Форми прояву та багаторівневість асиметрій глобального розвитку
Як форму прояву нерівномірного і нерівноважного розвитку асиметрію можна представити такою структурою:
1) органічна первинна асиметрія (ядро нерівноважного розвитку);
2) асиметричні шоки і флуктуації (первинні асиметрії), що виникають як реакція на «поштовхи» / впливи, спричинені надзвичайними подіями, найчастіше випадкового (ймовірнісного) характеру. Первинна асиметрія проявляється у результаті випадкових асиметричних шоків і флуктуацій. Імовірність появи асиметрій зростає зі збільшенням нелінійності й нерівноважності оточуючого середовища та концентрації дисбалансів у ньому. Детермінантами дисбалансів можуть виступати як екзо-, так і ендогенні чинники. В теорії нерівноважного розвитку їх поділяють на два типи – позитивні (сприяють виникненню нових необхідних елементів) і негативні (сприяють видаленню зайвих елементів системи). Крім того, варто зазначити, що асиметрії виникають навіть унаслідок малих флуктуацій, коли система знаходиться у нерівноважному стані. При цьому мірою нерівноважності системи є так званий «поріг чутливості / адаптивності системи до шоків і флуктуацій». Зокрема, нерівноважність низька (навіть за умови сильного впливу), коли поріг високий, а система адаптивна; і, навпаки, нерівноважність висока навіть за слабкого впливу, коли поріг низький, а в системі не розвинений адаптаційний синдром. Ось чому в нерівноважних системах дуже часто найменший вплив асиметричних шоків і флуктуацій викликає великі збурення;
3) асиметричні ефекти (вторинні ефекти) – відхилення, що виникають під впливом дезорганізуючих чинників як результуючий вплив мультиваріантного розвитку, що супроводжуються порушенням структурно-функціональної цілісності геопростору;
4) модифікована асиметрія (асиметрія вищого порядку) – так звані третинні ефекти/відхилення, що стають формами прояву незрілості системи та детермінантами її нерівноваги.
У своїй сукупності ці дефініції є багатовимірною системою відображення глибинних аспектів нерівноважності глобального розвитку, у вимірах якого асиметрії еволюціонують по спіралі (як за висхідною, так і за низхідною траєкторією), на кожному витку якої світова економіка, як складна система, проходить чотири зони розвитку дисипативних систем та їх структур (рис. 5.3.1):
1) найближчу зону прогресивного розвитку;
2) актуальну зону прогресивного розвитку;
3) найближчу зону регресивного розвитку;
4) актуальну зону регресивного розвитку.
Відповідно у процесі розвитку світової економіки як нерівноважної системи об’єктивно існуючі первинні асиметрії (ядро нерівноважного розвитку) під впливом асиметричних шоків і флуктуацій можуть або поглиблювати асиметричні ефекти, що супроводжуються порушенням структурно-функціональної цілісності геопростору, або ж частково їх вирівнювати. При цьому світова економіка щоразу проходить у своєму розвитку і етап самоорганізації (коли в оновленому варіанті виникає вперше сама та її нестійкі структури, коли інкорпоруються у неї нові елементи), і етап розпаду (коли розсіюється сама, а старі її структури руйнуються, щоб змінитися на нові).
Рис. 5.3.1. Графічна інтерпретація нерівноважного розвитку світової економіки під впливом асиметрій і дисбалансів *
_____________________
* Розроблено і побудовано автором.
Примітки:
∆А, ∆А3 – асиметричні шоки і флуктуації;
∆А1 – асиметричні вторинні ефекти;
∆А2 – асиметричні третинні ефекти вищого порядку.
У площині відповідних узагальнень розміщуються і критеріальні визначення основних форм прояву асиметрій глобального розвитку (рис. 5.3.2).
По-перше, світова економіка, як багаторівнева і гетерогенна за складом, проте ієрархічно і функціонально структурована складна система, перманентно піддається асиметричним шокам і модифікованим асиметричним ефектам вищого порядку. Передусім нерівномірність ресурсного забезпечення і непропорційність перерозподілу світового доходу, підсилені неоднорідністю геопростору стають причиною того, що основні наддоходи (геоекономічну ренту) отримують світові полюси економічного і технологічного розвитку. Відтак, соціально-економічний розрив між країнами – глобальними лідерами і країнами-аутсайдерами прогресує, відображаючи розриви у генеруванні та освоєнні технологічних інновацій у сучасному інформаційному середовищі. Адже концентрація інформаційних ресурсів та інтелектуального капіталу в невеликій групі постіндустріальних країн, з одного боку, продукує ефект використання світової технологічної ренти, а з іншого – консервує свого роду технологічний «колоніалізм» аутсайдерів глобального розвитку.
По-друге, нерівновага світової економіки посилюється і в результаті порушення функціонально-ієрархічної рівноваги геопростору в наслідок різного роду міжсистемних трансформацій у політичній, соціальній, духовній і, в т.ч. економічній сфері. Перш за все ідеться про трансформації у сфері людського суспільства з урахуванням неоднорідності «людського соціуму». Адже людський соціум – особлива домінанта геопростору, що характеризується індивідуалізмом і гетерогенністю взаємозв’язків, конфліктом інтересів, що виникають у результаті ірраціональності в поведінці окремих індивідів чи соціальних груп та мультиваріантністю в прийнятті ними різного роду рішень.
