ВСВ «Медицина» 2010 11 страница
Електричний опік — найпоширеніша місцева електротравма (близько 60 %), яка спостерігається переважно у працівників, що обслуговують діючі електроустановки. Ці опіки залежно від умов виникнення бувають двох видів: струмові (контактні), коли внаслідок проходження струму електрична енергія перетворюється на теплову, та дугові, які виникають унаслідок дії на тіло людини електричної дуги. Залежно від кількості виділеної теплоти і температури, а також розмірів дуги електричні опіки можуть уражати не лише шкіру, а й м'язи, нерви і навіть кістки. Такі опіки називають глибинними; заживають вони дуже довго.
Електричні знаки (електричні позначки) — це плями сірого чи блідо- жовтого кольору у вигляді мозолі на поверхні шкіри в місці її контакту зі стру- мопровідними частинами.
Металізація шкіри — це проникнення у верхні шари шкіри найдрібніших часточок металу, що розплавляється внаслідок дії електричної дуги. Такого ушкодження зазвичай зазнають відкриті частини тіла — руки та лице. Ушкоджена ділянка шкіри стає твердою і шорсткою, однак за відносно короткий час вона знову набуває попереднього вигляду та еластичності.
Механічні ушкодження — це ушкодження, які виникають у результаті судомних скорочень м'язів під дією електричного струму, що проходить через тіло людини. Механічні ушкодження проявляються у вигляді розривів шкіри, кровоносних судин, нервових тканин, а також вивихів суглобів і навіть переломів кісток.
Електроофтальмія — це ураження очей унаслідок дії ультрафіолетового випромінювання електричної дуги.
Найнебезпечнішим видом електротравм є електричний удар, який здебільшого (близько 80 % випадків, включаючи й змішані травми) призводить до
смерті потерпілого.
Електричний удар — це збудження живих тканин організму електричним струмом, що супроводжується судомним скороченням м'язів. Залежно від наслідків ураження дію електричного струму можна умовно поділити на чотири ступені:
I — судомні скорочення м'язів без втрати свідомості;
II — судомні скорочення м'язів із втратою свідомості, але зі збереженням
дихання та роботи серця;
III — втрата свідомості та порушення серцевої діяльності чи дихання (або
обох систем одночасно);
IV — клінічна смерть.
Клінічна смерть — це перехідний період від життя до смерті, що настає з моменту зупинки серцевої діяльності та дихання і триває 6—8 хв, доки не загинули клітини головного мозку. Після цього настає біологічна смерть, унаслідок якої припиняються біологічні процеси у клітинах і тканинах організму і відбувається розпад білкових структур.
Якщо при клінічній смерті негайно усунути дію електричного струму і терміново розпочати надання необхідної допомоги (штучне дихання, масаж серця), то існує висока імовірність збереження життя потерпілого.
Причинами летальних наслідків від дії електричного струму можуть бути: зупинка серця чи його фібриляція, припинення дихання внаслідок судомного скорочення м'язів грудної клітки, що беруть участь у процесі дихання, електричний шок. Можлива також одночасна дія двох або навіть усіх трьох вищезгаданих причин. Слід зазначити, що шоковий стан може тривати від кількох десятків хвилин до діб. При тривалому шоковому стані зазвичай настає смерть.
Надання першої допомоги при ураженні електричним струмом. Основною умовою успішного надання першої допомоги при ураженні електричним струмом є швидка та правильна дія тих, хто надає допомогу. Водночас зволікання, запізніле та некваліфіковане надання допомоги може призвести до смерті потерпілого. Ось чому важливо, щоб кожен знав і вмів правильно та швидко надавати необхідну в таких випадках допомогу.
Перша допомога при ураженні електричним струмом складається з двох етапів: припинення дії електричного струму на потерпілого; надання йому необхідної медичної допомоги.
Припинення дії електричного струму на потерпілого. При ураженні електричним струмом необхідно насамперед негайно припинити дію струму, оскільки від тривалості такого впливу вагомо залежить тяжкість електротравми. Слід пам'ятати, що діяти треба швидко, але водночас обережно, щоб самому не потрапити під напругу. Найбезпечніший спосіб припинення дії електричного струму — це вимкнення електроустановки, до якої доторкається потерпілий, за допомогою найближчого вимикача, рубильника чи іншого апарата для знеструмлення. Якщо вимкнути установку досить швидко немає змоги, то необхідно звільнити потерпілого від струмопровідних частин, до яких він торкається.
