Стимулювання і виховання креативності.

До методів стимулювання і виховання креативності(із статті Клауса К. Урбана в журналі «Іноземна психологія») належать:

1) Стимулювання і підтримка творчої атмосферив групі, що дозволяє говорити, думати, працювати без стресів, неспокою і страху покарань.

2) Уникання групового тиску, заздрості і конкуренції, підтримування клімату взаємодії і командного змагання.

3) Прагнення запобігати негативних реакцій з боку одногрупників. Кожен має право на серйозне ставлення до своїх думок. У перший момент нові ідеї іноді здаються смішними, нікчемними, що може давати привід для насмішок.

4) Прояв і цінування гумору.

5) Заохоченняпрагнення задавати питанняі самостійно знаходити відповіді. Приклади реакцій на поставлене питання, які перешкоджають креативності: «Цим ми займемося пізніше», «Це стосується зовсім іншої теми».

6) Уникання дуже швидких реакцій на сповільнені прояви учнів або затримку рішень.

7) Уникання «підказуючих» питаньабо питань, що припускають відповідь тільки «так» чи «ні».

8) Дозволяти робити помилкиі інтерпретувати їх як ознаку індивідуального конструктивного пошуку власного рішення.

9) Підтримуватипрояв інтересів і отримання знань в різноманітних галузях.

10) Прояв терпимості і схваленняпо відношенню до незвичайних думок, оригінальних ідей, творчих досягнень.

11) Застосування і заохочення конструктивної критики, а не критики заради критики.

12) Заохочення сумнівуу фактах і рішеннях, які здаються безперечними.

Навіть найбільш творчий вчитель може добитися лише небагато чого в межах жорсткої, статичної системи, що відкидає відвертість та інновації. Завдяки тому, що вчителі слугуватимуть зразками поведінки, заохочуватимуть творче мислення, а інтерес учнів (студентів) буде підтриманий соціально і організаційно, у них розвинеться творче мислення і творча діяльність.

Засоби навчання.

Засіб навчання – це матеріальний або ідеальний об'єкт, який «розміщено» між учителем та учнем і використовується для засвоєння знань, формування досвіду пізнавальної та практичної діяльності. Засіб навчання суттєво впливає на якість знань учнів, їх розумовий розвиток та професійне становлення.

В сучасній школі широко використовуються такі засоби навчання:

1. Об'єкти навколишнього середовища взяті в натуральному вигляді або препаровані для навчальних завдань (живі і засушені рослини, тварини і їх опудала, зразки гірських порід, ґрунту, мінералів, машини і їх частини, археологічні знахідки тощо).

2. Діючі моделі (машин, механізмів, апаратів, споруд).

3. Макети і муляжі (рослин і їх плодів, технічних установок і споруд, організмів і окремих органів та ін.).

4. Прилади і засоби для демонстраційних експериментів.

5. Графічні засоби (картини, малюнки, географічні карти, схеми).

6. Технічні засоби навчання (навчальні кінофільми, радіо- і телепередачі, звуко- і відеозаписи).

7. Підручники і навчальні посібники.

8. Прилади для контролю знань і умінь учнів.

9. Комп'ютери.

Цей перелік засобів навчання не є вичерпаним, але він містить найбільш вживані з них.

Об'єкти, які виконують функцію засобів навчання, можна класифікувати за різними ознаками: за їх властивостями, суб'єктами діяльності, впливом на якість знань і розвиток здібностей, їх ефективністю в навчальному процесі (щодо зменшення кількості помилок при розв'язуванні задач).

За суб'єктом діяльності засоби навчання можна умовно розділити на засоби викладання і засоби навчання. Так, обладнання демонстраційного експерименту належить до засобів викладання, а обладнання лабораторного практикуму – до засобів навчання. Засобами викладання користується переважно вчитель для роз'яснення та закріплення навчального матеріалу, а засобами навчання – учні для його засвоєння. Разом з тим, частина засобів навчання може бути і тим, і іншим, в залежності від етапу навчання.

Демонстраційні предмети та малюнки на дошці повинні бути добре видимі з останніх місць. В розгорнутих схемах розміри зображення деталей повинні визначатися закономірностями зорового сприйняття, а не їх фактичними розмірами.

Експериментальні дослідження показали, що інтенсивність розумового розвитку залежить від того, чи даються засоби навчання в готовому вигляді, чи конструюються учнями на уроці разом з учителем. Виготовлення засобів навчання сприяє забезпеченню розвиваючого ефекту та більш високій якості знань учнів, ніж їх використання за шаблоном.

За сукупністю об'єктів засоби навчання поділяються на матеріальніта ідеальні. До матеріальних засобівнавчання належать: підручники і навчальні посібники; таблиці, моделі, макети та інші засоби наочності; навчально-технічні засоби; навчально-лабораторне обладнання; приміщення, меблі, мікроклімат, розклад занять, режим харчування, інші матеріально-технічні умови навчання.

