Прогнозування розвитку підприємств.

Прогнозування розвитку підприємства –наукове обґрунтування можливих кількісних та якісних змін його стану в майбутньому.

Принципи прогнозування:

1. Цільова направленість.

2. Системність.

3. Безперервність.

4. Збалансованість.

5. Оптимальне використання ресурсів.

6. Адекватність об’єкту і предмету планування.

7. Послідовне вирішення невизначеності.

Методи прогнозування:

Залежно від джерел інформації, технології її обробки, одержаних результатів методи прогнозування поділяють на 2 групи:

1. Фактографічні методи:

- екстраполяція;

- метод функцій (базується на використанні автокореляційних функцій);

- методи кореляційних і регресійних моделей (полягає в пошуку математичних формул, що характеризують статистичний зв’язок одного показника з іншим);

2. Евристичні методи (передбачає здійснення прогнозних розробок), за допомогою логічних прийомів:

- інтуїтивні:

а) метод експертних оцінок (збирання необхідної інформації, фляхом анкетування) застосовується 2 підходи: індивідуальні та групові оцінки.

б) метод мозкової атаки (заключається в проведенні дискусій);

- аналітичні:

а) метод морфологічного аналізу (ґрунтується на комбінаторці);

б) метод побудови „дерева цілей”;

в) метод інформаційного моделювання;

г) метод оптимізації.

Загальна характеристика планування , його види та методи

Планування– процес визначення цілей, які підприємство передбачає досягти за певний період, а також засобів, шляхів та умов їх досягнення.

Принципи прогнозування:

1. – Вибір та обґрунтування цілей;

П’ять основних цілей направленості:

- господарсько-економічна;

- науково-технічна;

- виробничо-технологічна;

- економічна;

- соціальна.

2. – Принцип системності;

3. – Принцип безперервності;

4. – Оптимальність використання застосовуваних ресурсів;

5. - Збалансованість – визначальна умова в обгрунтуванні плану (відповідають взаємозв’язаними розділами та показниками плану).

6. – Принцип адекватності системи планування;

Системність і планування повинні охоплювати всі види діяльності.

В умовах ринку зростаюче значення надається прогнозуванню; в залежності від тривалості планового періоду.

Планування поділяють на:

1. Перспективне – охоплює довгострокове (стратегічне) і середньострокове планування.

Середньостроковий план - більш деталізований стратегічний план на перші роки діяльності підприємства (повна номенклатура виготовлюваної продукції і конкретні інвестиції і фінансові показники).

2. Поточне– плани на конкретний період.

Оперативно-календарне планування – календарна взаємоузгодженість виробничої програми між структурними підрозділами з урахуванням послідовності та параметрів виробничого процесу.

Ядром системи планів підприємства є стратегія розвитку, при розробці якої використовуються результати аналізу зовнішнього середовища, виконання прийнятих стратегічних та тактичних планів.

Методи планування:

1. – Вихідна позиція для розробки плану:

· ресурсний – при монопольному становищі підприємства або при слабо розвинутій конкуренції;

· цільовий – за потребами.

2. – Принципи визначення планових показників:

· метод екстраполяції, що досягнено зараз, буде збережено в майбутньому;

· інтерполятивний метод (рух від встановленої мети до обчислення проміжних показників).

3. – Способ розрахунку планових показників:

· дослідно статистичний метод;

· фактичний метод;

· нормативний метод.

4. – Узгодженість ресурсів та потреб:

· балансовий метод;

· матричний метод.

5. – Варіантність планів:

· інтуїтивний;

· економіко-математичне моделювання.

6. – Спосіб використання розрахункових операцій:

· ручний;

· механізований;

· автоматизований.

7. – Форма подання планових показників:

· табличний;

· логічно-структурний;

· лінійно-графічний.

З посиленням конкурентної боротьби початковим моментом планування стають потреби ринку (попит на продукцію).

3.Стратегічне планування

Стратегія- генеральна політика (комплексна програма дій), яка визначає пріоритетні для підприємства проблеми, його місії, головні цілі та розподіл ресурсів для їх досягнення.

Результат стратегічного планування – довгостроковий плановий документ.

Стратегічне планування – процес здійснення сукупності систематизованих та взаємоузгоджених робіт по визначенню довгострокових цілей та напрямів діяльності підприємства.Основна загальна ціль підприємства -чітко визначена причина існування:

- основне призначення;

- напрямок соціально-підприємницької діяльності – місія.

Стратегічні цілі повинні бути конкретними і вимірювальними, чітко зорієнтованими у часі.

Цілі повинні бути:

- досяжними;

- збалансованими;

- ресурсозабезпеченими;

- односпрямованими;

- взаємопідтримуючими.

