Залучені ресурси банківської установи та їх характеристика

Більша частина ресурсів комерційного банку формується за рахунок залучених та запозичених коштів, а не власних. Можливості комерційних банків по залученнюкоштів регулюються НБУ. Так, згідно зпоказником платоспроможності банку, нормативне значення якого встановлює НБУ, залучені та запозичені кошти не повинні перевищувати розмір власного капіталу банку більше ніж у 12 разів.

Залучені кошти - кошти, прямо або опосередковано отримані на зворотній основі від фізичних осіб та/або юридичних осіб, отримані залишки фінансових активів, які виникли в результаті здійснення звичайної господарської діяльності в інтересах цих осіб. До залучених коштів не належать кошти, отримані у вигляді внесків до капіталу кредитної установи, у тому числі субординований капітал, отримані від кредитних установ за кредитними договорами, а також кошти, отримані з місцевих та державних бюджетів фінансовими установами - юридичними особами публічного права.

Залучені банківські ресурси існують у двох основних юридично правових формах: депозити й боргові цінні папери.

У банківській практиці залучені кошти називають депозитними зобов’язаннями. Депозити утворюються за рахунок вкладу в банк суми грошей готівкою або у безготівковій формі, у вигляді цінного папера, що належить до оплати. Практично всі клієнтські рахунки в пасиві називаються депозитними. Депозитним може бути будь-який рахунок, відкритий клієнтові в банку, на якому зберігаються його грошові кошти.

Депозит (вклад) — це грошові кошти у готівковій або безготів­ковій формах, національній або іноземній валютах, передані до бан­ку їх власником або третьою особою за рахунок і за дорученням власника для зберігання на визначених умовах.

У сучасних умовах джерела коштів, що розміщуються на депозитах, досить різноманітні. Це кошти на рахунках підприємств державного й недержавного сектора економіки, рахунках державних закладів і організацій, громадських і релігійних організацій, кошти орендарів, фермерів, тих, хто здійснює індивідуальну трудову діяльність. З точки зору банківського управління депозити можна поділити на дві групи: рахунки "до запитання" і строкові рахунки.

Депозити до запитання використовуються насамперед для здійснення поточних розрахунків. Власник рахунка може обирати при цьому різні форми платежів: платіжними дорученнями, готівкою, чеками, переказом (чи векселем). Відкривши такий рахунок, клієнт передає банку право технічного ведення своїх платіжних операцій. Депозити до запитання класифікуються залежно від характеру й належності коштів, що зберігаються на рахунках, зокрема кошти на розрахункових поточних рахунках державних і недержавних підприємств, організацій, установ.

Характеристика залучених банківських ресурсів наведено в табл.4.2. Сучасна банківська практика характеризується значним різнома­ніттям вкладів депозитів, які бувають:

1. Залежно від категорії вкладника: депозити юридичних та фізичних осіб;

2. Залежно від строку і порядку вилучення: вклади до запитання та строкові вклади;

3. Залежно від економічного змісту: вклади до запитання; строкові вклади; ощадні вклади та банківський вексель.

Вклади до запитання призначені для здійснення поточних розрахунків, тому їх ще називають транзакційними. Розміщуються ці вклади в банках на поточних та контокорентних рахунках і можуть у будь-який час за вимогою клієнта бути поповнені або вилучені, причому як частково, так і повністю, у готівковій чи безготівковій формі.

Таблиця 4.2