Для звільнення потерпілого від струмопровідних частин або проводу напругою до 1000 В необхідно скористатись палицею, дошкою або будь-яким іншим сухим предметом, що не проводить електричний струм. При цьому бажано ізолювати себе від землі (стати на суху дошку, неструмопровідну підстилку). Можна також перерубати проводи сокирою із сухим дерев'яним топорищем або перекусити їх інструментом з ізольованими ручками (кусачками, па- сатижами тощо). Перерубувати чи перекушувати проводи необхідно пофазно, тобто кожний провід окремо.
Також можна відтягнути потерпілого від струмопровідних частин за одяг (якщо він сухий і відстає від тіла), наприклад за поли халата. При цьому необхідно уникати доторкання до навколишніх металевих предметів та відкритих частин тіла. Для ізоляції рук, особливо коли потрібно доторкнутися до тіла потерпілого, рятівник повинен надіти діелектричні рукавички або обмотати руку сухим одягом. При відтягуванні потерпілого від струмопровідних частин рекомендується робити це однією рукою.
Якщо електричний струм проходить у землю через потерпілого і він судомно стискає у руці один струмопровідний елемент (наприклад, провід), то простіше припинити дію струму, відокремивши потерпілого від землі (підсунувши під нього суху дошку або відтягнувши ноги від землі мотузкою чи за сухі штани). При цьому необхідно пам'ятати про особисту безпеку.
Для звільнення потерпілого від струмопровідних частин і проводів, що знаходяться під напругою вище 1000 В, необхідно надіти діелектричні рукавички та боти і діяти ізолювальною штангою або кліщами, що розраховані на відповідну напругу. При цьому необхідно пам'ятати про небезпеку крокової напруги, якщо провід лежить на землі.
Надання медичної допомоги. Після припинення дії електричного струму на людину потрібно викликати лікаря, однак до його прибуття слід надати потерпілому необхідну допомогу. Заходи долікарської допомоги залежать від стану, в якому перебуває потерпілий. Для оцінювання стану потерпілого перевіряють наявність у нього свідомості, дихання, пульсу. Потерпілий після припинення дії електричного струму може перебувати в одному з трьох станів:
— при свідомості;
— непритомний, однак у нього є дихання і пульс;
— у стані клінічної смерті (дихання відсутнє, пульс не промацується).
Якщо потерпілий при свідомості, то його слід покласти на підстилку із тканини чи одягу, для кращого доступу свіжого повітря розстібнути одяг, щоб не стискав потерпілого, утруднюючи дихання, розтерти та зігріти тіло і забезпечити спокій до прибуття лікаря. Потерпілому, який перебуває в непритомному стані, слід дати понюхати ватку, змочену нашатирним спиртом, або обприскати лице холодною водою. Якщо потерпілий прийде до тями, йому слід дати випити 15—20 крапель настоянки валеріани та гарячого чаю.
За відсутності ознак життя (дихання та пульсу) потрібно негайно розпочати серцево-легеневу реанімацію (штучне дихання і непрямий масаж серця), адже імовірність успіху тим менша, чим більше часу пройшло від початку клінічної смерті.
Системи засобів і заходів безпечної експлуатації електроприладів. Конструкція електроприладів має відповідати умовам їх експлуатації і забезпечувати захист персоналу від можливого доторкання до рухомих та струмопровід- них частин, а також від потрапляння всередину сторонніх предметів і води.
Безпечна експлуатація медичної апаратури та приладів забезпечується таким самим чином, як і всіх електроустановок: конструкцією електроустановок, технічними способами та засобами захисту, організаційними і технічними заходами (схема 7).
Згідно з Інструкцією про захисне заземлення електромедичної апаратури в закладах охорони здоров'я безпека людей, що працюють з електромедичною апаратурою, значною мірою залежить від правильного виконання й експлуатації захисного заземлення та інших захисних заходів (наприклад, пристрій для захисного відключення).
Металеві безструмні частини електромедичної апаратури (корпуси, штативи тощо) при порушенні робочої ізоляції можуть опинитися під напругою. Доторкання до таких частин стає небезпечним.
