Системне управління організацією.

Найважливіші принципи системного підходу (системного аналізу):

- процес прийняття рішень слід починати з виявлення і чіткого формування конкретних цілей;

- треба розглядати всю проблему як ціле, як єдину систему і виявляти всі наслідки і взаємозв’язки кожного приватного рішення;

- необхідне виявлення й аналіз можливих альтернативних шляхів досягнення мети;

- цілі окремих підсистем не повинні вступати в конфлікт із цілями всієї системи (програми);

- сходження від абстрактного до конкретного;

- єдність аналізу й синтезу, логічного й історичного;

- виявлення в об’єкті різноякісних зв’язків і їхньої взаємодії і т. інше.

Основні системні принципи:

- цілісність (принципове поєднання);

- структурність;

- взаємозалежність структури й середовища;

- ієрархічність;

- множинність опису кожної системи.

Важливі системні ознаки виділення елементів і підсистем, що утворюють системи:

- структурна автономність кожного елемента підсистеми;

- різна природа елементів, що складають підсистеми;

- функціональна специфічність підсистем;

- впорядкований взаємозв’язок елементів підсистем і самих підсистем із середовищем на основі функціональної інтегрованості.

Таким чином, система – це не просто сума її елементів, а ціле, що володіє іншими якостями, ніж складові її елементи. Системний підхід – засіб вирішення складних не дуже чітко визначених проблем, коли необхідно організувати використання великого обсягу ресурсів. Підприємство (організація) – це соціосистема (соціально-економічна система). У ній головний елемент – людина, яка працюючи на підприємстві, реалізує свої економічні інтереси, а через них – економічні інтереси колективу і суспільства. Для цього необхідно дотримуватися трьох принципів: ієрархічності; необхідної розмаїтості; зворотного зв’язку.

Зворотний зв’язок – це регулюючий і, разом з тим, захисний засіб, а принцип зворотного зв’язку – один з найважливіших принципів управління. Основне організаційне співвідношення і є, разом з тим, захисним засобом, а принцип зворотного зв’язку – одним з найважливіших принципів управління. Основне організаційне співвідношення (в абстрактному вигляді – закон синергії) можна представити у вигляді формули 1.

, (1)

за умови, що ,

де - потенціал системи А;

- потенціал і-го елемента;

- і-й елемент системи А.

Таким чином, взаємопосилення організації – джерело її додаткової енергії, але потенціал системи перевищує суму потенціалів її частин тільки за певних умов. Принципи нової управлінської парадигми складають основу удосконалення управління організаціями. Особливо важливі вони для розуміння концепції стратегічного управління, що будується на системному і ситуаційному підходах. При цьому фахівці використовують процесний, функціональний, предметний і проектний підходи.

При розгляді типології системних концепцій менеджменту необхідно відмітити, що істотний вплив на розвиток сучасної управлінської парадигми зробили такі наукові напрямки, як кібернетика, теорія інформації, теорія прийняття рішень і т. інше. В результаті теорія управління стала набувати характеру точної науки. З’явилася кібернетика як науковий напрямок, яка стала для багатьох вчених синонімом поняття «наука для управління», а управлінням почали називати організацію цілеспрямованих впливів. У розвиток кібернетики внесли значний вклад такі вчені: Н.Вінер, А.Берг, В.Трапезніков, В.Глушков, С.Бір та інші. Усвідомлення того, що успішне управління тільки на основі знання кібернетичних законів неможливе, привело до розвитку питань дослідження операцій (зародилося в 40-х рр. ХХ ст. в Англії, потім центр ваги змістився до США. З 70-х рр. ХХ ст. розповсюджений в країнах Західної Європи). Надалі «дослідження операцій» перетворюється за спільної діяльності фахівців різного профілю в самостійну галузь науки і організаційної практики, розділившись на два основних напрямки. Перший з них пов’язаний з побудовою математичних методів та моделей, а також евристичними методами. Другий – пов’язаний на застосуванні принципів вивчення операцій як єдиного цілого. З цим напрямком зв’язана поява «системотехніки».

Різні підходи до моделювання і оцінки ефективності управління підприємством визначають і різні моделі підприємства: механістична і гуманістична. Але в цих моделях передбачено, що: є дійсний стан системи (S_o); є бажаний стан системи S₁ ; існують альтернативні шляхи переходу із S_o в S₁. Такий підхід називають «жорстким» системним підходом. «М’який» системний підхід прийняв за основу стратегію обмеженої оптимізації і враховує різнопланові інтереси.

Підприємство як об’єкт управління розглядають не просто як соціосистему, що складена із взаємодіючих елементів та підсистем, а також як активна система, яка має взаємозв’язки із зовнішнім середовищем, тобто є відкритою системою. Підприємство – самостійний господарюючий об’єкт, який забезпечує планомірне виробництво товарів і послуг, здійснює науково-дослідну, комерційну діяльність з метою привласнення прибутку.

Підприємницька діяльність може здійснюватись як фізичними, так і юридичними особами на постійній основі. Суть підприємництва в тому, щоб в умовах невизначеності ринку знаходити способи найбільш ефективного використання власності у вигляді капіталу, майна, патентних прав та інших ресурсів та добиватися використання цих можливостей з метою здійснення господарської діяльності. Кінцева мета діяльності об’єктів ринкових відносин – отримання прибутку. Організацію розглядають при цьому і як орган управління, і як об’єкт управління. Проблема управління організацією (основна причина) – відокремлення володіння від безпосереднього управління власністю. Зміст управління організацією – відбудова внутрішньої системи контролю за діяльністю менеджерів компанії в особі її власників (інвесторів), а також в тій чи іншій мірі – інших зацікавлених груп. Тобто діяльність організації є основою для отримання доходу (прибутку), досягнення мети підприємства та задоволення економічних інтересів його власників (рис. 2).

