Процес навчання як цілісна система.

Процес навчання– це сукупність послідовних і взаємопов'язаних дій учителя і учнів, спрямованих на забезпечення свідомого і міцного засвоєння системи наукових знань, умінь і навичок, формування вміння використовувати їх у житті, на розвиток самостійності мислення, спостережливості та інших пізнавальних здібностей учнів, оволодіння елементами культури розумової праці і формування основ світогляду.

Процес навчання характеризується взаємодією таких його компонентів:

а) змісту навчання – навчального предмета, в якому систематизовані знання для засвоєння учнями певного класу;

б) викладання – діяльність учителя, яка полягає у формуванні в учнів мотивів навчання, у викладанні змісту предмету, в організації діяльності учнів, в управлінні і керівництві їх самостійною роботою, спрямованою на вивчення і використання знань, в перевірці знань і умінь;

в) навчання;

г) матеріальних засобів навчання(підручники, навчальні посібники, технічні засоби, прилади тощо).

Головною проблемою дидактикиє встановлення найсприятливішої взаємодії між основними компонентами навчання з метою забезпечення максимальної ефективності засвоєння знань і розумового розвитку учнів.

У навчальному процесі не ставиться завдання відкриття нових істин, а вимагається лише творче їх засвоєння. Процес навчання будується з врахуванням вікових особливостей учнів, у зв'язку з чим відповідно змінені форми і методи пізнавальної діяльності. Багато знань набуваються учнями не шляхом безпосереднього вивчення об'єктів, а опосередковано, тобто за допомогою розповіді вчителя, опису, пояснення, отримання різноманітної інформації.

Процес навчання характеризується 2 суперечливими ознаками: цілеспрямованістю, суворою послідовністю – з одного боку, і неперервним збудженням активності учнів та створенням простору для творчої діяльності колективу класу і кожного окремого учня – з другого.

Навчання неможливе без одночасної діяльності вчителя і учнів, без їхньої дидактичної взаємодії. Як би активно не прагнув повідомляти знання вчитель, якщо при цьому відсутня активна діяльність учнів, спрямована на засвоєння знань, якщо вчитель не створив мотивації і не забезпечив організацію такої діяльності, то процес навчання фактично не здійснюється. Тому в процесі навчання здійснюється не простий вплив педагога на учня, а їх взаємодія.

Взаємодія вчителя та учнів може здійснюватись у таких формах:

1) безпосередня – учитель та учні спільно вирішують навчальні завдання;

2) опосередкована – учні виконують завдання та інструкції, що були дані вчителем раніше;

3) за відсутності вчителя – коли учні самостійно оволодівають новими способами навчальної діяльності, вирішують творчі завдання без інструктажу вчителя.

Спілкування в процесі навчання виявляє надзвичайний вплив на мотивацію навчання учнів і позитивного ставлення до нього. Захоплене ставлення вчителя до свого предмету, чіткість, організованість у роботі, такт по відношенню до учнів, своєчасна допомога їм у навчанні, об'єктивність в оцінці їхніх успіхів, витримка в складних ситуаціях – все це надзвичайно впливає на процес засвоєння, сприяє виробленню в учнів прагнення наслідувати позитивний приклад учителя. Якщо педагоги концентрують увагу лише на управлінні навчальною діяльністю, але не забезпечують правильного стилю спілкування, то результат впливів може виявитися недостатнім. Неефективними виявляться зусилля і тоді, коли буде забезпечене сприятливе спілкування, але належним чином не організована навчальна діяльність.

У процесі навчання виділяють компоненти:

а) Цільовий – відображає усвідомлення педагогом і прийняття учнями мети й завдань вивчення теми, розділу чи навчального предмета в цілому.

б) Стимулюючо-мотиваційний– передбачає, що педагог здійснюватиме заходи, спрямовані на стимулювання в учнів інтересу, потреби в розв'язанні визначених завдань. Причому стимулювання повинне породжувати внутрішній процес виникнення в учнів позитивних мотивів навчання.

в) Змістовий – зміст окремих уроків конкретизується вчителем з урахуванням визначених завдань, необхідності відображення в змісті предмета специфіки виробничого і соціального оточення школи, рівня підготовленості, інтересів учнів.

г) Операційно-діяльнісний– найповніше відображає процесуальну сутність навчання. Саме в діяльності педагогів та учнів і реалізуються завдання засвоєння школярами широкого соціального досвіду людства.