В системі стратегічних цілей мають бути присутні такі показники:

· ринок товарів і послуг;

· прибутковість діяльності;

· наукові дослідження і їх впровадження;

· ефективність виробництва і організаційна структура;

· кадри підприємства і соціальне відновлення.

Після визначення місії наступає діагностичний етап.

Методи вибору генеральної стратегії розділяються на:

1. Однопродуктовий (аналізується вузька гама промисловості і послуг).

2. Портфельний (коли диференціюється виробництво).

Метод PIMSвперше реалізований компанією “General Elektric” (Дженерал Електрик).

Моделювання впливу стратегічних чинників на показники ефективності підприємства.

Метод кривих освоєнь: будується на залежності розміру витрат на виробництво і його обсяг, відображає вплив внутрішніх чинників.

Метод циклу життя товару: впровадження (освоєння), зростання, зрілість і спад.

Портфельний аналіз:

- одна вісь – темп зростання обсягів виробництва;

- друга вісь – контрольована частина ринку даного підприємства.

Чотири категорії методу:

1. З високими темпами зростання і з високою часткою ринку;

2. З високими потенційними темпами зростання і низькою ринковою часткою;

3. З низькими темпами зростання і високою часткою ринку (найбільш складним завданням).

4. З низькими потенційними темпами зростання і низькою часткою ринку.

Послідовність переходу виробів з однієї категорії в інші:

- з 1-ої в 3-ю категорію;

- з 3-ої в 2-у категорію;

- з 2-ої в 4-у категорію.

Метод «Маккінзі»:конкурентна позиція і привабливість ринку.

Метод «Портера» - загально-стратегічний. Враховуються стратегічні переваги і цілі.

Метод «Шелл» - розглядаються потенційний ринок і потужності підприємства.

Різновиди стратегій:

I. Базові стратегії:

1. Зростання – наміри підприємства на зростання прибутку і капітальних вкладень.

2. Стабілізація – діяльність підприємства в умовах нестабільної діяльності.

3. Виживання – це чисто оборонна стратегія.

ІІ. Функціональні стратегії:

1. Науково-дослідних і експериментальних робіт.

2. Виробнича стратегія.

3. Маркетингова стратегія.

ІІІ. Стратегії ресурсного забезпечення:

1. Стратегія кадрів і соціального розвитку.

2. Стратегія технічного розвитку.

3. Матеріально-технічного забезпечення.

4. Фінансово-організаційна стратегія.

5. Інвестиційна стратегія.

6. Організаційна стратегія.

Бізнес-план підприємства.

Бізнес-план – це письмовий документ в якому викладено суть, напрямки і способи реалізації підприємством ідей, охарактеризовано майбутній бізнес.

Функції бізнес-плану:

- зовнішня, тобто зацікавленість людей в нових цілях підприємства.

- внутрішня, тобто як управляти підприємством, щоб досягти результатів.

Цілі розробки бізнес-плану:

- налагоджування ділових стосунків;

- проектування системи управління;

- своєчасне передбачення перешкод і проблем;

- формування та розвиток управлінських якостей підприємця;

Стадії бізнес-плану:

- початкова;

- підготовча;

- основна;

Структура бізнес-плану:

- розробка резюме (повідомити про свої наміри);

- галузь, фірма та її продукція;

- дослідження ринку;

- маркетинг-план;

- виробничий план;

- організаційний план;

- оцінка ризику;

- фінансовий план;

Послідовність дій розробки бізнес-плану:

- вибір продукції;

- дослідження ринкового середовища;

- вибір та обґрунтування місця для розміщення фірми;

- прогнозування можливих обсягів продажу продукції;

- визначення виробничих параметрів;

- розробка цінової та збутової політики;

- обґрунтування вибору організаційних параметрів фірми;

- опис потенціальних ризиків та дій для їх оптимізації;

- оцінка фінансових параметрів бізнесу;

- узагальнення висновків з основних положень бізнес-плану.

Середні та короткострокові плани відносяться до тактичного планування.

4.Зміст тактичних планів:

1. Маркетингова діяльність.

2. Виробнича діяльність:

- випуск продукції в натуральному і вартісному виразі;

- обгрунтування виробничої програми підприємства.

3. Науково-дослідні роботи: відтворюються заходи щодо створення нових технологій.

4. Праця, кадри і соціальний розвиток колективу.

5. Капіталовкладення та капітальне будівництво: обсяг капітальних вкладень і будівельно-монтажних робіт.

6. Матеріально-технічне забезпечення.

7. Організація виробництва і заходи щодо удосконалення форм і методів організації і виробництва, праці та управління.

8. Природоохоронна діяльність.

9. Зовнішньо – економічна діяльність.

10. Затрати, прибуток, рентабельність.

11. Фінансова діяльність.

Показники плану:

· За економічним змістом:

- натуральні;

- вартісні.