Рис. 2 – Суть підприємства як суб’єкта господарювання

Характерними ознаками підприємства є: по-перше – проведення підприємницької діяльності, тобто самостійна, ініціативна, систематична діяльність, яка здійснюється на власний ризик, з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг та їх реалізація з метою одержання прибутку; а по-друге – наявність статуту юридичної особи, ознаками якої є відокремлене майно, можливість від свого імені набувати майнових і немайнових прав і нести обов’язки, бути позивачем і відповідачем в судах.

Розглянемо структуру організації як цілісної системи (рис. 3).

Рис. 3 – Структура організації як системи

Середовище, в якому функціонує організація, представлене на рис. 4.

Рис. 4 – Середовище, в якому функціонує організація

Основою функціонування організації є виробничі бізнес-процеси, на які проекціюються управлінські процеси (рис. 5, рис. 6).

Рис. 5 – Модель виробничого процесу

Рис. 6 – Роль виробничого процесу в системі відтворення

Всі організації відрізняються один від одного: видами бізнесу; функціями; методами й принципами управління; складністю операцій і процедур тощо. Разом з тим, вони мають загальні для всіх організацій характеристики: ресурси, розподіл праці; залежність від зовнішнього оточення; підрозділи.

Організації можуть бути класифіковані за наступними ознаками: організаційно-правова форма; форма власності; цільове призначення; широта виробничого призначення; характер поєднання науки й виробництва; число стадій виробництва; розміщення підприємства.

Особливості організацій як соціально-економічних систем: мінливість (нестандартність) окремих параметрів системи; стохастичність поведінки; унікальність і непередбачуваність поведінки системи в конкретних умовах і, разом з тим, наявність граничних можливостей, визначених наявними ресурсами; здатність протистояти рушійним тенденціям системи; здатність адаптуватися до мінливих умов; здатність змінювати структуру і формувати варіанти поведінки; здатність і прагнення до цілевизначення, тобто формування цілей всередині системи.

Класифікація організацій за організаційно-правовою формою та іншими ознаками наведена на рис. 7: за власністю (приватне, державне, муніципальне, громадське); за цільовим призначенням (виробництво продукції, виконання робіт, надання послуг); за широтою виробничого профілю (спеціалізовані, диверсифіковані); за характером поєднання науки і виробництва (наукові, виробничі. науково-виробничі); за числом стадій виробничого процесу (одностадійні, багатостадійні); за розміщенням підприємства (на одній території, у географічній точці, в різних географічних точках). Узагальнююча характеристика порівняльних особливостей функціонування підприємства за різних економічних систем наведена в табл.1.

Рис. 7 – Організаційно-правові форми організацій

Таблиця 1 – Порівняльні особливості функціонування підприємства в різних економічних системах

Необхідно зазначити, що майнові права підприємства перебувають під охороною Закону України «Про підприємства в Україні».

Як було зазначено вище, діяльність будь-якого підприємства в ринкових відносинах, підпорядкована реалізації основної виробничої функції – створення максимуму товарів чи послуг для задоволення потреб суспільства за найменших витрат виробництва. Для її здійснення підприємство розгортає діяльність у різних сферах, виконуючи в кожній специфічній функції: виробничу; соціальну; економічну; зовнішньоекономічну. Крім того, існування та функціонування підприємств (як відкритих систем) зумовлюють ряд характерних закономірностей: відкритість; цілісність; інтегрованість; обмеженість; адаптивність; складність; організованість; сталість; ієрархічність; підпорядкованість; комунікативність; здійсненність; надійність. Крім двох самостійних, але взаємозалежних підсистем – керованої і керуючої (об’єкта і суб’єкта управління) на підприємстві (організації) виділяють ще такі ведучі підсистеми: технічну ,технологічну, економічну, соціальну та організаційну.

В ринкових відносинах підприємства мають максимальну свободу підприємницької діяльності. Інтереси виробників регулюють попит та пропозиція через механізм цін на ринку. Але державне регулювання діяльності підприємств (організацій) жодна країна не відмінила. Це обумовлено сферою інтересів держави, куди входять: соціальний захист; захист навколишнього середовища; захист людської гідності, прав і свобод громадян; захист демократії; захист інформації та захист споживачів (рис. 8). Крім того, необхідно зазначити, що вплив держави на підприємницькі структури також забезпечує нормальні умови їх функціонування.

Для здійснення ефективного державного регулювання підприємництва задіяні відповідні механізми – система заходів, розроблених державою, з урахуванням вимог ринку та інтересів суб’єктів підприємницької діяльності: правовий та фінансовий механізми; механізми стимулювання, підтримки, сприяння та контролю; форми й методи реалізації державного регулювання; державні органи та фонди.

Рис. 8 – Взаємодія держави та підприємства в умовах ринкових відносин

Державне регулювання підприємництва має свої функції, інструменти (методи) та відповідні органи (рис. 9).

Рис. 9 – Чинники, що впливають на суб’єктів підприємницької діяльності

Вплив на економіку підприємства держава здійснює через прямі і непрямі форми (рис. 10).

Рис. 10 – Вплив держави на економіку підприємств

Особливий наголос треба зробити на тому, що регулювання докорінно відрізняється від втручання держави в економіку підприємства, як це мало місце в умовах командно-адміністративної економіки.