономної Республіки Крим та коштів місцевих бюджетів;

б) часткового (до 50%) безвідсоткового кредитування (на умовах інфляційної індексації) інноваційних проектів за рахунок коштів Державного бюджету України, коштів бюджету Автономної Республіки Крим та коштів місцевих бюджетів, за умови залучення до фінансування проекту решти необхідних коштів виконавця проекту і (або) інших суб’єктів інноваційної діяльності;

в) повної чи часткової компенсації (за рахунок коштів Державного бюджету України, коштів бюджету Автономної Республіки Крим та коштів місцевих бюджетів) відсотків, сплачуваними суб’єктами інноваційної діяльності комерційним банкам та іншим фінансово-кредитним установам за кредитування інноваційних проектів;

г) надання державних гарантій комерційним банкам, що здійснюють кредитування пріоритетних інноваційних проектів;

д) майнового страхування реалізації інноваційних проектів у страховиків відповідно до Закону України „Про страхування”.

У таблиці 10.1 представлена структура джерел фінансування інноваційної діяльності [1].

Таблиця 10.1Структура джерел фінансування інноваційної діяльності

Проведення інноваційної політики в країнах з перехідною економікою має свою специфіку. Вона полягає у централізованій фінансовій підтримці інноваційної діяльності через систему державних бюджетних і позабюджетних інноваційних фондів. Це зумовлено загальним дефіцитом власних коштів у підприємств на технологічне оновлення та освоєння випуску інноваційної продукції, нерозвиненою інфраструктурою підтримки інноваційної діяльності, а також відсутністю довгострокового банківського кредитування та венчурного фінансування.

В умовах економіки України в даний період розраховувати на значне бюджетне фінансування інноваційної діяльності неможливо, воно не забезпечує необхідного розвитку науково- технологічного прогресу в національній економіці.

У промисловості в 2005 р. за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів профінансовано 0,8% витрат на інноваційну діяльність, тоді як в 2004 р. - 1,4% , а в 2003р. - 3.1%(табл.10.2).

У сьогоднішніх умовах необхідно забезпечити розбудову такого механізму акумуляції та розподілу фінансових ресурсів, який зробить можливим стійкий економічний розвиток країни в довгостроковій перспективі. При цьому не можна покладати надії на те, що ринок здатний сам ввести в дію такий механізм.

Коли говорять про інновації, то мають на увазі механізм державного фінансування цього процесу. Але в ринковій економіці повинні існувати власні, побудовані на суто ринкових засадах, механізми та інституції, які б забезпечували інвестування в інноваційну сферу з метою одержання прибутку [9].

Хоча досвід економічно та технологічно розвинених країн свідчить, що державне регулювання та пряма фінансова підтримка інноваційної діяльності через державні інститути не замінює ринкових механізмів і відповідних фінансових інститутів, а, навпаки, доповнює та посилює їх.

У розвинутих країнах держава, не звільняючись від утримання фундаментальної науки, створює максимально сприятливі умови для інвестування приватних капіталів у науково-технологічну сферу. У нас держава намагається домінувати і контролювати весь інноваційний процес через виконавчі структури та створювані ними кредитно-фінансові установи. Налагодження власного виробництва сучасної продукції потребує коштів, але наші банківська система і фондовий ринок не забезпечують фінансовими ресурсами розширене відтворення - основним джерелом інвестицій залишаються держава та власні кошти суб’єктів економічної діяльності.

Таблиця 10.2 Розподіл загального обсягу фінансування інноваційної діяльності в Україні за джерелами [7]

Види фінансування повністю залежать від джерел фінансування, тобто від того як фінансуються інноваційні процеси - за рахунок власних чи позичених коштів (кредитів). В усіх випадках вони повинні забезпечити повернення витрат і певний рівень прибутковості.

Наведемо загальні характеристики найбільш поширених організаційно-правових форм фінансових інститутів та інноваційних структур у сфері інноваційної діяльності України. Відмінним для цих інститутів є порядок формування їхніх коштів, інструменти фінансування, перехід прав власності у процесі фінансування. Спільним є цільове фінансування розроблених інноваційних проектів.