· За економічним призначенням:

- кількісні;

- якісні.

Кількісні показники – абсолютний обсяг виробництва і ресурсів.

Якісні показники – за їх умовою визначається ефективність використання виробничих ресурсів і всього виробництва.

· За способом характеристики предмету:

- абсолютні;

- відносні.

Оперативно-календарне планування

Оперативне планування - один з важелів (рычаг) управління виробництва, засіб довго-, коротко-, середньострокових планів.

Оперативне планування об’єднує два напрямки:

1. Календарне планування – розробка оперативних планів та напрямів виготовлення і випуску продукції.

2. Диспетчеризація (оперативний облік, контроль та регулювання виконання оперативних планів).

Основні завдання оперативного планування:

1. Забезпечення виконання плану виробничої діяльності.

2. Встановлення режиму роботи підприємства.

3. Максимальне скорочення тривалості виробничого циклу, обсягів незавершеного виробництва.

Оперативне планування здійснюється на рівні цехів і дільниць.

Основні елементи оперативного планування:

1. Планово-облікові одиниці виміру продукції .

2. Планово-обліковий період, на який розробляється оперативний план.

3. Нормативи просування виробництва.

Міжцехове оперативне планування – погодження номенклатури заготовок деталей, вузлів та строки їх пересування між цехами.

Системи оперативного планування:

· по детальна;

· комплектна;

· на замовлення.

Вибір системи визначається типом виробництва і складом особливостей продукції.

Подетальна система: за планово-облікову одиницю використовується деталь певного найменування.

Види подетальної системи:

а). Складська система – рівень завантаженості та рівномірність випуску продукції визначається необхідністю підтримання складських запасів певних розмірів; використовується при великій кількості застосованих стандартних вузлів та деталей.

б). Система планування за нормами технологічних запасів: забезпечення виробничого процесу необхідними вузлами. Застосовується при серійному виробництві та великосерійному.

в). Система планування за строками подачі: в її основі лежать встановлені строки, засоби випуску партії деталей з урахуванням технологічних запасів та строків міжцехових подач в умовах серій і великосерійного випуску продукції при розробці оперативного плану і кожного разу по-різному. При цій системі в масовому виробництві встановлюються строки.

г). Система планування за тактом потоку: єдиний такт випуску продукції . Така система застосовується в масовому виробництві з широким використанням поточного виробництва.

Комплексна система –за облікову одиницю беруть об’єднані за певними ознаками комплекти деталей або вузлів.

Найбільш поширені підсистеми:

· комплектно-вузлова;

· комплектно-групова;

· машино-комплектна.

а). Комплектно-вузлова: за планову одиницю беруть вузловий комплект. Ця система характерна для виробництва складної продукції з тривалим виробничим циклом.

б). Комплектно-групова: вона застосовується, коли визначаються деталі і вузли, що мають загально-технологічний процес (однакова періодичність запуску, випуску). Використовується як і машино-комплектна для виробництва нескладних виробів з невеликою кількістю деталей.

в). Машино-комплектна найбільш проста система за планово-облікову одиницю використовується машинокомплект, тобто повний комплект деталей.

Система оперативного планування на замовлення характеризується встановленням строків запуску-випуску продукції конкретного замовника.

Замовлення є планово-обліковою одиницею для підприємства в цілому.

Застосовується ця система в одиничному та дрібносерійному виробництві.

Переваги поточного виробництва:

1. Зменшення вартості.

2. Краще використання обігових фондів.

3. Висока продуктивність.

Недоліки поточного виробництва:

1. Малозмістовна праця при жорсткому ритмі роботи.

2. Суперечливість між консервативною (конструктивно-технологічною стабільністю) і вибором динамічного виробництва і потреб ринку.

3. Вузька спеціалізація робочих місць їх розміщення за ходом технологічного процесу створюють труднощі при переході на випуск нової продукції.

Стратегічний напрямок розвитку техніки і виробництва, гнучкі автоматизовані системи (ГАС).

Найбільш перспективним напрямом є сукупність ГАС + автоматизоване проектування продукції: об’єднання верстатів з числовим програмним проектуванням роботів, багато функціональних маніпуляціонних автоматичних транспортних засобів.

Завдання диспетчерської служби:

1. забезпечення виконання графіків виробництва;

2. контроль за ритмічним і достатнім завантаженням всіх робочих місць;

3. виявлення і усунення простоїв;

4. використання технологічних та страхових запасів в разі виникнення перебоїв у виробництві.

Різниця між тактичним та стратегічним плануванням:

- часова різниця;

- за охопленням сфер впливу (стратегічними – ширше і глибше)

- сутня змістовність (в стратегічному відображаються місія і ціль, а в тактичному – сукупність засобів для досягнення цілей).