Туристичні ресурси Тернопільської області

Тернопільська область розташована в західній частині Поділля, в лісостеповій зоні. Площа - 13,8 тис. кв. км, що становить 2,3% території України. В області 120 річок, головною з яких є Дністер із притоками Джурин, Збруч, Золота Липа, Коропець, Нічлава, Серет, Стрипа.

Область має 421 об'єкт природно-заповідного фонду, в тому числі заповідник «Медобори», 12 пам'яток природи, серед яких Кременецькі гори; печери Вертеба, Кристальна, Млинка, Озерна, Оптимістична, Перлина, Ювілейна та ін.; Гермаківський і Хоростківський дендропарки; 4 пам'ятки садово-паркового мистецтва (Більче-Золотецький, Вишневецький, Раївський, Скала-Подільський парки). Знаменита липова алея, закладена в XVII ст., тягнеться від Бережан до с. Рай. Основними природними об'єктами, на базі яких розвивається екскурсійний туризм, є Товтровий кряж, Кременецькі гори, Дністровський каньйон, карстові печери (з яких досліджено понад 60). Карстові печери поблизу Борщова - найбільші у світі.

Сприятливі кліматичні умови, мальовничі ландшафти, лісові масиви, джерела мінеральних вод, лікувальні грязі складають рекреаційний потенціал області. Відомий кліматичний курорт - Заліщики.

В області є 24 готелі і 1 мотель. Обслуговуванням туристів в у Тернополі зайняті готелі «Тернопіль», «Галичина», «Україна», а також ресторани «Вечірній Тернопіль», «Україна», «Європа». В місті чимало культурно-розважальних закладів, у тому числі казино «Імперія».

В області діють З музеї з 22 відділами. Фонди краєзнавчого музею в Тернополі налічують понад 100 тисяч експонатів. У художньому музеї зберігаються старовинні і сучасні полотна відомих європейських і місцевих художників. У місті функціонує також картинна галерея.

Серед архітектурних пам'яток області - замки XIV-XVII ст., католицькі і православні храми, зразки церковного дерев'яного зодчества. 1178 пам'яток архітектури і містобудування внесено до Державного реєстру національно культурного надбання.

На базі Збаразького замку в 1994 р. створено державний історико-архітектурний заповідник.

Дев’ять причин відвідати Тернопільщину:

а) Храми й святині

Тернопілля - край благословенний, край священний. На цій землі - численні монастирі, церкви, костели, каплиці, печери відлюдників.

Хтось може заперечити, що багато храмів є й в інших регіонах України. Але тільки у Почаєві Кременецького району для всього світу й на всі віки зберігся слід Божої Матері - відбиток її стопи. Тепер на цьому місці велична Свято-Успенська Почаївська Лавра - одна з найбільших святинь православ’я. За переказами, початок її становлення припадає на серединку 13 століття, коли монахи Києво-Печерської Лаври після захоплення татарами Києва змушені були йти на захід , рятуючи святі реліквії.

З тієї ж самої причини постала й Зарваниця - гордість греко-католиків усього світу. Її нерідко називають українським Люрдом - одним з найвідоміших католицьких центрів у Франції. В дні прощ до Марійського духовного комплексу в Зарваниці прибувають сотні тисяч віруючих з усього світу. Папу Римського Павла-Іоанна ІІ під час його перебування в Україні у 2002 році постійно супроводжувала ікона Матері Божої Зарваницької.

Більше 400 років тому Матір Божа явилася дітям села Язлівців Бучацького району на Тернопіллі. Згодом на цьому місці заснували монастир Згромадження Сестер Непорочного Зачаття Пречистої Діви Марії. У цьому монастирі є гробниця сестер-монашок. Це фактично мавзолей, у нішах якого - поховання. Він влаштований в штучно вибитій печері на схилі гори.

Велику увагу віруючих та туристів привертають печера Гріб Господній у селі Рукомиші Бучацького району та Пуща Відлюдника в Медоборах. Нікого не залишає байдужим і храм у скалі, що в селі Монастирку Борщівського району. Вважають, що перші християни появилися тут ще у ІХ столітті. На стіні печери ще з тих пір зберігся образ Ісуса Христа. У дохристиянський період це місце було культовим для язичників. Перед входом до печери лежить прадавній камінь, на якому вони приносили жертви своїм богам.

Окраса Тернопілля - дерев’яні церкви. Їх в області більше ста. Окремі з них - справжні шедеври давньої архітектури. У вік цегли та бетону вони вражають неповторністю і витонченістю.

Отож, не дивно, що саме на благословенному Тернопіллі являлися людям чудотворні ікони Матері Божої. Найвідоміші з них -Зарваницька, Почаївська, Теребовлянська (нині є окрасою церкви Святого Юра в Львові) і Тернопільська.

б) Замки та палаци

Тернопілля - край дуже багатий. Багато сонця, багато лісів, багато річок та озер, багато родючого та щедрого ґрунту... Тому й не дивно, що люди селилися тут здавна. Перші поселення з’явилися на цій землі ще в епоху палеоліту - сто тисяч років тому. Але з тієї ж причини вона весь час вабила заздрісних чужинців-завойовників.