д) Контрольно-регулюючий– передбачає одночасний контроль учителя за розв'язанням визначених завдань навчання і самоконтроль учнів за правильністю виконання навчальних операцій, точністю отриманих відповідей. Контроль здійснюється за допомогою усних, письмових, лабораторних робіт, опитувань, заліків, екзаменів. Контроль і самоконтроль забезпечують функціонування зворотного зв'язку в навчальному процесі – отримання учителем інформації про ступінь ускладнення, про якість поетапного розв'язання завдань навчання, про типові недоліки.

е) Оцінювально-результативний– передбачає оцінку педагогами і самооцінку учнями досягнутих у процесі навчання результатів, встановлення відповідності їх з визначеними навчально-виховними завданнями, виявлення причин відхилень, проектування нових завдань з метою усунення виявлених прогалин у знаннях і вміннях.

Всі компоненти навчального процесу необхідно розглядати в закономірному взаємозв'язку.

Процес навчання покликаний забезпечувати такі функції:

v Освітня – передбачає засвоєння наукових знань, формування спеціальних і загально-навчальних умінь і навичок.

v Виховна – формування в учнів світогляду, моральних, трудових, естетичних, етичних уявлень, поглядів, переконань, способів відповідної поведінки і діяльності в суспільстві, системи ідеалів, відношень, потреб, фізичної культури.

v Розвиваюча – правильно організоване навчання завжди розвиває, однак розвиваюча функція реалізується більш ефективно при спеціальній спрямованості взаємодії учителів і учнів на всебічний розвиток особистості. Така спеціальна спрямованість навчання отримала назву «розвиваюче навчання».

Керівна роль у навчальному процесі належить вчителю. Але сам навчальний процес неможливий без активної діяльності учнів. Сучасна дидактика вважає, що діяльність учителя полягає не в простій передачі учням певної суми знань і умінь, а в організації активної діяльності самих учнів, спрямованій на засвоєння нових знань, умінь і навичок.

Діяльності вчителя властиві такі елементи:

1) Плануваннясвоєї діяльності вчитель здійснює, складаючи календарно-тематичні і урочні плани. Текст плану залежить від педагогічного досвіду вчителя.

2) Організація навчальної роботи,спрямована на виконання визначеного плану, передбачає підготовчий і виконавчий етапи. При підготовці до уроку вчитель по можливості забезпечує:

o підготовку необхідних технічних засобів навчання, наочних посібників, дидактичних матеріалів;

o попереднє проведення дослідів, демонстрацій, перегляд фільмів і діафільмів;

o залучення учнів для підготовки дослідів, лабораторних робіт і демонстрацій;

o попереднє виконання вправ для закріплення, повторення, домашньої роботи, з тим, щоб врахувати можливі затрати часу на уроці і вдома;

o підбір навчально-методичної літератури, яка використовуватиметься на уроці.

Організація діяльності учнів передбачає визначення навчальних завдань, створення сприятливих умов, при яких школярі усвідомлюють ці завдання, чіткий розподіл функцій між учнями при організації практичних робіт, короткий інструктаж про способи їхньої майбутньої діяльності, своєчасна допомога учням при виконанні навчальних завдань.

3) Стимулювання активності учнівмає на меті залучити увагу учнів до вивчення теми уроку, пробудити в них зацікавленість, допитливість, пізнавальний інтерес. Разом з тим, необхідно розвивати в учнів почуття обов'язку й відповідальності, які також сприяють активізації навчання. Важливо продумати прийоми стимулювання, що використовуватимуться в процесі уроку і особливо у другій його частині, коли наступить природна стомлюваність учнів і вони потребуватимуть впливів, що сприяли б зняттю напруги, перевантаження і викликали б бажання засвоювати навчальний матеріал.

4) Поточний контроль, корегуванняпередбачає спостереження за діяльністю учнів, відповіді на контрольні запитання, вправи звичайного і програмованого типу, індивідуальні співбесіди з окремими учнями під час самостійної роботи класу, перегляд письмових робіт учнів, їх зошитів тощо. Поточний контроль дозволяє виявити типові недоліки й утруднення в діяльності учнів, своєчасно звернути на них увагу всього класу і попередити накопичення прогалин, хибних дій.

5) Аналіз результатів передбачає з'ясування причин недоліків у знаннях і уміннях учнів. Ці причини можуть залежати від якості викладання вчителя, рівня дисциплінованості учнів, ставлення їх до навчання, стану здоров'я, працездатності і уваги, від ступеня сформованості в них навичок навчальної праці, уміння працювати з книгою, розвитку темпу читання і письма.