Для фінансової підтримки інноваційної діяльності в регіонах країни доцільно створювати спеціалізовані державні та комунальні інноваційні фінансово-кредитні заклади, діяльність яких законодавчо закріплена Законом України “Про інноваційну діяльність” і передбачає залучення коштів як місцевих бюджетів, так і юридичних і фізичних осіб [6].

Слід зауважити, що саме регіональні аспекти фінансування інноваційної діяльності з року в рік стають все більш вагомими. Соціально-економічні перетворення в країні створюють умови для більш повного використання регіональних факторів функціонування інноваційної сфери. Місцеві органи влади отримують все більше фінансових, законодавчих, майнових можливостей впливу на інноваційну сферу, щоб найбільш оптимально використовувати науково-те хно логічний потенціал на користь регіону.

У 2000 р. на базі ліквідованих Державного інноваційного фонду та його регіональних відділень була створена Українська державна інноваційна компанія, яка є державною небанківською фінансово-кредитною установою. Вона організована з метою забезпечення реалізації державної інноваційної політики і залучення вітчизняних та іноземних інвестицій для розвиту національної економіки.

Завданнями Інноваційної компанії є фінансування за рахунок власних і залучених коштів інноваційних та інвестиційних проектів, спрямованих на впровадження у виробництво прогресивних науково-технологічних розробок, освоєння випуску нових видів продукції шляхом надання підприємствам кредитів для їх інвестування, а також проведення з ними спільної діяльності. Інноваційна компанія може проводити фінансування інноваційних та інвестиційних проектів за рахунок коштів державного бюджету відповідно до пріоритетів інноваційного та інвестиційного розвитку національної економіки.

Одним із завдань, покладених на Інноваційну компанію, є забезпечення повернення до Компанії інноваційних позик, наданих ліквідованим Держіннофондом України та його регіональними відділеннями, у тому числі, шляхом реструктуризації та запровадження управління борговими зобов’язаннями дебіторів. На сьогоднішній день в Інноваційній компанії склалась критична ситуація з наданням інноваційних позик суб’єктам підприємницької діяльності через відсутність необхідних коштів. В багатьох випадках підприємства- боржники або не в змозі погасити заборгованість, або ж частково погашають її шляхом передачі інноваційної продукції. А це, в свою чергу, позбавляє Інноваційну компанію можливості отримувати додаткові фінансові ресурси для надання інноваційних позик. Тому слід переглянути сам механізм повернення раніше наданих інноваційних позик Інноваційній компанії з метою отримання необхідних коштів для фінансування пріоритетних інноваційних проектів.

На сьогодні продовжує свою діяльність Український фонд підтримки підприємництва, одним із завдань якого є підтримка інноваційної діяльності в підприємницьких структурах недержавного сектора економіки шляхом надання пільгових кредитів, обладнання і виробничих потужностей на умовах лізингу, оренди тощо.

Однак статистичні дані свідчать, що сьогодні фінансування інноваційної діяльності у промисловості України через позабюджетні фонди є низьким. Так, у 2005 р. частка такого фінансування становила 251,4 тис. грн., тоді як в 2004 р. - 640,5 тис.грн., в 2000 р. - 33377,5 тис.грн.

Основним джерелом фінансування інновацій залишаються власні кошти підприємств (табл. 10.2), і порівняно з 2003 р. їхня частка у загальному обсязі фінансування інноваційних робіт зростала (з 70,3% до 87,7%), за рахунок власних коштів у 2005р. в промисловості здійснювали нововведення 74,5% підприємств. Проте цих коштів недостатньо, особливо для реалізації радикальних, довготермінових інноваційних проектів.

Ряд українських економістів[10,11] вважають, що головним чинником фінансового забезпечення інноваційного процесу найближчими роками має стати банківське кредитування, так як довгострокові позики та кредити у світовій практиці є основними серед позичкових джерел фінансування. Проте в умовах України це джерело відіграє все ще незначну роль (в 2003 р. величина кредитних ресурсів зросла на 170943,5 тис.грн., що складає майже 45%). Кредити для розвитку інноваційної діяльності в 2005р. використали 75 підприємств, в 2004р. - 81, в 2003 р. - 77 підприємств. їх обсяг становив 409,7 млн. грн., або 7,1% загального обсягу фінансування. Як зазначають О.Васюренко та І.Пасічник [10], успішність економічної діяльності в інноваційній сфері останнім часом дедалі тісніше ставиться в залежність від рівня залучених кредитних ресурсів банківських установ до системи фінансового забезпечення відтворювальних процесів.