Наші пращури були змушені боронитися. Найдавнішою оборонною спорудою краю вважаються Траянові вали, які тягнуться півднем нашого регіону. За попередніми даними, вони були насипані у І-ІІ столітті до нашої ери. Найбільшого розквіту фортифікаційне мистецтво досягло в епоху Середньовіччя, коли доводилося постійно боронитися від татарських та турецьких набігів. У той час і були збудовані на Тернопільщині десятки величезних замків.

На сьогодні точно відомо, що більше третини всіх українських замків та їх руїн зосереджені на Тернопіллі. Найкраще зберігся палацово-замковий комплекс у Збаражі. Вражає своєю неприступністю замкова гора Бона в Кременці. Чекають дбайливих господарів та інвесторів, які перетворили б їх у туристські комплекси, замки в Бережанах, Бучачі, Золотому Потоці і Язлівці Бучацького району, Скалаті та в Токах Підволочиського району, Теребовлі, Микулинцях Теребовлянського району, Чорткові та інші.

Неабияку увагу туристів привертають мальовничі замкові руїни в Ниркові Заліщицького району, у Висічці, Кудринцях і Скалі-Подільській Борщівського району та в багатьох-багатьох інших селах та містечках області.

Серед архітектурних пам’яток дуже цікавими є також центральна частина Бережан та Кременця, ратуша у Бучачі, палаци в Коропці Монастириського району, Білокриниці Кременецького району, мисливський палац у селі Рай Бережанського району, палац та ландшафтний парк у Вишнівці Збаразького району.

в) Печери

Тернопілля - край, де паралельно існують два світи: підземний і наземний. Підземний - світ печер. Це одне з природних див, яким пишається Тернопільщина. У світі поки що не відкрито подібних великих горизонтальних гіпсових печер із специфічною будовою. Розташовані вони на глибині від 10 до 50-60 метрів під землею. В області, яка територіально є однією з найменших в Україні, сьогодні їх налічується більше сотні. Але, на думку вчених, відкрито ще не всі печери. У центрі Європи - на Тернопіллі - у XXI столітті ще можливі географічні відкриття!

Мільйони років трудилася природа, щоб створити під землею печерні шедеври. Окремі з них настільки унікальні, що зустрічаються лише на Тернопільщині! Хіба це не привід, щоб їх побачити?!

Атмосферу печер можливо порівняти хіба що з космосом. Вічна тиша, темрява, спокій. Це неможливо описати - це потрібно відчути! А щодо візуальних, емоційних вражень, то, за словами очевидців, така краса можлива лише в казках.

Екскурсійний освітлений маршрут поки що діє тільки у печері "Кришталевій", що в Кривчах Борщівського району.

А печера "Оптимістична" (довжина розвіданих ходів 214 км) занесена в книгу рекордів Гіннеса як найбільша в світі гіпсова та як друга в світі серед вапнякових. Утім, якщо буде знайдено сполучення з печерою ";Голубі Озера" (120 км), що, вважають учені, цілком імовірно, то Тернопілля матиме найбільшу в світі печеру. Печера "Голубі Озера", як видно з назви, надзвичайно цінна своїми підводними плесами.

Обидві знаходяться також у Борщівському районі - в Королівці та Стрілківці.

Немає сумнівів, що через рік-другий печера "Вертеба" поблизу села Більче-Золотого того ж району стане відомою всьому світові. Тут створюється чи не перший музей у печері - музей археології, трипільської культури, епохи неоліту. Справа в тому, що за кількістю та багатством знахідок предметів матеріальної культури різних епох "Вертеба" не має рівних серед інших печер світу. Саме тому археологи називають її Наддністрянською Помпеєю.

Серед інших печер можна також виділити "Млинки" в Чортківському та "Нагірянську" в Заліщицькому районах.

г) Дністровський каньйон

Тернопілля - край, що має велику ріку. Одну з найкрасивіших у Європі і другу за величиною в Україні після Дніпра - Дністер. Його загальна протяжність - 1365 км. Але найкрасивіші береги цієї ріки - на Тернопіллі.

Традиція сплавів у цих місцях сягає понад 70 років. Бажання "пройтися" річкою приваблювала й приваблює мандрівників з різних країн.

У межах Дністровського каньйону створено ландшафтний заказник. Тепер вирішується питання про його реорганізацію в Дністровський національний парк.

Тут на відтинку близько 250 км можна зустріти понад десяток карстових печер і гротів, які знаходяться у вапняках. Доступ до них часто важкодоступний. Але їх химерний вигляд з рівня річкового плеса вражає. А невеликі водоспади - "дівочі сльози", що збігають по зарослих густими мохами скелях, які зустрічаються по всьому маршруту, являють собою унікальної краси видовище.

На дністровських схилах велика кількість рідкісних рослин, тварин, птахів.

Теплий клімат у каньйоні відрізняє цю місцевість від інших територій України. Адже стіни каньйону затримують сонячне тепло, через що влітку дощів тут майже не буває, а навесні природа оживає на 2-3 тижні швидше як на решті території краю.

Типовий вигляд у Дністровському каньйоні - круті скелясті або залісненні береги, дика й неторкана природа, мальовничі острови.