Захисне заземлення необхідне для створення малої напруги між безструм- ними металевими частинами електромедичної апаратури і землею. Безпека людини, яка випадково торкнулась цих частин при замиканні на корпус, забезпечується зниженням напруги дотику і автоматичним відключенням мережі за короткий час за допомогою запобіжників чи автоматичних вмикачів. Ця інструкція поширюється на всі види електромедичних апаратів, приладів, установок.
Електромедична апаратура виготовляється таких класів: 01,1, II, III.
До класів 01 і І належить апаратура, яка для захисту від ураження електричним струмом при порушенні робочої ізоляції підключається за допомогою заземлювального дроту до заземлювального пристрою. До класу II належить апаратура, яка для захисту від ураження електричним струмом має подвійну або посилену ізоляцію порівняно з частинами ланцюга мережі. Ця апаратура
Схема 7. Класифікація засобів та заходів безпечної експлуатації електроустановок
не має захисного заземлення. Апаратура класу III розрахована для живлення постійною або перемінною напругою не більше 24 В, що не має внутрішніх або зовнішніх електричних кіл з більш високою напругою. (.Примітка: ці вимоги не поширюються на рентгенівські апарати, джерела радіоактивних випромінювань і джерела випромінювань високих енергій, а також на виробничо- технологічне обладнання.)
Захисне заземлення електромедичної апаратури має відповідати вимогам діючих Правил улаштування електроустановок (ПУЕ), а також вимогам вказаної інструкції. Заземлювальні пристрої мають ретельно оглядатись і перевірятися для визначення відповідності їх вимогам. Виявлені при перевірках і випробовуваннях дефекти заземлювального пристрою слід усувати. Якщо дефекти в період випробовувань не усувають, їх заносять у звітну відомість дефектів, яка додається до технічного звіту. Протокол випробовувань заземлювального пристрою затверджується керівництвом організації, яка проводила випробовування.
Захисне занулення застосовується в чотирьох провідних мережах напругою до 1000 В з наглухо заземленою нейтральною точкою обмотки джерела струму (нейтраллю). Відповідно до ПУЕ занулення корпусів використовується в тих самих випадках, що й захисне заземлення. Занулення — це навмисне електричне з'єднання з нульовим захисним провідником металевих неструмо- провідних частин, які можуть опинитись під напругою. Нульовий захисний провідник — це провідник, який з'єднує частини, що підлягають зануленню, з наглухо заземленою нейтральною точкою обмотки джерела струму або її еквівалентом.
Захисне вимикання застосовується як основний або додатковий захисний засіб, якщо безпека не може бути забезпечена шляхом влаштування заземлення чи іншими способами захисту. Захисне вимикання — це швидкодійний захист, який забезпечує автоматичне вимкнення електроустановки (не більше ніж за 0,2 с) при виникненні в ній небезпеки ураження струмом.
Електрозахисними засобами називають вироби, що переносяться та перевозяться і слугують для захисту людей (захисні окуляри, діелектричні рукавички, килимки, ізолювальні підставки тощо), які працюють з електроустановками, від ураження електричним струмом, дії електричної дуги та електромагнітного поля.
Організаційні та технічні заходи електробезпеки полягають у тому, що до роботи з медичною електроапаратурою допускаються особи, не молодші 18 років, які пройшли інструктаж та навчання з безпечних методів роботи, перевірку знань правил безпеки та інструкцій відповідно до займаної посади та кваліфікаційної групи з електробезпеки, які не мають протипоказань, визначених МОЗ України.
З метою профілактики професійних захворювань, нещасних випадків та забезпечення безпеки праці робітники, що обслуговують діючі електроустановки, в обов'язковому порядку проходять попередній (під час прийняття на роботу) та періодичні медичні огляди.
Для забезпечення безпеки робіт з електроустановками необхідно призначити осіб, які відповідають за організацію та проведення робіт, організувати заходи, що унеможливлюють випадкову подачу напруги до місця проведення робіт, встановити заземлення тощо.