Можливості підприємств щодо використання кредитних коштів для реалізації інноваційних проектів на сьогодні дуже обмежені, так як фінансовий ризик таких операцій занадто високий. У практиці розвинутих країн за банками закріпилась роль інституцій, які здійснюють фінансування інноваційних проектів найбільш дохідних та перспективних напрямів діяльності.

Інноваційно-інвестиційну активність вітчизняних комерційних банків стримують також високі вимоги обов’язкового резервування - від 10 до 12%, тоді як у розвинених країнах це 1 % або трохи вище.

В світлі Європейської інтеграції з‘ являються нові можливості щодо залучення кредитних коштів в інноваційну сферу. Зокрема, сприяє підготовці інноваційно-інвестиційних проектів Чорноморський банк торгівлі та розвитку, який виділяє кошти для самих перспективних з них під порівняно низький кредитний відсоток. Банк надає довго- та середньострокові кредити під інноваційні програми малим і середнім підприємствам стратегічно важливих видів діяльності - агропромислового і транспортного комплексів, енергетичної сфери.

Як показує вітчизняна практика, фінансування банками інноваційних проектів підприємницьких структур може здійснюватись у самих різноманітних формах. Крім вкладання власних коштів у вигляді довготермінових кредитів, купівлі цінних паперів, важливого значення набуває їх діяльність, пов’язана з управлінням коштами самих підприємств - різні довірчі і страхові операції банків, участь у роботі наглядових рад, безпосередній контроль і консультування конкретних інноваційно-інвестиційних проектів та інше. У зв’язку з тим, що інвестиції здебільшого мають довгостроковий характер, банки здійснюють контроль за виконанням умов кредитних договорів, в свою чергу, за діяльністю підприємств, які кредитуються. Це дає можливість банкам не тільки забезпечити підприємства кредитними ресурсами, а бути учасниками кредитних підприємств.

З урахуванням досвіду розвинутих країн щодо ефективності фінансування інноваційних проектів є доцільною переорієнтація банківського менеджменту з короткотермінових операцій на, можливо, менш дохідні щодо терміну повернення ресурсів, але більш перспективні та ефективні на тривалому часовому інтервалі послуги з довгострокового кредитування наукових досліджень, конструкторських розробок, освоєння і впровадження нової техніки та прогресивної технології.

За таких умов інноваційно-інвестиційна діяльність банків може сприяти не тільки пожвавленню розвиту економіки держави, а також і зниженню НБУ норм резервування, дохідності державних зобов’язань, а в цілому сприятиме концентрації та централізації банківського капіталу. Теперішній рівень капіталізації комерційних банків неспроможний задовольнити потреби довгострокового фінансування, а також спільного кредитування інноваційних проектів.

Як основні фактори, що обмежують кредитування інноваційної діяльності підприємств, особливо довгострокове, слід виділити такі: великий кредитний ризик; високий рівень процентних ставок за банківськими кредитами; переважно короткостроковий характер банківських пасивів; зацікавленість банків у кредитуванні господарських операцій із швидким обігом грошових потоків.

Цілком очевидно, що за нинішніх економічних умов залучення банківських установ до кредитування інноваційної діяльності потребує розробки та впровадження дійових стимулюючих заходів на державному рівні. Заходи щодо активізації кредитних операцій в інноваційній сфері мають передусім забезпечити: вищий рівень дохідності кредитно- інноваційних операцій порівняно з іншими активними операціями банків та зниження рівня банківських ризиків від вкладень в інноваційні проекти (ризик незбалансованої ліквідності, кредитний ризик).