Сучасний постіндустріальний світ розкрив обмеженість матеріалістичних теорій і концепцій економічного розвитку. Не відкидаючи постулату – «вільні ринки і стабільні політичні системи – безумовні умови економічного зростання», важливо звернути увагу на те, що коли мова заходить, наприклад, про розвиток країн Азійсько-Тихоокеанського регіону, то не меншу значимість тут відіграють культурно-історичні і сімейні традиції, професійна етика і релігія.
У продовження зазначених думок варто звернути увагу на ще один аспект. Історія не дає переконливих аргументів щодо повної уніфікації ні геополітичного, ні геоекономічного, ні соціального простору. Цю гетерогенність геопростору американський соціолог П. Сорокін пояснював особливостями різнопорядковості людського соціуму і теоретичною конструкцією соціальної стратифікації, яка окрім майнової нерівності проявляється у нерівномірному розподілі прав і привілей, відповідальності і обов’язків, наявності чи відсутності соціальних цінностей, влади чи впливу серед членів того чи іншого суспільства). Модифікована соціальна стратифікація на національному рівні проявляється через такі форми як економічна та політична, а на міжнародному – через геополітичну і геоекономічну маргіналізацію (наприклад, центр – напівпериферія – периферія).
По-третє, світова економіка, як складна система багатовимірного глобального простору, еволюціонує за принципами циклічної просторово-часової моделі розвитку. І саме в контексті часового виміру кожен цикл (економічний, технологічний, інституційних перетворень, соціальний і політичний, цивілізаційний) характеризується з одного боку, інваріантністю – періодичним зростанням та падінням ділової активності, а з іншого боку – асинхронністю (неспівпаданням у часі, що є наслідком різної часової тривалості кожного циклу). Водночас існує ще одна пересторога – усі цикли взаємозалежні і взаємозв’язані між собою різними за тривалістю (а отже, асинхронними в часі) фазами (амплітудами) коливань ділової активності, що підсилюються часовими лагами адаптації системи до циклічних змін і асиміляцією нововведень між галузями, країнами, регіонами і т.д. І якщо на першу характеристику світова економіка може прогнозовано реагувати, то саме друга і третя, засвідчують мультиваріантність, а отже і непередбачуваність та не лінійність економічних, технологічних, інституційних, соціальних, політичних і цивілізаційних змін у просторі і часі, а також обмежені можливості різних складових системи щодо своєчасної адаптації до цих змін.
Саме на цих ключових концептах акцентувала увагу К. Перес, відомий у світовій науці дослідник довгострокових процесів глобального економічного розвитку. Розкриваючи системний взаємозв’язок фінансових криз і технологічних революцій, що зумовлюють волатильний характер глобального економічного розвитку, вона довела, що будь-які зміни в технологіях можуть сповна реалізуватися лише шляхом інтерактивних соціальних, політичних та адекватних інституційних змін. Відповідно, такого роду зміни зачіпають як управління і організацію системи на мікрорівні, так і всю систему соціального і політичного регулювання на макрорівні. Проте країни і регіони асиметричні, як у прийнятті рішень щодо таких змін, так і в їх здатності й адекватності здійснювати необхідні інституційні перетворення (на це впливають як соціальні і політичні фактори, так і конкретні історичні обставини, конфлікт соціальних і політичних інтересів тощо).
Таким чином, у геоекономічному просторі постійно виникають нові асиметрії, які практично неможливо врахувати на початковому етапі аналізу і проведення прогнозних розрахунків. У результаті в масштабах світової економіки накопичуються надмірні кількісні і вартісні диспропорції, структурні і циклічні дисбаланси, що виходять за допустимі межі і стають, як правило, причинами глобальної нестабільності. При цьому нестача компенсаторних заходів на глобальному рівні стає причиною наростаючих збурень, які зазвичай у зростаючому темпі посилюються і дедалі частіше завершуються структурними і системними кризами глобального масштабу.
[1] Шишков Ю. Глобализация – враг или союзник развивающихся стран? / Юрий Витальевич Шишков // Мировая экономика и международные отношения. – 2003. ть – № 4. – С. 3-14. – С. 5.
[2] Білорус О. Імперативи стратегії розвитку України в умовах глобалізації / Олег Григорович Білорус // Політична думка. – 2001. – № 4. С. 68-83. – С. 70.
[3] Базилевич В. Д., Ильин В. В. Метафизика экономики / В. Д. Базилевич, В. В. Ильин. – 2-е изд., изспр. И доп. – К.: Знання; М.: Рібари, 2010. – 925 с. – С. 847.
[4] Неклесса А. И. Трансмутации истории / Александр Иванович Неклесса // Вопросы философии. – 2001. – № 3. – С. 58-71. – С. 59.
[5] Базилевич В. Д., Ильин В. В. Метафизика экономики / В. Д. Базилевич, В. В. Ильин. – 2-е изд., изспр. И доп. – К.: Знання; М.: Рібари, 2010. – 925 с. – С. 835.
[6] Базилевич В. Д., Ильин В. В. Метафизика экономики / В. Д. Базилевич, В. В. Ильин. – 2-е изд., изспр. И доп. – К.: Знання; М.: Рібари, 2010. – 925 с. – С. 834, 835.
[7] Human Development Report / Published for the United Nations Development Programme (UNDP). – New York – Oxford: Oxford University Press, 1999. – 167 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://hdr.undp.org/en/media/HDR_1999_EN.pdf
Дата добавления: 2016-02-16; просмотров: 608;