Охорона праці під час роботи з обладнанням, що генерує лазерне випромінювання
Лазер — це пристрій, в якому теплова, хімічна та електрична енергія перетворюється на енергію електромагнітного поля, тобто на лазерний промінь. Головною особливістю лазерної енергії є її висока сконцентрованість і, отже, можливість передаватися на значні відстані, створювати високі значення температури, тиску, напруженості магнітного поля тощо.
Лазери передусім виділяють фокусоване у вигляді пучка електромагнітних променів випромінювання у діапазоні від інфрачервоного до ультрафіолетового. Лазерні промені є штучними і у природному середовищі не існують.
Останнім часом лазерний промінь став необхідним, надійним і ефективним помічником лікаря. У руках хірурга лазерний промінь перетворюється на унікальний скальпель з дивовижними властивостями. Значних і стабільних результатів досягнуто під час використання лазерної терапії при лікуванні хвороб різних органів і систем організму в цілому. Прилади для лазерної діагностики дають змогу отримувати об'ємну інформацію про стан внутрішніх органів. На сьогодні є всі підстави говорити про лазерну медицину як окрему сучасну та надзвичайно потужну сферу лікування з великими можливостями і перспективами.
Залежно від природи середовища (активної речовини) розрізняють такі типи лазерів: кристалічні, рідинні, газові, напівпровідникові та хімічні. За режимом роботи лазери поділяють на імпульсивні та безперервні. Виділяють різні типи лазерів і відповідно до їх розмірів, зовнішнього вигляду, конструкції та системи накачування.
Механізм дії лазерного випромінювання на біологічні об'єкти вивчений ще недостатньо. Досить часто ще можна зустріти протиріччя у тлумаченні питань щодо механізму і наслідків дії лазерного випромінювання на біологічні об'єкти. Проте у будь-якому разі під біологічною дією лазерного випромінювання розуміють сукупність структурних, функціональних, біофізичних і біохімічних змін, що виникають у живому організмі в результаті його опромінення лазерними променями. На органному (тканинному) рівні під впливом низькоінтен- сивного інфрачервоного лазерного випромінювання:
— істотно знижується рецепторна чутливість;
— зменшуються тривалість фаз запалення, інтерстиційний набряк і напруження тканин;
— посилюється поглинання тканинами кисню;
— підвищується швидкість кровотоку;
— збільшується кількість судинних колатералей, які функціонують;
— активується транспортування речовин через судинну стінку;
— зростає реактивність цілісного організму або комплексу органів та систем тощо.
У медицині застосовують такі способи лазерного випромінювання, як:
— дистанційний — випромінювач лазерного випромінювання (кінець насадки або гнучкого світловода) розташовується на деякій відстані від об'єкта, що опромінюється (мал. 7, а);
— контактний — випромінювач розташовується на поверхні об'єкта;
— контактний з компресією тканини — випромінювач щільно притискається до об'єкта з певним ступенем компресії (мал. 7, б, в);
— внутрішньосудинний — випромінювач розташовується у просвіті артеріальної або кровоносної судини (мал. 7, г);
— внутріиіньопорожнинний — випромінювач розташовується у природній (грудна, черевна) або патологічній (кіста, абсцес тощо) порожнині;
— внутрішньоорганний — випромінювач розташовують всередині органа, що має порожнину (стравохід, шлунок, кишка, жовчний міхур тощо).
Мал. 7. Прилади з різними випромінювачами:
а — дистанційний; б, в — контактний з компресією тканини (1 — магніт, 2 — лазер, З — магнітолазер, 4 — насадка для рефлексотерапії); г — прилад для лазеротерапії МІТ-1 (для внутрішньосудинної, внутрішньопорожнинної, внутрішньоорганної
терапії при зміні світловодів)
Відповідно до «Санітарних норм і правил улаштування та експлуатації лазерів» (1981), що є основою для розроблення заходів щодо охорони праці для обслугового персоналу, лазери поділяють на 4 класи:
— клас І (безпечні) — будь-яке випромінювання є безпечним для очей;
— клас II (малобезпечні) — небезпечним для очей є пряме або відбите випромінювання;
— клас III (небезпечні) — небезпечним для очей є пряме, дзеркальне, а також дифузно відбите випромінювання на відстані 10 см від відбивної поверхні, для шкіри — пряме або відбите випромінювання;
— клас IV (високонебезпечні) — небезпечними для шкіри є дифузно відбиті промені на відстані 10 см від відбивної поверхні.