До технічних засобів навчання (ТЗН), які найбільш поширені в практиці роботи сучасної школи належать: кінопроектори, графопроектори, відеомагнітофони, телевізійні комплекси. Широкого розповсюдження набули в школах навчальні персональні комп'ютери, які можуть бути використані в процесі навчання будь-якого предмету. Персональні навчальні комп'ютери обладнанні годинниками і можуть працювати в режимі репетитора й екзаменатора, самостійно встановлювати й аналізувати помилки та пропонувати тренувальні вправи для вироблення навичок.

Ефективність використання ТЗН залежить від етапу уроку. Використання ТЗН не повинно тривати на уроці підряд більше 20 хвилин: учні втомлюються, перестають розуміти, не можуть усвідомити нову інформацію. Використання ТЗН на початку уроку (5 хвилин) скорочує підготовчий період з 3 до 0,5 хвилини, а втома і втрата уважності настає на 5–10 хвилин пізніше, ніж звичайно. Використання ТЗН в інтервалах між 15-ю і 20-ю хвилинами і між 30-ю і 35-ю хвилинами дозволяє підтримувати стійку увагу учнів практично впродовж всього уроку. Це зумовлено тим, що впродовж кожного уроку в учнів періодично змінюються характеристики зорового і слухового сприйняття (їх гострота, пороги чутливості), увага, втомлюваність. При монотонному використанні одного засобу вивчення нового матеріалу в учнів вже до 30-ї хвилини виникає надмірне гальмування сприйняття інформації.

Досвід викладання показує, що найбільш раціональною формою організації системи засобів навчання є кабінетна система, в якій усі засоби навчання з одного предмету (або ті, що використовуються одним вчителем) розміщені в одному приміщені – кабінеті.

Кожна дія відбувається за допомогою якого-небудь засобу. Розумові дії здійснюються за допомогою ідеальних засобів, які входять до складу компонентів мислення. В процесі пояснення нового матеріалу вчитель виражає ці засоби наочно (графічно, символічно), або вербалізує їх (словесно). Вербальне вираження засобів завжди починається з дієслова (намалювати, зобразити).

Ідеальні засоби навчання – це такі раніше засвоєнні знання і вміння, які використовують учителі та учні для засвоєння нових знань. Виділяють такі засоби навчання як: мова, письмо, схеми, умовні позначення, креслення, діаграми, витвори мистецтва, мнемотехнічні пристосування для запам'ятовування тощо. Тобто ідеальний засіб – це засіб засвоєння культурної спадщини, нових культурних цінностей.

Вплив усіх засобів навчання на якість знань учнів всебічний: матеріальні засоби пов'язані переважно з пробудженням інтересу та уваги, здійсненням практичних дій, засвоєння суттєво нових знань; ідеальні засоби – з розумінням матеріалу, логікою міркувань, культурою мови, розвитком інтелекту.

7. Організація самостійної роботи.

Під самостійною навчальною роботоюрозуміють будь-яку, організовану вчителем, активну діяльність учнів, спрямовану на виконання визначеної дидактичної мети в спеціально відведений для цього час: пошук знань, їх осмислення, закріплення, формування та розвиток умінь і навичок, узагальнення та систематизацію знань. Як дидактичне явище, самостійна робота, з одного боку, є навчальним завданням, яке повинен виконати учень, з іншого – форма прояву відповідної діяльності: пам'яті, мислення, творчого відображення, поглиблення та розширення сфери дії раніше отриманих знань.

Залежно від місця проведення і роботи учнів розрізняють: урочну (здійснюється під безпосереднім керівництвом вчителя на уроках) і позаурочну (відбувається у процесі підготовки до занять, написання рефератів, виконання творчих робіт тощо).

Самостійна робота може бути індивідуальною (окремим учням або всьому класу надані різні, але подібні за складністю завдання), індивідуалізованою (учні виконують завдання з врахуванням індивідуальних відмінностей у їхніх здібностях до навчання), груповою (учні розподілені по групах і кожна група отримує різні (не однакові за складністю) варіанти завдань).

Призначення самостійної роботи – розвиток пізнавальних здібностей, творчого мислення, ініціативи в прийнятті рішення. Зміст роботи, форма її виконання повинні викликати інтерес в учнів, бажання виконати роботу до кінця.

Завдання для самостійної роботи повинні ґрунтуватися на засвоєних теоретичних знаннях й практичних уміннях та навичках; мати чітко виражену структуру, що спрямовує розумові процеси і практичні дії учнів, зумовлює вибір прийомів самоконтролю; мають передбачати визначену мету, новий елемент знань, яким потрібно самостійно оволодіти; повинні забезпечити зворотність інформації про успішність їх виконання. Дотримання цих умов сприяє ефективності самостійної роботи, забезпечує управління нею.