З огляду на підтримку інноваційної діяльності було б доцільним передбачити для небанківських структур систему пільг, серед яких: зниження податкових ставок на прибуток, встановлення для Національного банку квоти у кредитних ресурсах для сфери НДЦКР, які розподіляються із забезпеченням їх без відсоткового погашення. Всі інноваційні кредити мають бути пільговими зі збільшеним терміном погашення, пониженою відсотковою ставкою, розподіленим ризиком. З цією метою слід передбачити гарантії з боку держави до 75-90% кредитів, що надаються небанківськими структурами ризиковим фірмам інноваційного бізнесу. Для стимулювання довгострокових вкладів в інновації варто встановити систему державних дотацій на кредитні ставки за довгостроковими кредитами з пропорційним збільшенням доплат за тривалість терміну, перспективність та значимість проекту.

В Україні вже тривалий час іде полеміка щодо необхідності та доцільності залучення іноземних інвестицій. Висока активність іноземних заявників у поданні заявок на виробництво товарів та послуг свідчить про зацікавленість іноземного інвестора в оволодінні ринком України. Проте частка іноземних інвестицій у вигляді нових технологій є низькою, вони спрямовуються переважно в галузі зі швидким оборотом капіталу. Інакше кажучи, іноземні інвестори намагаються вкладати свої кошти в ті сфери економіки, де потрібні мінімальні вкладення, відбувається швидка їх окупність, очікується висока норма прибутку, а ризик є невисоким. У загальному обсязі фінансування інноваційної діяльності в 2005 р. кошти іноземних інвесторів зменшились до 2.7%, тоді як у 2003 р. нони складали 4.2%, а в 2000р. - 7.6%. Порівняно з 2003 р. зменшилась частка фінансування інноваційних робіт нітчизняними інвесторами і склала 1.4 % ( 79,6 млн.грн.) проти 3,7% у 2003р. (майже 112 млн.грн.).

У США та країнах Західної Європи одним з ефективних механізмів забезпечення інноваційної діяльності ресурсами є венчурне фінансування. Однак в Україні ця форма фінансування ще не набула належного поширення, підприємницькі структури венчурного капіталу знаходяться на початковій стадії розвитку.

Венчурне фінансування є специфічним видом ризикового фінансового інвестування новоутворених компаній, які мають перспективний проект впровадження інновації, але не мають коштів для його реалізації. Акції цих компаній не мають котирування на фондових біржах. Венчурне фінансування здійснюється спеціалізованими високопрофесійними фірмами, найчастіше утвореними у вигляді венчурного фонду. Венчурні фонди утворюються переважно у формі акціонерного товариства. Кошти венчурних фондів формуються за рахунок вільних коштів страхових компаній, пенсійних фондів, корпорацій, коштів засновників та цільових інвесторів

Принципова схема венчурного фінансування являє собою ланцюжок послідовних етапів. На першому - центральна роль належить авторові інноваційної ідеї. Як правило, автори схильні переоцінювати потенційні результати реалізації своїх задумів і недооцінювати труднощі „практичної реалізації”, тому необхідна допомога з боку професіональних фінансистів, здатних оцінити міру ризику і порівняти його з потенційним ефектом. Найбільш далекоглядні менеджери венчурних фірм стежать за станом наукових досліджень і самі знаходять перспективні ідеї, які варто фінансувати.

Далі проходить організація безпосереднього процесу втілення інноваційної ідеї, найчастіше - у вигляді дослідного зразка.

Наступний етап - прийняття рішення про продаж частки інноваційного проекту венчурної компанії іншому інвесторові або через фондовий ринок.

Після цього венчурна компанія працює над наступним проектом, отримуючи традиційні прибутки від попереднього [8].

Венчурне інвестування передбачає довгостроковий період реалізації проекту та управління ризиками в процесі його виконання. Отримання доходу відбувається шляхом продажу збільшеної вартості частки венчурного фонду в акціонерному капіталі новоутвореної компанії на стадії найбільшого поширення інноваційної продукції (фаза експлуатації інноваційного проекту) та найвищої курсової вартості акцій цієї компанії. На відміну від кредитування, венчурне фінансування не вимагає застави або інших видів забезпечення. Ставка доходу венчурного фонду залежить від ступеня ризиковості проекту. З метою зменшення загального обсягу ризиків венчурних інвестицій венчурний фонд прагне диверсифікувати портфель проектів.

Для вітчизняної економіки венчурне фінансування може виявитися дуже ефективним внаслідок наявності високого наукового і кадрового потенціалів та неможливості його реалізації через відсутність ресурсів.