У Дністровському каньйоні є відомі в усьому світі відслонення, які містять у собі давні скам'янілі рештки флори та фауни, яким близько 500 мільйонів років. Трепет і хвилювання охоплює кожну людину, яка торкається їх власноруч. Скельні відслонення на Дністрі , так звані стінки, - це наче геологічна книга сотворіння світу. Подібних пам’яток природи в світі практично немає..

Але Дністровський каньйон не єдиний на Тернопіллі. На півдні регіону майже кожна не те, що річка, а потічок мають свій каньйон. Найбільш неповторні й красиві - біля річок Збруч, Серет, Стрипа, Джурин, Тупа, Циганка...

д) Водоспади

Тернопілля - край, над яким природа трудилася особливо ретельно й натхненно. Основним її інструментом була... вода. Нинішні печери, каньйони, гори - це мільйоннорічна робота води. Вона й сьогодні невтомно працює, жене свої потоки, дивуючи людей неймовірними фантазіями.

Одна з таких фантазій - водоспади. Завдяки великій іонізації повітря внаслідок розсипу водних бризок, вони дуже цілющі не тільки для тіла, а й для душі. Бо ж, як кажуть психологи, людям не обридає безкінечно дивитися тільки на воду та вогонь.

Водоспадів на Тернопіллі більше двадцяти. Журналісти назвали Джуринський (Червоногородський) 16-метровий водоспад, що в Заліщицькому районі, природним джакузі. А ще - душем Шарко. "Зануритися до плечей у джакузі природного походження з температурою 18 градусів - задля цього варто трястися найрозбитішою з сільських доріг Вітчизни", - писала одна з газет.

Червоногородський водоспад цікавий і взимку, коли там намерзають бурульки різних розмірів і форм, утворюючи химерні льодові замки.

Русилівський водоспад починається з кількох джерел на околиці села Русилова Бучацького району. Джерельні струмки зливаються в один і, долаючи стрімкі уступи червонокольорового пісковика, вливаються в річку Стрипу. На своєму шляху струмок утворює 15 водоспадів. Окремі з них падають з висоти 8-13 метрів. Це найбільш водоспадистий струмок України.

Ще одним каскадом водоспадів можна милуватися поблизу села Сокілець того ж району. Окремі з них падають з висоти 8-9 метрів.

Неподалік можна оглянути Монастирську травертинову скелю й церкву з різаних балок.

Іване-Золотецькі водоспади (Заліщицький район) менш відомі, але не менш мальовничі. Вони, а їх вісім висотою до 6-8 метрів, утворені струмками, що глибоко врізаються в стрімкий схил Іване-Золотецької геологічної стінки червоного кольору.

Є у нас і Возилівський, Жежавський, Космиринський каскади водоспадів.

І якщо вже ведемо мову про воду та її цілющі властивості, то принагідно треба сказати, що на Тернопіллі є практично всі види лікувальних вод типу "Моршин", "Нафтуся", "Друскінінкай" тощо.

е) Медобори

Тернопілля - край дивовижного Товтрового кряжу. Чи бачили ви ще десь гори, що наче виросли посеред безмежних ланів? Це Товтри.

Цей чудовий куточок Тернопільщини люди назвали Медоборами через густі ліси, сонячні луки й наповнені медом та росою трави. І саме в цій частині кряжу, на території Тернопільської області, щоб зберегти унікальні природні комплекси, генофонд рослинного й тваринного світу, використати їх у наукових цілях та природоохоронній роботі, створено в 1990 році природний заповідник площею 9455 га. Заповідний режим передбачає заборону на його території будь-якої діяльності, що порушує природну рівновагу.

Товтрова гряда - це залишок великого бар'єрного рифу, який існував у прибережних водах теплого Сарматського моря 15-20 млн. років тому.

Медобори збереглися на поверхні землі в їх первісному стані з характерними ознаками й формами. Тому пасмо є унікальною пам'яткою геологічного минулого подібного якому немає у всій Європі. Вершини пасма утворюють мальовничі скелі, кам'яні поля, утворені десятками різновидностей вапняків з численними рештками відмерлих морських організмів: серпул, молюсків, водоростей. Чимало тут різноманітних карстових форм, серед яких вертикальна печера "Перлина", невеликі карстові озера, що не мають дна. У найлютіші морози вони не замерзають і світяться, як вікна.

Сьогодні на території Медоборів функціонує три екологічні стежки: "Гостра", "Бохіт" та "До пущі відлюдника". Кожна з них - це науковий маршрут, повний загадок і таємниць. Довжина науково-пізнавальної стежки "Гостра" становить 1,2 км. Назва гори походить від конфігурації товтри, яка колись мала гострий шпиль. Маршрут прокладений через вершину бічної товтри, на якій збереглися степові та наскельно-степові угруповання рослин.. Саме на цій горі зростає білий ясенець, названий в народі "неопалимою купиною". Оберігаючи себе від злих намірів, рослина виділяє етилові спирти, які при наявності вогню спалахують яскравим полум'ям, звідси й походить назва "неопалима купина". А загалом у Медоборах є 120 видів рослин, з яких 29 занесено до Червоної книги України.