Виділяють такі типові варіанти навчальної діяльності учня:

§ в процесі уроку чи іншої форми навчання, де провідна, спрямовуюча роль належить учителеві;

§ під час самостійної роботи учнів на уроці і при виконанні домашніх завдань.

Процес засвоєння учнями знань передбачає:

1) Сприймання передбачає відображення у свідомості людини окремих властивостей предметів і явищ, що діють в даний момент на органи відчуття. Сприймання містить також і дані попереднього досвіду учня, тому воно багатше безпосередніх відчуттів. Воно передбачає впізнавання предметів і явищ, віднесення їх до певних груп, відомих учневі з попереднього досвіду.

2) Осмислення і розуміннянавчального матеріалу, яке здійснюється шляхом первинного і узагальненого встановлення зв'язків між явищами і процесами, з'ясування їх будови, складу, призначення, розкриття причин явищ і подій, мотивів окремих вчинків історичних особистостей чи літературних героїв, трактування змісту тексту, значення окремих слів тощо. В процесі осмислення значно збагачується розуміння навчального матеріалу, воно стає більш різнобічним і глибоким. На цьому етапі виникає певне ставлення до того, що вивчається, зароджуються переконання, зміцнюються вміння доводити істинність певних висновків та ін. В результаті учень глибоко осмислює матеріал і впевнено оволодіває ним.

3) Узагальнення – виділення й об'єднання загальних суттєвих рис предметів і явищ дійсності. Але, щоб виділити головне, необхідно аналізувати факти і властивості, синтезувати їх, абстрагуватися від деталей і конкретики, порівняти їх і зробити обґрунтований висновок про те, які з них найсуттєвіші. Під час навчання все це здійснюється в русі думки учня до засвоєння сутності й певних понять, до складання плану, висновків, резюме, до побудови схем і таблиць.

4) Закріпленняздійснюється шляхом заучування деяких основних фактів, означень, зв'язків, способів доведення, відтворення деяких особливо важливих елементів навчального матеріалу, узагальнень і висновків, виконання письмових і лабораторних вправ, спеціально спрямованих на зміцнення отриманих знань.

В процесі закріплення важливо не зазубрювати матеріал, а збагачувати його новими аргументами. Важливо здійснювати закріплення на новій основі, на нових вправах і прикладах у порівнянні з тими, що використовувалися при поясненні навчального матеріалу. Дуже цінним є завдання учням – навести власні приклади явищ, законів, закономірностей, причинно-наслідкових залежностей. В такому випадку закріплення не лише забезпечує міцність запам'ятовування, а й поглиблює знання, здійснює їх перенос на нові ситуації, розвиває навчально-пізнавальні уміння і навички.

5) Застосування, використання знань залежить від характеру навчального предмета, специфіки змісту навчального матеріалу. Його можна організувати в процесі вправ, лабораторних робіт, трудової діяльності на пришкільній ділянці, в навчальному цеху.

Ефективність засвоєння залежить і від мотивації навчання. Якщо вчитель виявляє, що в учнів недостатньо розвинений мотив обов'язку, то він додатково роз'яснює суспільне значення навчання, добирає переконливі приклади. Одночасно педагог навчає школярів розуміти суб'єктивне значення навчання: що може дати навчання цього предмета для розвитку нахилів, здібностей, для професійної орієнтації і майбутньої професії учнів.

Ефективність засвоєння багато в чому залежить і від рівня розвитку емоційної сфериучня/студента. Емоційні переживання (радість, смуток, страх, здивування, сором, жалість, образа, співчуття, незадоволення, обурення, презирство тощо) викликаються, перш за все, змістом навчального матеріалу. Чим частіше учні разом з героями літературних творів, учасниками історичних подій переживатимуть радість перемог, вболіватимуть за втрати і поразки, виявлятимуть незадоволення і презирство до зла, несправедливості, порушення моральних і суспільних норм поведінки, тим більше розвиватиметься у них емоційна чутливість. Крім того, у класі повинна бути створена атмосфера емоційного комфорту, захищеності учнів.

Сучасна дидактика надає особливого значення самостійності і творчій активності учнів. На уроках необхідно знаходити можливості для самостійної роботи учнів; заохочувати самостійні приклади, осмислений переказ тексту навчального параграфа, прагнути до того, щоб учні не механічно запам'ятовували розповідь учителя, а намагалися самі знаходити відповіді на поставлені вчителем запитання. Процес засвоєння буде успішним, якщо він розвиває спеціальні прийоми творчого мислення. З цією метою використовуються вправи на кмітливість і винахідливість, пошук оригінальних варіантів розв'язання завдань, проведення дослідницьких робіт.