Досвід різних країн показує, що венчурні підприємства за умови створення певних сприятливих умов здатні забезпечити значні обсяги фінансування наукових досліджень. Так, якщо в Російській Федерації загальний обсяг венчурних вкладень за рік становить 60 млн. дол., то в СІМА - це дводенний оборот венчурного бізнесу [8].

Ефективне використання наукового та інтелектуального потенціалів вітчизняної економіки і застосування оригінальних моделей організації економічної діяльності венчурних фірм дасть їм можливість вийти на міжнародний ринок. Створення нових технологій, інноваційної продукції (ноу-хау) і продаж їх іноземним компаніям - одне з джерел самофінансування таких фірм. Високу ефективність їх діяльності забезпечує невеликий колектив, який працює постійно, а під час розробки

маукомісткої продукції, реалізації масштабного проекту, кількість працюючих може збільшуватись в декілька разів. Такий підхід забезпечує мінімізацію витрат. У результаті створені продукти, технології, які не мають аналогів, будуть нигідно відрізнятись за ціною від' закордонних подібного призначення.

Основні напрями розвиту і стимулювання венчурного бізнесу [8]:

- створення законодавчого забезпечення функціонування венчурного бізнесу;

- побудова державної системи цільової підтримки та стимулювання розвитку венчурного бізнесу;

- вироблення соціальної спрямованості та виховання інноваційної культури у більшості суб’єктів ринкових відносин;

- надання податкових стимулів фінансування інновацій.

За допомогою вказаних заходів в Україні можна створити

ефективну систему венчурного фінансування, яка б виступала складовою частиною економічного механізму і розвивалася відповідно до потреб переведення економіки на інноваційний шлях.

Одним з потенційних джерел отримання коштів на проведення інноваційної діяльності є механізм інвестування інноваційних проектів за рахунок випуску та реалізації цінних паперів, зокрема, акцій і облігацій. Дане джерело інвестиційних ресурсів дозволяє накопичувати акціонерний капітал за рахунок розміщення цінних паперів на фондовому ринку. Проте розглянутий процес в Україні знаходиться ще на стадії становлення, так як його використання стримується нерозвиненістю фондового ринку, відсутністю механізму участі іноземних інвесторів на ринку цінних паперів. Разом з тим, це джерело мобілізації інвестиційних ресурсів є доступним лише для підприємств, які мають значний статутний фонд та високий рейтинг емітованих цінних паперів.

Для обґрунтування вибору джерел фінансування можна рекомендувати такі критерії [12]:

- достатність обсягу інвестицій для конкретного варіанту інноваційного проекту;

- максимальна результативність з погляду інвестора і одержувача інвестицій;

- мінімальний ризик.

Загалом, аналіз джерел фінансування інноваційної діяльності у промисловості дозволяє зробити висновок, що в Україні ще не створений дієвий механізм фінансування масштабних технологічних змін. У той же час фахівці стверджують, що у населення, підприємств, комерційних банків, інших фінансових посередників зосереджені значні кошти. В умовах гострого дефіциту інвестиційних ресурсів залучення цих коштів в інноваційну сферу набуває особливої актуальності для оздоровлення та динамічного розвитку економіки країни.

На сучасному етапі ринкових перетворень у нашій країні ні економічна, ні законодавча база не готові забезпечити створення системи фінансування інноваційних проектів, що є основою ефективної діяльності суб'єктів інноваційної структури держави. В більшості випадків, результати реалізації інноваційних проектів залежать від ініціативної новаторської творчості у конкретних організаціях та на підприємствах. У цих умовах держава повинна не лише забезпечити пряме фінансування розвитку науки і техніки, а й організувати кваліфіковану підготовку науковців та спеціалістів для інноваційної сфери.

Враховуючи вищесказане, можна зазначити, що вирішення комплексу проблем фінансового забезпечення інноваційних процесів є однією з головних умов приведення в рух всього цілісного інноваційного механізму держави. Реалізація вищевикладених пропозицій можлива за умов формування принципово нових засад державної інноваційної політики, які створюватимуть сприятливі передумови для підвищення результативності залучення фінансових ресурсів в інноваційну сферу та зростання інноваційної спрямованості вітчизняного виробництва.