Багата територія заповідника й історичними пам'ятками. На горі Бохіт знаходиться святилище, де стояв знаменитий Збруцький ідол (Світовид) - бог давньоруських слов'ян, визначна пам'ятка культури, скульптурне зображення якого знайдено неподалік у ріці. Поруч ще два язичницьких городища: Говда та Звенигород. Неймовірно, але городища й донині не заростають лісом, хоч пройшло вже чимало століть.

є) Кременецькі гори

Тернопілля - край контрастних кліматичних зон. Якщо на півдні краю клімат близький до субтропічного, середземноморського, то на півночі він холодніший, ближчий до карпатського. Та це й не дивно. На півночі області розкинулися мальовничі Кременецькі гори. Вони займають територію Кременецького та Шумського районів загальною площею близько 20 тисяч гектарів.

Звичайно, Кременецькі гори не такі високі як Карпати, але не менш мальовничі. Тут можна розвивати як літній, так і зимовий туризм. Недаремно саме на найвищій горі в урочищі Гниле Озеро збудована найкраща санна траса України, де постійно організовуються міжнародні змагання. Ці гори чекають інвестора, який збудував би там гірськолижні траси й туристські комплекси. Адже тут активний відпочинок напрочуд легко поєднувати з культурним - поряд Кременець, Почаїв, Збараж...

Кременецькі гори - це численні ботанічні, геологічні та палеологічні пам’ятки природи. Це багаті мисливські та рибальські угіддя. Це неполохана дичина й правічні ліси.

Кременецькі гори - це славна історія та захоплюючі легенди. Це місце, де народилася Українська повстанська армія, де збереглися криївки, штаб визвольної армії, повстанська церква.

Серед усіх кременецьких гір найбільш відома як місце релігійного паломництва Божа гора. Вона наче відділилася від основного гірського пасма одиноко стоїть серед поля. На її вершині б’є джерело холодної води з мінеральними солями. Вся гора вкрита численною рослинністю. Ботаніки нарахували її 283 види.

Окрім Кременецьких гір Тернопілля може гордитися горбистим пасмом Опілля, що простягнулося в Бережанському, Підгаєцькому та Монастириському районах, з його чудовим Княжим лісом, з рідкісними буковими масивами.

ж) Скарби культури та науки

Тернопілля - край видатних історичних постатей, що мали значний вплив на розвиток не тільки України, а й світу, на науковий, технічний і культурний прогрес.

Це засновник Запорізької Січі Дмитро Байда Вишневецький, козацький ватажок Северин Наливайко, винахідник Х-променів Іван Пулюй, один з найвідоміших фізиків ХХ століття Олександр Смакула, видатний режисер Лесь Курбас, славетна співачка Соломія Крушельницька, письменники Богдан Лепкий та Улас Самчук, художники Михайло Бойчук і Яків Гніздовський, кардинал Йосиф Сліпий, класики польської та єврейської літератури Юліуш Словацький і Шмуель Йосиф Агнон та багато-багато інших.

Тернопільщина - край, де збереглося більше 4 тисяч пам’яток історії та культури. Це нетлінні свідки нашого минулого. У цих пам’ятках - історія нашого народу, його життя й побут, рівень соціально-економічного та культурного розвитку.

Культурна спадщина минулого, пам’ять про славних земляків сьогодні зберігається в музейних закладах.

У Тернополі діють обласний академічний драматичний театр ім. Т. Шевченка, театр актора і ляльки та обласна філармонія.

з) Гостинні люди, самобутні звичаї та обряди, смачна кухня

Тернопілля - край, що поєднав у собі частки трьох давніх українських етнічних земель: Галичини, Волині, Поділля. Звідси неповторний колорит Тернопільщини, величезне розмаїття побутових та обрядових традицій, багатющий фольклор, унікальні народні промисли, різноманітна й смачна кухня.

Усе це в поєднанні з потужним туристично-рекреаційним потенціалом краю створює неабиякі можливості для розвитку сільського туризму.

Тернопільщина цікава своїми фестивалями

Фестиваль борщу "Борщ’Їв"

Смачний український фестиваль проходить у місті Борщів, яке у вересні стає столицею українського куховарства. Саме тут об’єднуються два, на 100 %, українські фестивалі - свято борщу “Борщ’Їв” та фольклорно-мистецький фестиваль “В Борщівському краї цвітуть вишиванки”.

Щороку це свято відвідують більше двох десятків тисяч українців та гостей з-за кордону.

На фестивалі “Борщ’Їв” кожне село регіону представляє на смак гостям фестивалю близько 50 видів борщу власного приготування, на всі смаки й вподобання. Господині стараються не лише приготувати смачний борщ, але й оформити страву так, щоб і око порадувати і апетит прибавити, хтось пече запашні пампушки з часничком, хтось ріже сальце з чорним запашним хлібом. Столи прикрашають вишитими скатертинами, калиною, квітами. Усі бажаючі можуть проголосувати за найсмачніший на їх думку борщ.

Також цю національну страву готують упродовж свята у 2-х 100-літрових казанах на багатті.

Місцеві хазяйки добре вміють готувати борщ, адже саме ця національна страва, в давнину, дала назву цьому невеликому населеному пункту.