В дидактиці розрізняють такі моделі навчання:

І)Пояснювально-ілюстративне навчання.Вчитель викладає, повідомляє знання в обробленому «готовому» вигляді; учні сприймають і відтворюють його. Етапи діяльності вчителя і учня в цьому дидактичному процесі мають такий вигляд:

Переваги пояснювально-ілюстративного навчання: систематичність, логічність, послідовність, відносно невеликі витрати часу.

Недоліки: слабо реалізується розвиваюча функція навчання – діяльність учня має репродуктивний характер. Однак, саме так здебільшого здійснюється процес навчання.

ІІ)Проблемне навчання.Вчитель не повідомляє готових знань, а організує учнів на їх пошук. Процес навчання, навчальна діяльність уподібнюються науковому пошуку і відображаються в поняттях: проблема, проблемна ситуація, гіпотеза, засоби розв'язання, експеримент, результати пошуку. Етапи проблемного навчання такі:

Переваги проблемного навчання: розвиває розумові здібності, викликає інтерес до навчання, пробуджує творчі сили.

Недоліки: не завжди можна використати через характер навчального матеріалу, непідготовленість учнів, кваліфікацію вчителя, вимагає багато часу, у зв'язку з цим проблемне навчання використовується нечасто.

ІІІ) Програмоване навчання. Навчальний матеріал розбивається на дрібні, легко засвоювані порції, що послідовно демонструються учневі для засвоєння. Після засвоєння кожної порції здійснюється перевірка рівня знань. Порція засвоєна – переходять до наступної. Це і є «крок» навчання: подача, засвоєння, перевірка. Структура програмованого навчання така:

Переваги програмованого навчання: дрібні порції засвоюються легко, темп засвоєння вибирається учнем, забезпечується високий результат.

Недоліки: не всякий матеріал піддається поетапній обробці; обмежується розумовий розвиток учня репродуктивними операціями; наявний дефіцит емоцій і спілкування в навчанні.

Принципи навчання.

Принципи навчання (дидактичні принципи) – це принципи, що визначають зміст, організаційні форми і методи навчальної роботи в школі у відповідності з загальними цілями виховання і закономірностями процесу навчання. Вони мають характер найзагальніших вказівок, правил, норм, що регулюють процес навчання.

Принципи навчання слугують основою вивчення всіх дисциплін, значною мірою визначають їх зміст, форми організації, процес і методи навчання.

Виділяють таку систему принципів навчання в сучасній школі:

1) Принцип розвиваючого і виховного характеру навчання, спрямований на всебічний розвиток особистості учня.

2) Принцип науковостізмісту і методів навчального процесу. Сутність цього принципу в тому, що засвоювані учнями знання повинні викладатися в інтерпретації сучасної науки, не суперечити її даним. Завдання школи – дати учням при вивченні всіх навчальних предметів об'єктивно правильну картину розвитку світу – природи, суспільства і людського мислення.

3) Принцип систематичності й послідовності в оволодінні досягненнями науки, культури, досвіду діяльності. Цей принцип вимагає наступності – послідовного й безперервного переходу від нижчого до вищого ступеня викладання і навчання. При такому переході кожний елемент засвоюваного учнями матеріалу ґрунтується на раніше набутих знаннях і є результатом їх логічного розвитку.

4) Принцип свідомого засвоєння знань. Свідоме засвоєння знань учнями залежить від ряду умов і факторів: мотивів навчання, рівня і характеру пізнавальної активності учнів, організації навчально-виховного процесу і управління пізнавальною діяльністю учнів, використовуваних учителем методів і засобів навчання та ін.; власна пізнавальна активність школяра є важливим фактором навчання і виявляє вирішальний вплив на темп, глибину і міцність оволодіння навчальним матеріалом. Порушення принципу свідомого засвоєння знань зумовлює формалізм знань учнів.

Основною умовою свідомого навчання є те, що учні, виконуючи будь-яке завдання, повинні знати, для чого вони це роблять. Тому не можна зобов'язувати їх виконувати ту чи іншу роботу, не пояснивши перед цим її мету.

5) Принцип активності й самостійності. Чим активнішою і самостійнішою є діяльність учня, тим вищою є якість засвоєння. Активність учня може бути внутрішньою, коли, зрозумівши суть визначеної проблеми, учень свідомо й наполегливо шукає шляхи її вирішення; а є й зовнішня, метушливо-показна, коли він механічно виконує вказівки вчителя.

