Класифікація і оцінка необоротних активів

Необоротні активи - це матеріальні і нематеріальні ресурси, що належать установі і забезпечують її функціонування і термін корисної експлуатації яких, як очікується, становить більше одного року.

Такий поділ визначається Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку № 7 «Основні засоби» (п. 5). Тому деякі положення щодо терміна «основні засоби» стосуються й інших необоротних матеріальних активів, оскі-льки П(с)БО 7 іншого тлумачення не містить.

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку № 7 дає таке визначення основних засобів:

Основні засоби — це матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів і послуг, надання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних функцій і очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких становить більше ніж один рік (або операційний цикл, якщо він довший за рік). Згідно з п. 5 це визначення стосується й інших необоротних матеріальних активів. Відповідно до П(с)БО 7 об’єктом (одиницею) обліку є відокремлений об’єкт (за принципом індивідуалізації).

Такими об’єктами можуть бути:

- закінчений пристрій з усіма пристосуваннями і приладами до нього;

- конструктивно відокремлений предмет, призначений для виконання певних самостійних функцій;

- відокремлений комплекс конструктивно з’єднаних предметів одного або різного призначення, що мають для їх обслуговування загальні пристосування, приладдя, керування та єдиний фундамент, унаслідок чого кожен предмет може виконувати свої функції, а їх комплекс — певну роботу тільки у складі комплексу, а не самостійноТаким чином, термін корисної експлуатації є основним визначальним критерієм віднесення матеріальних і нематеріальних ресурсів до складу необоротних активів. Більшість установ самостійно визначає термін корисної експлуатації необоротних активів. Відбувається це, як правило, у момент їхнього придбання (зарахування на баланс). Визначення терміну корисної експлуатації здійснюється комісією, створеною за наказом керівника, з урахуванням технічних характеристик об’єкта, зазначених у його паспорті, практики використання аналогічних об’єктів, передбачуваної інтенсивності експлуатації об’єкта в даній установі й інших факторів.

Визначившись з тим, чи є той чи інший об’єкт необоротним активом, переходимо до складу необоротних активів.

До складу необоротних активів входять: земельні ділянки, капітальні витрати на поліпшення земель, будинки, споруди, передавальні пристрої, робочі, силові машини і обладнання, транспортні засоби, інструменти, прилади, столовий, кухонний і господарський інвентар, обчислювальна техніка, робоча та продуктивна худоба, багаторічні насадження, музейні цінності, експонати зоопарків, виставок, бібліотечні фонди, знаряддя лову, спеціальні інструменти і спеціальні пристосування, білизна, постільні речі, одяг і взуття, тимчасові нетитульні споруди, природні ресурси, інвентарна тара, матеріали довготривалого використання для наукових цілей, авторські і суміжні з ними права, права користування природними ресурсами, майном, об’єктами промислової власності, інші матеріальні і нематеріальні активи довготривалого використання.

Усі вони розділені на три групи:

1. Основні засоби.

2. Інші необоротні матеріальні активи.

3. Нематеріальні активи.

Зверніть увагу - склад необоротних активів (назва і кількість групи) цілком збігаються з переліком рахунків 1 класу Плану рахунків (рахунка 10, 11 і 12). Відсутня тільки група, яка б відповідала 13 рахунку "Знос необоротних активів". Адже рахунок 13 не призначений для відображення матеріальних чи нематеріальних ресурсів, тих що відносяться до необоротних активів, він відображає їхню суму зносу, причому по кожній групі окремо (на окремих субрахунках 131, 132 і 133).

Як визначається належність матеріального чи нематеріального ресурсу до необоротних активів ми з’ясували - по терміну експлуатації. А як визначити, до якої групи повинен бути віднесений конкретний необоротний актив? По-перше, необхідно оцінити - чи є актив матеріальним. Якщо актив має і масу, і обсяг, то він матеріальний. Так, наприклад, маса паперу (диску), що містить опис, текст не враховується, оскільки це не сам актив, а носій, на якому нематеріальний актив розміщений. Запам’ятайте цей приклад і надалі не допускайте дуже розповсюдженої помилки, коли нематеріальний актив і матеріальний носій, на якому він розміщений вважають за одне неподільне ціле і, виходячи з цього, відносять його до складу матеріальних активів.

Якщо визначили, що об`єкт матеріальний, визначаємо чи відноситься він до основних засобів чи до інших необоротних матеріальних активів. Оскільки кожному об’єкту основних засобів присвоюється інвентарний номер, то їх прийнято називати інвентарним об’єктом.

До основних засобів відносяться необоротні активи, що мають матеріальну форму і вартість яких становить більше 2500 гривень за одиницю (комплект).

Необоротні активи, вартість яких менше 2500 гривень за одиницю (комплект) не відносяться до першої групи (основних засобів) і не відображаються на рахунку 10.

Всі інші необоротні активи, що не увійшли ні до складу нематеріальних активів, ні до складу основних засобів можна сміливо відносити до складу другої групи (інші необоротні матеріальні активи) і відповідно відображати на рахунку 11.

Необоротні активи, що входять до кожної з трьох груп, дуже різноманітні по своєму призначенню, способу використання, термінам служби і т.д. Це вимагає здійснення наступної, ще більш детальної їхньої класифікації (угруповання). Поділ основних засобів, інших необоротних матеріальних активів і нематеріальних активів на підгрупи здійснено в повній відповідності з Планом рахунків, тобто для кожній окремій підгрупі відповідає свій субрахунок 10, 11 і 12 рахунків.

Залежно від характеру, стану основних засобів, часу оцінки розрізняють такі види вартості (згідно П(С)БО 7):

- первісна вартість;

- переоцінена вартість;

- залишкова вартість;

- справедлива вартість;

- вартість, яка амортизується;

- ліквідаційна вартість.

Первісна вартість – історична (фактична) собівартість необоротних активів у сумі грошових коштів або справедливої вартості інших активів, сплачених (переданих), витрачених для придбання (створення) необоротних активів.

Переоцінена вартість – вартість необротних активів після їх переоцінки.

Залишкова вартість – різниця між первісною (переоціненою) вартістю та сумою зносу основних засобів.

Справедлива вартість – ринкова вартість, визначена шляхом експертної оцінки, яку, як правило, визначають професійні оцінювачі.

Вартість, яка амортизується – первісна або переоцінена вартість необоротних активів за вирахуванням їх ліквідаційної вартості.

Ліквідаційна вартість – сума коштів або вартість інших активів, яку підприємство очікує отримати від реалізації (ліквідації) необротних активів після закінчення строку їх використання (експлуатації), за вирахуванням витрат, пов’язаних з продажем (ліквідацією).