Проте варто зазначити, що для здоров'я персоналу, який працює з лазерним випромінюванням, мають значення технічні параметри та конструкція лазера, умови його експлуатації, а також комплекс небезпечних та шкідливих виробничих факторів, а саме:
підвищена запиленість та загазованість повітря робочої зони продуктами взаємодії лазерного випромінювання з органом-мішенню та радіолізу повітря (озон, оксиди азоту тощо);
— підвищений рівень ультрафіолетового випромінювання;
— підвищена яскравість світла від імпульсних ламп, що використовуються як система накопичування та зони взаємодії лазерного випромінювання з матеріалом органа-мішені;
— підвищений рівень шуму та вібрації на робочому місці, які виникають під час роботи лазера;
— підвищена температура поверхні устаткування;
— вибухонебезпечність у системах накачування лазерів.
У разі використання лазерів на певній відстані від них формується так звана лазерно-небезпечна зона, тобто частина простору, у межах якого рівень лазерного опромінення перевищує встановлений гранично допустимий рівень (ГДР). Тому для забезпечення безпечної і продуктивної праці медичного персоналу, який використовує лазер, необхідним є створення лазерної безпеки, тобто сукупності санітарно-гігієнічних, організаційних та технічних заходів, які забезпечують безпечні умови праці працівників у ході застосування оптичних квантових генераторів.
Найважливішим фактором лазерної безпеки є забезпечення неперевищен- ня ГДР опромінення, причому як гранично допустимий рівень прийнято вважати такий показник, який у разі щоденної роботи не викликає захворювань або відхилень у стані здоров'я, що виявляються сучасними методами дослідження безпосередньо під час здійснення професійної діяльності або у віддалені терміни.
Підтвердженням того, що лазерні промені негативно впливають на здоров'я персоналу, який працює із приладами лазерного випромінювання, є визнання існування специфічних професійних уражень, зумовлених його дією: опіки шкіри та ураження рогівки і сітківки ока.
У зв'язку із вищезгаданими впливами лазерного випромінювання протягом останніх років розроблено низку нормативних документів, передусім будівельних та санітарних норм і правил щодо забезпечення безпеки при роботі з лазерними установками, зокрема: «Санітарні норми та правила устрою і експлуатації лазерів» (СП-5804-91); «Безпечність лазерних виробів» (стандарт Міжнародної електротехнічної комісії (МЕК) 825-1.93).
Як ГДР лазерного випромінювання на око і шкіру, відповідно до наведених вище нормативних документів, визначають енергетичну густину та густину потужності лазерного випромінювання. Лазерне випромінювання з густиною потужності, що перевищує 5—10 Вт/см2 (50—100 кВт/м2), призводить до виникнення незворотних термічних ушкоджень тканин. При лазерному випромінюванні з густиною потужності 0,1—1 Вт/см2 (1—10 кВт/м2) переважно мають місце лише фотохімічні реакції. Гранична густина енергії, при якій виникають порушення у тканинах рогівки, становить 0,05 Дж/м2, у сітківці — 0,005 Дж/м2.
Найбільшу небезпеку для сітківки ока має лазерне випромінювання з довжиною хвилі 380—1400 нм, для передніх середовищ ока (рогівки) — лазерне випромінювання з довжиною хвилі 380 нм і більше 1400 нм, для шкіри — лазерне випромінювання з довжиною хвилі 600—1100 нм.
Крім зазначених вище документів потрібно враховувати й інші нормативні положення, які стосуються загальних правил експлуатації електроустановок, пожежної та вибухової безпеки.
Умови експлуатації лазерних виробів визначають також з урахуванням класифікації лазерних приладів відповідно до стандарту МЕК 825-1.93.
Клас 1. Лазерні прилади, безпечні при дотримуванні умов експлуатації.
Клас 2. Лазерні прилади, що генерують випромінювання в діапазоні довжини хвилі 400—700 нм. Захист очей забезпечується природними реакціями, включаючи рефлекс кліпання.