Як підкреслював Г. Ващенко, справжня і здорова активність учнів у процесі навчання вимагає активності вчителя. Пасивний, байдужий вчитель не зможе організувати справжньої активної роботи учнів: це буде хаос і анархія, а не активність.

6) Принцип наочності, єдності конкретного й абстрактногоодин з найдавніших і найважливіших принципів дидактики, який означає, що ефективність навчання залежить від цілеспрямованого залучення органів відчуттів до сприймання і переробки навчального матеріалу. Це «Золоте правило дидактики» сформулював ще Я.-А. Коменський.

Сприйняті речі залишають у нашій свідомості певні образи або уявлення. На їх ґрунті розвиваються вищі форми мислення. Чим чіткіші й багатші уявлення, тим більше можливостей для розвитку вищих інтелектуальних процесів.

Разом з тим, конкретне мислення, яке безпосередньо спирається на сприймання речей за допомогою органів відчуттів, є першим ступенем у розвитку мислення людини, а на його ґрунті розвивається абстрактне мислення. Тому навчання, яке обмежується лише наочністю, не може забезпечити високого рівня інтелекту.

7) Принцип доступності навчаннявимагає врахування особливостей розвитку учнів, аналізу матеріалу з точки зору їх можливостей і такої організації навчання, щоб вони не відчували інтелектуальних, моральних, фізичних перевантажень. Ще Я.-А. Коменський подав кілька правил до цього принципу: переходити від вивчення близького (історія рідного краю), до далекого (всесвітня історія); від легкого до важкого, від відомого до невідомого.

Основою цього принципу є закон тезауруса (з лат. – скарбниця): доступним для людини є лише те, що відповідає її тезаурусу. В переносному значенні – обсяг накопичених людиною знань, умінь, способів мислення.

Навчальний матеріал повинен бути розподілений відповідно до віку учнів; навчальний процес необхідно здійснювати в оптимальному темпі, при вивченні нового і складного матеріалу слід залучати сильних учнів, а при закріпленні – середніх і слабких.

8) Принцип ґрунтовностівимагає, щоб знання міцно запам'ятовувалися учнями, стали б частиною їх свідомості, основою звичок поведінки. Ґрунтовні знання – це знання глибоко усвідомлені, систематичні, чіткі, тісно пов'язані з практикою, міцно закріплені в пам'яті.

Умови ґрунтовності навчання: осмислення знань; спонукання до їх засвоєння, на час запам'ятовування – для уроку, для екзамену, назавжди та ін.; засвоєння матеріалу невеликими частинами; структурування матеріалу, виділення головного, що забезпечує логічні зв'язки; використання оптимальної кількості навчальних вправ; використання різних органів відчуття; систематичне і правильне повторення; контроль за результатами навчання, перевірка й оцінка.

9) Принцип зв'язку навчання з життям і практикою вимагає, щоб процес навчання стимулював учнів використовувати отримані знання на практиці, аналізувати і перетворювати навколишню дійсність, виробляти власні погляди.

Ефективність і якість навчання перевіряється, підтверджується й спрямовується практикою. Правильно організоване виховання випливає з самого життя, практики, нерозривно з нею пов'язане, сприяє підготовці підростаючого покоління до активної творчої діяльності. Ефективність формування особистості залежить від залучення її до трудової діяльності і визначається змістом, видами, формами і спрямованістю останньої.

10) Принцип раціонального поєднання колективних та індивідуальних форм і способів навчальної роботиозначає, що вчитель може і повинен використовувати найрізноманітніші форми організації навчання: урок, екскурсія, практикуми, а також різноманітні способи взаємодії учнів у навчальному процесі: індивідуальну роботу, роботу в постійних і змінних парах, в малих і великих групах тощо. Крім того, навчання може здійснюватися в різноманітних видах діяльності дітей поза уроком: в походах, поїздках, гуртках, клубах, об'єднаннях за інтересами тощо.

11) Принцип природовідповідностінавчання й виховання вперше запропонував Я.-А. Коменський. Його гасло: «Навчай відповідно до природи». Природовідповідність навчання він трактував, з одного боку, – як навчання, що відповідає особливостям дитячого віку, а з другого – як відповідність законам природи взагалі.

Цей принцип слугував методологічною основою педагогічної концепції Ж.-Ж. Руссо. Найкраще виховання таке, щоб дитина вільно розвивалась, а вихователь лише спостерігав за нею і створював відповідні умови для її розвитку. Так була сформульована ідея вільного виховання.