За легендою, коли турки захопили це місто, вони захотіли покуштувати місцевої кухні. Одна з господинь зварила їм борщу. Проте їм весь час щось не подобалось. Нарешті розлючена куховарка вдарила їх отамана черпаком по голові і втопила в борщі. Тому і місто так назвали - Борщів.

Під час фестивалю гості можуть відвідати містечко майстрів народних ремесел, виставку вишиванок , придбати сувеніри на пам’ять.

Завершується свято великим концертом фольклорних колективів, гуртів, ансамблів, окремих виконавців, в репертуарі яких є зразки старовинного українського фольклору.

Фестиваль кулінарного мистецтва “КоропФест”

У селищі Коропець Монастириського району що на Тернопільщині, в липні або серпні місяці, відбувається масштабний дводенний фестиваль кулінарного мистецтва "КоропФест".

Головна мета фестивалю – популяризація кулінарного мистецтва та туристичної привабливості Тернопілля, розвиток наддністрянської рибної кухні, сприяння кулінарному мистецтву та творчості кухарів Тернопільщини.

В програмі фестивалю завжди присутні рибальські забави на Дністрі під час яких кожен бажаючий має змогу пройти практикум туриста, освоїти ази рибальського мистецтва, посмакувати рибальською юшкою, а ввечері послухати "Рибальські побрехеньки" біля ватри.

Також на фестивалі відбувається Велика кухарська толока, майстер-клас з приготування коропа, тренінг "Секрети кухарського мистецтва", дитяча художня майстерня, концертна програма, та багато інших цікавинок, якими дивує своїх гостей "Коропфест".

Головною родзинкою "КоропФесту" є презентація кулінарних шедеврів його учасників. На фестивалі представляють близько 100 рецептів страв з коропа. Також можна скуштувати понад двадцять видів квашеного коропа, який є однією з "візитних карток" Коропця. Після представлення страв учасників, проводиться благодійний "смачний" аукціон. Кошти, виручені від проведення аукціону, йдуть на організацію туристичної поїздки для коропецьких дітей.

Завершується "кулінарна" частина "КоропФесту" традиційною дегустацією представлених страв.

Також, на фестивалі "КоропФест" діє виставка народних ремесел Подністров’я, майстер-класи та ярмарок робіт народних умільців, народні забави.

Всеукраїнський фестиваль сільської молоді “Купальська феєрія”

У ніч з 6 на 7 липня у селі Чагарі Гусятинського району започаткований Всеукраїнський фестиваль сільської молоді “Купальська феєрія”. Саме на свято Івана Купала в Чагарі приїжджають чимало романтиків, аби знайти цвіт папороті.

Різнобарв’я вишиванок, тепло ватри, народні пісні, усмішки на вустах та іскорки в очах… Ніби й справді стрілки годинника повернули назад, у часи язичництва, коли наші пращури вірили у всемогутню силу води й полум’я. Дівчата майстерно виплітають віночки, які пускають у воду. Віночки пливуть шукати судженого, адже за повір’ям: в який бік попливе віночок з-відти і коханий буде. А ті, кому вже пощастило знайти свою другу половинку, тримаючись за руки, перестрибують через вогнище.

Святкове театралізоване дійство “Івана Купала” відтворюють аматорські колективи Гусятинського району. У фестивалі беруть участь кращі творчі колективи, фольклорні гурти та окремі виконавці з Київської, Львівської, Рівненської, Хмельницької, Чернівецької областей. Фестиваль насправді набув вражаючих масштабів, адже також дарують гарний настрій і чудові пісні гостей з-за кордону.

Паралельно діє невеличкий ярмарок, святкова виставка народних художніх промислів за участю майстрів народного мистецтва району.

Головною метою фестивалю є відродження українського села, утвердження його самобутності, неповторності, популяризації кращих надбань української пісенної та інструментальної народної творчості, самобутніх обрядових та звичаєвих традицій надзбручанського краю.

Фестиваль сприяє обміну досвідом роботи, допоможе багатьом талановитим виконавцям відкрити широку панораму для культурної співпраці.

Всеукраїнський фестиваль лемківської культури “Дзвони Лемківщини”

Всеукраїнський фестиваль лемківської культури “Дзвони Лемківщини” - один з найбільш популярних мистецьких форумів, що проходить в урочищі Бичова поблизу Монастириська на Тернопільщині.

Проведення фестивалів лемківської культури започатковане у 1999 році, коли 5-6 червня в селі Гутисько Бережанського району – центрі лемківської різьби, розташованому на межі Тернопільської, Івано-Франківської та Львівської областей, – відбувся Перший крайовий фестиваль лемківської культури “Лемківська Ватра”.

Лемки - найзахідніша самобутня гілка українського народу з унікальними культурою і побутом. Жорстоко повелася з ними доля, вони були вигнані зі своїх рідних предковічних насиджених місць, де проживали компактно, хоча й не надто заможно, але щасливо.

Опинившись у вигнанні, порозкидані по всьому світі, лемки не зреклися свого, стараючись продовжити життя прабатьківських традицій, пісень, танців і інших елементів незабутньої культури.

Щороку на всеукраїнському фестивалі лемківської культури «Дзвони Лемківщини» збирається декілька поколінь лемків: дідусі і бабусі, сини і дочки, онуки. Вони згадують свою нелегку історію і історію українського народу загалом.