На основі досліджень вчених-педагогів та психологів встановлено 4 рівні самостійної продуктивної діяльності учнів:

1. Копіюючі діїучнів за заданим зразком. Ідентифікація об'єктів та явищ, їх розпізнавання шляхом порівняння з відомим зразком. На цьому рівні здійснюється підготовка учнів до самостійної діяльності.

2. Репродуктивна діяльність, пов'язана з відтворенням інформації про різні властивості навчального об'єкта. На цьому рівні вже починається узагальнення прийомів та методів пізнавальної діяльності.

3. Продуктивна діяльністьсамостійного застосування набутих знань для вирішення завдань, які виходять за межі відомого зразка і потребує здатності до індуктивних та дедуктивних висновків.

4. Самостійна діяльність, що проявляється в перенесенні знань при вирішенні завдань в істотно нових ситуаціях. Завдання вчителя – довести якомога більше дітей до четвертого рівня самостійності.

Розрізняють такі типи завдань для самостійної роботи:

* відтворюючі за зразком (вимагають від учнів уважно прослухати/розглянути, запам’ятати й відтворити певний обсяг інформації);

* реконструктивно-варіативні (змушують відтворити не тільки окремі функціональні характеристики знань, а й структуру цих знань у цілому);

* евристичні (спрямовують пізнавальну діяльність учнів на розв’язання проблемної ситуації, яку створює вчитель);

* дослідницькі або творчі (передбачають розкриття нових аспектів досліджуваних явищ, об’єктів, подій, проведення всебічного аналізу завдання та висловлювання власних суджень).

За ступенем оволодіння уміннями й навичками самостійної роботи зміст завдань ускладнюють, що стимулює активізацію пізнавальної діяльності учнів. У старших класах учні можуть мати право на вибір завдань для самостійної роботи.

Кожен тип самостійної роботи представлений різноманітністю видів робіт, що використовуються в системі урочних та позаурочних занять.

1) Робота з книжкою. Це робота з текстом та графічним матеріалом підручника: переказ основного змісту тексту; складання плану відповіді за прочитаним текстом; короткий конспект тексту; пошук відповіді на раніше поставлені до тексту завдання; аналіз, порівняння, узагальнення й систематизація матеріалу кількох параграфів. Робота з першоджерелами, довідниками, науково-популярною літературою, конспектування та реферування прочитаного.

2) Вправи: тренувальні, відтворюючі, рецензування відповідей інших учнів, оцінка їх діяльності, вправи, спрямовані на вироблення практичних умінь та навичок.

3) Розв'язання різноманітних завданьта виконання практичних і лабораторних робіт.

4) Різноманітні перевірочні самостійні роботи, контрольні роботи, диктанти, твори.

5) Підготовка доповідей та рефератів.

6) Виконання індивідуальних та групових завдань.

7) Домашні лабораторні досліди та спостереження.

8) Технічне моделювання та конструювання.

Самостійна робота вимагає від учнів оволодіння такими прийомами навчальної роботи:

§ смислове перероблення тексту, укрупнювання його, виокремлення найзагальніших ідей, принципів, законів, дійсних для всього матеріалу; запис великих блоків матеріалу у вигляді схем ; усвідомлення узагальнених способів вирішення завдань;

§ культура читання й культура слухання, короткого і найраціональнішого запису (виписки, плани, тези, конспект, анотація, реферат, рецензія), роботи з книгою (текстом);

§ запам’ятовування (структурування навчального матеріалу, використання особливих прийомів мнемотехніки з опорою на образну і слухову пам’ять);

§ зосередження уваги (використання різних видів самоконтролю, поетапну перевірку роботи);

§ пошук додаткової інформації (робота з бібліографічними довідниками, каталогами, словниками, енциклопедіями) і зберігання її в домашній бібліотеці;

§ підготовка до іспитів, заліків, лабораторних й практичних робіт;

§ раціональна організація часу, розумне чергування праці й відпочинку, складних і легких, усних і письмових завдань, дотримання загальних правил гігієни праці й відпочинку (режим, порядок на робочому місці, його освітлення).

Дії вчителя мають бути взаємопов’язані з діями учнів і полягають:

1) вчитель пропонує учням конкретне усне чи письмове завдання для самостійної роботи, що визначає мотиви й мету роботи, послідовність її виконання, прийоми самостійної перевірки результатів, способи їх оформлення;

2) вчитель не лише спостерігає за практичними діями учнів, а й контролює їх, дає своєчасні вказівки, що попереджають можливі помилки;

3) аналізує самостійну діяльність учнів;

4) з’ясовує, чи правильно виконано завдання, осмислені і засвоєні зміст і результати виконаної роботи;

5) перевіряє, якими знаннями, уміннями, навичками оволоділи учні, оцінює якість виконаної ними роботи.