Клас ЗА. Лазерні прилади, безпечні для спостерігання незахищеним оком. Для довжини хвилі лазерного випромінювання 400—700 нм захист забезпечується природними реакціями. Для іншої довжини хвилі небезпека незахище- ного ока є не більшою, ніж для класу 1. Небезпечним є лише безпосереднє спостерігання пучка лазерного випромінювання через оптичні інструменти (бінокль, мікроскоп, телескоп тощо).
Клас ЗВ. Лазерні прилади, небезпечні для спостерігання незахищеним оком.
Клас 4. Лазерні прилади з небезпечним не тільки прямим, а й розсіяним випромінюванням. Можлива небезпека опіку шкіри та виникнення пожежі.
Більшість терапевтичних лазерних приладів належать до класу ЗВ, хірургічних — до класу 4. Встановлений певний порядок введення в експлуатацію лазерних медичних апаратів, вибору приміщення та його облаштування. У процесі експлуатації передбачається проведення поточного санітарно- гігієнічного (дозиметричного) контролю, для якого рекомендується використовувати дозиметри імпульсного та безперервного лазерного випромінювання типу ІМО-2, ІСМ, ІПМ-1, ІЛО-2, ФПМ-01 та ін.
До головних заходів з техніки безпеки та охорони праці персоналу під час експлуатації приладів для лазерних випромінювань слід віднести такі:
— встановлення приладів для лазерних випромінювань має погоджуватися із санітарно-епідеміологічною службою, інспекцією пожежного нагляду та інспекцією з охорони праці, а монтажні та налагоджувальні роботи повинні виконувати лише фахівці, що ліцензовані за цим видом діяльності;
— розміщення лазерів має відбуватися тільки в окремих спеціально обладнаних приміщеннях, які зсередини не повинні мати глянцевих, блискучих та дзеркально відбивних поверхонь (коефіцієнт відбиття не може перевищувати 0,4);
— у приміщеннях має бути облаштована припливно-витяжна вентиляція, а в разі потреби — засоби місцевої витяжної вентиляції для запобігання потраплянню у робоче приміщення продуктів взаємодії лазерного випромінювання з біологічними тканинами;
— має бути заборонене одночасне зберігання в одній кімнаті з лазерною установкою легкозаймистих рідин (спирт, бензин, ефір тощо) і газів (кисень, водень тощо);
— необхідно заборонити наведення променя лазера на легкозаймисті предмети (вата, марля тощо);
— слід уникати виконання робіт з лазерним випромінюванням у затемненому приміщенні, оскільки в умовах зниженої освітленості зіниці ока розширюються, і збільшується ймовірність потрапляння лазерного випромінювання в око;
— має бути забезпечене екранування лазерних установок (застосування
світловодів, діафрагм тощо);
— має бути суворо заборонене перебування людей (обслуговий персонал або пацієнти поза межами процедури) у зоні основного променя лазера;
— необхідно скоротити коло осіб, які можуть мати доступ до лазера, але не мають прямого стосунку до роботи з ним;
— слід передбачити обов'язкове використання обслуговим персоналом і пацієнтами спеціальних захисних окулярів (мал. 8). Проте навіть у разі роботи в захисних окулярах забороняється дивитися на промінь або спрямовувати його в очі;
— для захисту шкіри людини необхідно користуватися захисним одягом переважно темно-синього або темно-зеленого кольору (мал. 9), у разі використання лазерних виробів класів ЗВ і 4 — спеціальним одягом із жаростійкої тканини з малим коефіцієнтом відбиття;
— для захисту рук слід користуватися спеціальними щитками або рукавичками зі світлої поглинаючої тканини чи шкіри;
Мал. 8. Захисні окуляри при роботі з лазерними установками (скло зеленого кольору, непроникне для лазерних променів) |
— на дверях приміщень слід розмістити знак лазерної небезпеки (мал. 10), а якщо в цих приміщеннях експлуатуються
лазери з потужністю понад 0,5 Вт (класи лазерних виробів ЗВ і 4), на двері необхідно наносити напис «Стороннім вхід заборонено»;
—до роботи з лазерними установками слід допускати осіб, що досягли 18 років, не мають медичних протипоказань та пройшли курс навчання (курси з лазерної медицини та медичної оптики), програма якого затверджена МОЗ України;