Метою фестивалю є збереження та пропагування лемківської культури, мови, народної творчості, традицій та звичаїв, налагодження та розширення зв’язків між аматорськими колективами, виховання естетичних смаків, сприяння формуванню національної свідомості.

Гості свята зможуть не лише насолодитись лемківськими піснями, танцями, оглянути виставку народних майстрів Тернопільщини, а й придбати їх вироби, газету “Дзвони Леміквщини”, “Лемківський календар”, тематичну літературу з історії та культури лемків, пам’ятні значки й сувеніри, взяти участь в майстер-класах народних ремесел.

Фестиваль “Маланки”

Маланка або Меланки - українське народне фольклорно-етнографічне свято фестивального характеру. Назва походить від св. Меланії, день якої припадає на 13 січня (31. 12. - за старим стилем) якраз у цю ніч з 13 на 14 січня і відбувається феєричне, таємниче і веселе святкування Маланки.

На Маланії всю ніч молодь у маскх та костюмах (які більшість роблять власноруч) щедрує, ходить із “козою”, водить переодягненого в Маланку парубка. На ньому традиційний жіночий одяг конкретної місцевості. “Маланка” обов’язково підводить брови і рум’янить щоки. У неї в руках різні атрибути “бабського діла” - кужіль і веретено, віник, горнятко з розведеною глиною, лялька, васильки.

У давнину рядження виконувало важливі релігійно-магічні функції, але з часом цей звичай перетворився на веселу розвагу, маскарад, український карнавал.

Найгучніше на Тернопільщині Маланку проводять щорічно в селі Горошова Борщівського району. Горошівці зізнаються, що цінують народні традиції і змалечку прививають любов до Маланки своїм дітям. Тут святкують усі - від малого до старого. Вони придумують щоразу нові образи, слова, шиють яскраві костюми та будують переїзні фігури.

Кожна вулиця готує свою програму. Однак нікому деталі не розповідають - усе тримають у секреті.

Сучасна Маланка трохи усучаснена новими персонажами сьогодення, але все ж така весела, загадкова і містична.

Концерт, вистави, масові гуляння, танці, смачні сало, юшку, вареники все це можна побачити і скуштувати на святкуванні Маланки в Горошовій.

Спеціально, щоб побачити ці традиційні гуляння, сюди приїжджають декілька тисяч людей з Тернопільського району, інших обастей України та, навіть, з-за кордону.

Дійство завершується близько 24-ої години, тисячі людей розходяться, розїжджаються по домівках. Одначе багато людей продовжують святкування аж до ранку.

Тернопільзаснований коронним гетьманом Яном Тарновським у 1540 р. як місто-фор-теця на незаселеній території для оборони подільських земель.

Давні укріплення не збереглися. Старий замок на початку XIX ст. був перебудований на палац. На місці оборонних валів зведений костьол єзуїтів, пристосований під швейну фабрику.

В місті збереглися давні церкви оборонного призначення - Воздвиженська (кінець XVI ст.) і Різдва Христового (1602-1608).

В 1746 р. Великим коронним гетьманом Речі Посполитої Ю. Потоцьким був заснований Домініканський монастир, зруйнований під час Другої світової війни і відреставрований у 1953 р. До комплексу входять костьол і корпус келій.

У Тернополі навчалась видатна співачка Соломія Кру-шельницька. На її батьківщині, в с Біла Бучачського району, створено меморіальний музей). Тут у 1887 р. перебував як кореспондент газети «Кур'єр львівський» Іван Франко. Лесь Курбас очолював створений ним театр «Тернопільські театральні вечори».

Перша письмова згадка про Бережанидатується 1375 роком. Протягом 20 років (1534-1554) тривало будівництво місцевого замку, який несе в собі риси, обумовлені тенденцією до перетворення замків із споруд військово-оборонного характеру на оборонно-житлові. Двір по периметру оточують не оборонні мури, а житлові будинки, зовнішні стіни яких оснащені бійницями. У XVII ст. комплекс був доповнений пишно оздобленим палацом. Замок зазнав серйозних руйнувань під час Першої світової війни і відтоді більше не відновлювався. До комплексу входить костьол Св. Трійці.

В Бережанах збереглись також костьол Св. Миколая (1630-1683 pp.) з келіями (1716-1742 pp.) і костьол Різдва Пресвятої Богородиці (1600 p.), православні Миколаївська дерев'яна церква (1691 р.) і Троїцький собор (1768, 1903 pp.), синагога з ознаками оборонної споруди.

У приміщенні ратуші (1811 р.) функціонує краєзнавчий музей.

У селі Буданівзберігся замок кінця XVI - початку XVII ст., сильно пошкоджений турками в 1675 р. У 1765 р. коштом Потоцьких частину замкових мурів і дві башти перебудовано на костьол. Дві інші башти межують з монастирем сестер Милосердя. Уцілів палац. Біля замку простежуються сліди оборонних валів.

Місто Бучачвперше згадується в документах 1397 р. В XVI—XVII ст. воно було добре укріпленою фортецею з міцними оборонними мурами. Від замку XIV—XVII ст. тут залишились самі руїни. В Бучачі збереглася Хрестовоздвиженська церква (1753-1770 pp.) василіанського монастиря, корпус келій. Серед міських пам'яток — оборонна церква Св. Миколая (1610 р.) з різьбленим іконостасом і розписом, Покровська церква (середина XVIII ст.) з унікальним різьбленням по дереву, Успенський костьол (1761-1763 pp.), руїни монастиря на г. Федор, (спалений у 1672 р.) і оборонної церкви (XVI ст.) в урочищі «Монастирок» під Бучачем. Збереглась будівля міської ратуші, зведена в 1751 р. коштом М. Потоцького.

У місті в 1672 р. був підписаний договір між Польщею і Туреччиною, що передбачав переділ Поділля між двома сторонами. Кордон пройшов по річці Стрипі. Досі збереглися прикордонні камені, що відмежовували турецькі володіння (східна частина) від польських (західна частина).

Неподалік від Бучача розташоване село Яблунівка,в минулому відоме як місто Язловець, де була велика вірменська колонія, процвітали ремесла, відбувались ярмарки. В середині XV ст. містечко як торговельний центр було здатне конкурувати навіть зі Львовом. У ньому збереглись руїни замку (XIV ст.), навколо якого розкинувся нині запущений парк. Серед інших пам'яток — церква Св. Миколая (до 1810 р. — вірменська), споруджена в 1551 p., Успенський костьол (1589-1590 pp.), оточений оборонним муром з вежею. Збереглась також міська ратуша.

Селище Вишневецьбуло власністю сина литовського князя Ольгерда Дмитра-Корибута, який у 1395 р. розпочав будівництво замку. В 1640 р. замок був перебудований воєводою Ієремією Вишневецьким, а невздовзі зруйнований козаками і — пізніше — турками. Прийнявши католицтво, воєвода спорудив поруч із замком костьол Св. Михайла (1645 р. ), зруйнований уже в радянський час. Його син Михайло-Корибут Вишневецький, що пізніше став польським королем, на місці колишнього замку спорудив палац (1720-1744 p.), який зберігся до наших днів.

В садибі бували російський цесаревич Павло І, польський король Станіслав Август, французький письменник Оноре де Бальзак.

Після 1852 р. маєток неодноразово переходив від одного господаря до іншого, що супроводжувалось неминучою втратою значних художніх цінностей. Під час Першої світової війни палац був остаточно пограбований і частково зруйнований. У 1920 р. його було відновлено за участю В.Городецького, але чотири роки потому споруду знищила пожежа. Відновлений у 1960-х роках, палац частково втратив свою архітектурно-художню цінність.

Англійський парк, закладений у 1789 р., в радянський період зазнав серйозних втрат від стихійних порубок, безсистемних насаджень і порушення початкового планування.

Збереглася замкова церква Воскресіння 1530 р. (перебудована у XVIII-XIX ст.), в якій поховані православні предки Корибутів-Вишневецьких. Вона відома ще й тим, що тут відбулися заручини Марини Мнішек із Лжедмитрієм.

Попри всі досить відчутні втрати, цей ансамбль і досі є одним із найцінніших серед історико-архітектурних пам'яток України.

Перша згадка про Гусятинвідноситься до 1559 р. Давнє поселення було розташоване на обох берегах р. Збруч. У 1772 p., після першого поділу Польщі, кордон пройшов по річці Збруч, і лівобережна частина Гусятина стала територією Австрії. Відтоді існує два населених пункти — селище в Тернопільській і село в Хмельницькій області — з однією назвою.

В Гусятині збереглася синагога, споруджена у другій половині XVI ст. — один із найкращих зразків іудейської культової архітектури в Україні. Серед пам'яток міста -Онуфріївська церква (XVI ст.) і монастир бернардинців (XVI ст.).

Палац, оточений парком, і костьол (XVIII ст.) збереглися в м. Заліщики.

Залишки міських укріплень Збаража,зруйнованих ще в 1589 p., збереглися поблизу с Старий Збараж. Замок неодноразово зазнавав руйнувань і знову відбудовувався, але під час Другої світової війни остаточно перетворився на руїни. Нині продовжуються реставраційні роботи, розпочаті ще в 1965 р. У 1994 р. замок включений до складу державного історико-архітектурного заповідника.

В селі Кривчезнаходиться знаменита Кришталева печера, що є однією з найбільших у світі гіпсових печер.

У центрі села збереглися залишки замкових споруд, дві оборонні вежі (ХУП ст.).

Зберігся замок 1516 р. в селищі Заложці.В Микулинцяхкрім руїн замку середини XVI ст., ще два історико-архітектурних об'єкти 1760-х років — Троїцький костьол і палацовий комплекс, перебудований у середині XIX ст. Нині в палаці розмістилась обласна лікарня, парк навколо нього запущений. Залишки замку, відомого як «оборонна вежа Володиєвського» (напівзруйновані вежа, вали і рови), збереглися в с Новосілка. Вс Окопивистояли Львівські і Кам'янецькі ворота, частково збереглись вали і оборонні рови.

В давньому містечку Підгайціуціліли костьол 1634 p., синагога XVI ст. і церква Успення Пресвятої Богородиці 1650-1653 pp.