—у разі експлуатації лазерних виробів класів ЗВ і 4 необхідно призначити особу, яка буде відповідати за охорону праці;
—обов'язково слід забезпечити проведення попередніх і періодичних медичних оглядів один раз на рік за участю лікарів-спеціалістів: офтальмолога, дерматовенеролога, терапевта, невропатолога, акушера-гінеколога з неодмінним здійсненням комплексу лабораторно-функціональних досліджень: аналіз крові, ЕКГ тощо;
—до протипоказань щодо роботи з лазерними установками необхідно віднести наявність таких захворювань: хронічні рецидивні захворювання шкіри; зниження зору — нижче 0,6 на одне око та нижче 0,5 — на інше (з корекцією), міопія (короткозорість) не більше 0,6 Д (при нормальному очному дні — до 10,0 Д), гіперметропія (далекозорість) залежно від ступе-ня корекції — 0,6 Д, складний міопічний або гіперметро- пічний астигматизм у меридіанах найбільшого значення — не більш ніж 3,0 Д; катаракта;
— у приміщеннях, де встановлені прилади для лазерного випромінювання, слід передбачити наявність аптечок для надання першої медичної допомоги з таким переліком медикаментів: стерильні матеріали (бинт, серветки), промедол 2 % (3—5 мл), одноразові шприци (3—5 шт. на 2 мл, 5 мл), індивідуальний пакет (асептична пов'язка — 3—5 шт., піпетка — 3—5 шт., дистильована вода, лід), дезінфекційний розчин, розчин дикаїну (0,15 %) — 50—100 мл (або очна плівка з дикаїном), мазі з антибіотиками та сульфаніламідними препаратами.
Правила експлуатації і техніки безпеки при роботі з автоклавами
Медична промисловість забезпечує лікувальні установи широким асортиментом парових стерилізаторів різних габаритів і з різним ступенем автоматизації, завдяки чому можна задовольнити потреби як великих, так і малих лікувальних закладів. У парових стерилізаторах створюється не тільки висока температура, що стало утримується в потрібних межах, а й завдяки високому тиску забезпечуються умови для загибелі мікроорганізмів та їх спор.
Парові стерилізатори традиційно називають автоклавами, хоч ця назва не відповідає суті апарата (автоклав означає «той, що сам закривається», від грецького ауто — сам і латинського клавіс — ключ).
Є багато різних моделей парових стерилізаторів, які різняться деталями конструкцій, об'ємом робочої камери, зовнішнім виглядом, ступенем автоматизації. Але всі вони мають єдиний принцип конструкції, завдяки чому вивчивши найпростіший автоклав, можна легко засвоїти будову і порядок роботи на найскладнішій новій моделі.
Найпростіший паровий стерилізатор (мал. 11, 12) складається з котла з подвійною стінкою і кришки, що герметично закривається для підвищення тиску пари до зазначеної межі.
Основу апарата становить водопарова камера 1 — чавунний казан для води, яка при нагріванні перетворюється на пару. Усередині водопаро- вої камери знаходиться другий казан, дещо менший, — стерилізаційна камера 2. У стінці стерилізаційної камери зверху по колу є ряд отворів для проходження пари (указані стрілками). На дні стерилізаційної камери розміщується сітка — підставка для стерилізаційних коробок з матеріалом для стерилізації. Герметизація забезпечується опорним кільцем, що з'єднує по верхньому краю стінки обох казанів і масивну чавунну кришку 3 з гумовою прокладкою і болтами. На кришці вмонтовані манометр 5 і запобіжний клапан 6 для запобігання підвищенню тиску вище допустимого. На корпусі автоклава розташовані патрубок зі спускним краном 7 для випускання пари зі стерилізаційної камери і скляна водомірна трубка 8 і воронкою 9 для наливання води у водопарову камеру. Унизу, під водо- ^ u Схема парового мірною трубкою, розміщений кран 10 для випус- стерилізатора
кання води із водопарової камери. Під котлом (пояснення у тексті)
Розділ 2
Мал. 12. Паровий стерилізатор
Мал. 13. Електричні автоклави: а — горизонтальний паровии стерилізатор АГ-100; б — автоклав горизонтальний настольний (АГН); в — вертикальний паровий стерилізатор АВ-1 з автоматичним управлінням і ежектором; г — стерилізатор паровий АШ-250А
Дата добавления: 2016-03-27; просмотров: 831;