В містечку Скала-Подільська(давня назва - Ягельниця, до 1940 р. — Скала-над-Збручем) є залишки замку 1538 р. (за іншими даними - 1518 p.), перебудованого з більш давнього (XIV—XV ст.), який, у свою чергу, був споруджений на місці давньоруського городища. Збереглися дві вежі, напівзруйнований палац і фрагменти оборонних мурів. Неподалік - костьол XVII ст. з мурами, вежею і бійницями. Міський парк-дендрарій закладений на початку XIX ст.

Багато старовинних пам'яток є у м. Теребовля.Тут збереглися зведені на горі вали давньоруського міста (перша згадка про нього відноситься до 1097 p.), де пізніше було споруджено замок. Нині від замку залишились лише руїни. В 1687 р. місто і замок були захоплені і спалені татарами. Пам'ятки Теребовлі представлені комплексом будівель монастиря кармелітів (1635-1639) і церквою Св. Миколая (XVI ст.). На околиці міста на високій горі над глибоким ур-

вищем збереглися руїни василіанського монастиря (XVI ст.), відомого під назвою «Підгорянський» («Угорницький»).

Потужний замок був споруджений у 1610 р. в м. Чортків.Від нього збереглися дві башти і оборонні мури. У XVIII ст. замок втратив оборонне значення, і його башти були перебудовані на палац.

В місті є також дві пам'ятки дерев'яної архітектури — Воскресенська (1738 р.) і Успенська церкви (1635 р.) Збереглися домініканський костьол (1731 p.), монастир кармелітів (1635 p.), ратуша (XIX ст.).

В місті Кременець(історична Волинь) на вершині однойменної гори збереглися залишки замку IX—XVI ст,, який згадується в різних джерелах 1064, 1227, 1241, 1255 років. За літописними свідченнями, замок не вдалося взяти ні угорському королевичу Андрію, ні Бату-хану, ні хану Ку-ремсі. І лише в середині ХНІ ст. він був зруйнований за наказом Бурундая, хоча невздовзі його відбудував син Данила Галицького Мстислав Данилович (можливо, небіж Данила Володимир Василькович). Тоді ж була споруджена і замкова церква Св. Михаїла.

З 1536 р. упродовж 20 років замком володіла дружина короля Сигізмунда І, королева Бона Сфорца.

Після зруйнування замку в 1648 р. козацьким загоном він більше не відновлювався. Частково збереглися лише мури і дві башти.

Уціліли францісканський костьол (тепер Миколаївський собор) з келіями XVI-XVII ст. і Богоявленський монастир (1760 p.).

Ще однією пам'яткою є комплекс колегіуму у складі навчального корпусу, монастирських споруд і костьолу Св. Ігнатія Лойоли і Св. Станіслава Костки, зведений у 1731-1734 pp. коштом князів Вишневецьких. Це один із найзначніших барокових ансамблів України. В 1809 р. тут закладено парк із ботанічним садом.

У 1805 р. єзуїтський колегіум був перетворений на Вищу волинську гімназію, а 1819 р. - на ліцей, у якому навчався польський поет Юліуш Словацький (у будинку, де він жив протягом 1814-1828 pp., створено музей). Після придушення польського повстання 1831 р. ліцей був ліквідований, його майно, в тому числі і бібліотека, передано університету Св. Володимира.

Почаїв (історична Волинь) уперше згадується під 1450 р. Головним туристичним об'єктом міста є Свято-Успенська Лавра (заснована в 1597 р.) Ансамбль монастиря став формуватися в XVII—XIX ст. Центром ансамблю є Успенський собор, який має нетрадиційну просторову орієнтацію: головний його фасад звернено на південь, а вівтар — на північ. У товщі гори під Успенським собором міститься триярусний печерний комплекс XV—XVI ст. з підземними церквами, там зберігається камінь із відбитком ступні Богородиці.

В 1906-1912 pp. за проектом О. Щусєва споруджено Троїцький собор, стилізований під новгородсько-псковську середньовічну архітектуру. В інтер'єрі собору збереглись мозаїки, виконані за ескізами М. Реріха.

На початку XVII ст. в місті було засновано друкарню, яка діяла до 1917 р.

В 1713 р. монастир перетворено з православного на уніатський, і на середину XVIII ст. він став провідним серед василіанських монастирів України. В 1831 p., після польського повстання, Почаївський монастир був переданий Російській православній церкві. В 1838 р. монастир здобув статус лаври - четвертої в Російській імперії після Києво-Печерської, Троїце-Сергієвої та Олександро-Невської.

В Почаєві збереглись також церква Всіх Святих (1773-1775) і Покровська церква (1643 p.; перебудована в 1746 p.).

Одним із найвідоміших у світі місць, пов'язаних із вшануванням Божої Матері, є село Зарваниця.Тут був споруджений монастир (з 1922 р. — Св. Іоанна Хрестителя). В 1867 р. Папа Пій IX благословив чудотворну ікону Божої Матері Зарваницької. Паломництво у святе місце триває від дня Св. Юрія (6 травня) до свята Покрови Пречистої Діви Марії (14 жовтня). В 1995 р. Зарваниця визнана місцем прощі віруючих греко-католицької церкви, куди стікаються сотні тисяч прочан із багатьох країн світу.