Охорона праці жінок
Законодавча і нормативна база охорони праці в Україні
1.
Основою законодавства України з охорони праці є Конституція України, що гарантує громадянам право на безпечні й здорові умови праці й система законодавчих актів України, спрямованих на реалізацію цього конституційного права.
Основними законодавчими актами цієї системи є наступні Закони України:
· «Про охорону праці».
· «Про охорону здоров'я».
· «Про пожежну безпеку».
· «Про обов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві й професійного захворювання, що привели до втрати працездатності».
· «Про використання ядерної енергії і радіаційний захист».
· «Про забезпечення санітарного й епідемічного благополуччя населення».
· «Про цивільну оборону».
· Кодекс законів «Про працю України».
2.
У наведеній вище системі законодавчих актів основна роль приділяється Закону «Про охорону праці» (редакція від 2002 р.). Цей закон визначає основні положення з реалізації конституційного права громадян на охорону їхнього життя й здоров'я у процесі трудової діяльності, регулює за участю відповідних державних органів відносини між власником підприємства і працівником з питань безпеки праці, виробничої санітарії, встановлює єдиний порядок організації охорони праці у виробничій сфері в Україні.
Чинність Закону України «Про охорону праці» поширюється на всі підприємства, установи, організації (далі – підприємства) незалежно від форм власності й видів діяльності, що використовують найману працю, і на всіх працюючих.
Закон визначає основні принципи державної політики в області охорони праці, серед яких чільне місце займають:
· пріоритет життя й здоров'я працівників стосовно результатів виробничої діяльності підприємства;
· повна відповідальність власника підприємства за створення безпечних і нешкідливих умов праці;
· соціальний захист працівників;
· повне відшкодування шкоди особам, які потерпіли на виробництві від нещасних випадків або професійних захворювань.
Окремо виділені статті Закону присвячені регулюванню охорони праці жінок, неповнолітніх, інвалідів, видам відповідальності за порушення законодавства і нормативних актів про охорону праці, за створення перешкод для діяльності посадових осіб органів державного нагляду за охороною праці і представників профспілок.
Колективний договір є найбільш важливим документом у системі нормативного регулювання взаємин між власником підприємства і працівниками з першочергових соціальних питань, у тому числі з питань охорони праці. Питанням охорони праці присвячений спеціальний розділ колективного договору, що називається «Охорона праці».
Положенням, що викладаються в колективному договорі, повинні передувати колективні переговори, що починаються сторонами за три місяці до закінчення терміну дії попереднього договору. Зобов'язання, які пропонується включити в колективний договір за результатами переговорів, повинні бути реальними й всебічно обґрунтованими, тому що після схвалення і підписання документа вони стають обов'язковою нормою для виконання, яка діє в рамках підприємства.
Зобов'язання, викладені в колективному договорі (далі Договорі) не повинні суперечити законам й нормативним актам України. Гарантії, пільги і компенсації, наведені в Договорі згідно з чинним законодавством, вважаються обов'язковими для виконання при будь-яких обставинах.
Колективний договір повинен обов'язково містити заходи щодо захисту прав і соціальних інтересів осіб, які постраждали на виробництві від нещасних випадків, а також їх утриманців і членів родин загиблих. Вони повинні включати такі положення:
· з відшкодування нанесеного збитку здоров'ю потерпілим;
· про виплату одноразової допомоги, компенсації витрат на придбання медикаментів, на додаткове оплачуване лікування;
· про надання потерпілим, відповідно до медичного висновку, більш легкої роботи, при одночасному збереженні середнього заробітку;
· про організацію навчання, перекваліфікації потерпілих, працевлаштування інвалідів праці, наданню таким інвалідам допомоги у вирішенні соціально-побутових питань і т. п.
Усі працівники, відповідно до законодавства, підлягають обов'язковому страхуванню від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань, що призвели до втрати працездатності (1.7).
Згідно із ст. 20 Закону в підрозділі колективного договору про охорону праці повинні бути обов'язково відображені наступні заходи:
· забезпечення працівникам соціальних гарантій в області охорони праці на рівні, не нижче передбаченого законодавством;
· комплексні заходи для досягнення нормативів безпеки праці й виробничої санітарії;
· заходи з підвищення існуючого рівня охорони праці, попередження випадків виробничого травматизму, професійних захворювань, аварій і пожеж.
Повинні бути також визначені обсяги і джерела фінансування вказаних заходів.
Зобов'язання угоди «Охорона праці» колективного договору повинні відповідати принципам економічного стимулювання і матеріальної відповідальності за стан охорони праці (ст. 25 Закону «Про охорону праці»).
Зобов'язання колективного договору є двосторонніми, тому цей документ повинен містити не тільки вимоги до власника (адміністрації підприємства), але і зобов'язання працівників з безумовного виконання норм, правил, стандартів і інструкцій з охорони праці, дотримання встановлених вимог користування машинами, механізмами, інструментом і пристроями, обов'язкового використання засобами колективного й індивідуального захисту і т. д.
Залежно від характеру виробництва, складу трудового колективу, специфіки галузі в колективному договорі визначаються зобов'язання з організації безпечних і нешкідливих умов праці інвалідів, неповнолітніх, пенсіонерів, осіб, які тимчасово залучаються до виконання суспільних робіт за договорами з центрами зайнятості населення та ін.
У трудові договори забороняється включати умови, що погіршують у порівнянні з чинним законодавством, колективним договором становище працівників.
Охорона праці жінок
Згідно із ст. 10 Закону України «Про охорону праці» забороняється:
· застосування праці жінок на важких роботах і на роботах зі шкідливими або небезпечними умовами праці;
· на підземних роботах, крім деяких підземних робіт (нефізичних робіт або робіт із санітарного й побутового обслуговування);
· залучення жінок до підняття і переміщення вантажів, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми.
Міністерством охорони здоров'я України, за узгодженням з Державним комітетом України з нагляду за охороною праці, затверджений перелік важких робіт і робіт зі шкідливими й небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці жінок, а також граничні норми підняття і переміщення вантажів жінками (наказ № 241 від 10 грудня 1993 р.).
Праця вагітних жінок і жінок, які мають неповнолітніх дітей, регулюються чинним законодавством.
Охорона праці неповнолітніх
Відповідно до Закону, забороняється застосування праці неповнолітніх, тобто осіб віком до вісімнадцяти років, на важких роботах і на роботах зі шкідливими або небезпечними умовами праці, а також на підземних роботах (ст. 11 Закону). Порядок трудового й професійного навчання неповнолітніх професіям, пов'язаним з цими роботами, визначається положенням, що затверджується Державним комітетом України з нагляду за охороною праці.
Роботодавець повинен забезпечити обов'язкове проходження працюючими в нього підлітками попереднього і наступних періодичних медичних оглядів.
Загальна тривалість робочого часу підлітків не повинна перевищувати 24 години на тиждень для підлітків 14 – 15 років і 36 годин для підлітків 16 – 17 років. Обов'язковим має бути рівномірний розподіл робочого часу по днях п'яти- або шестиденного робочого тижня.
Забороняється залучати неповнолітніх до нічних, понаднормових робіт і робіт у вихідні дні.
Трудовим законодавством України заборонено приймати неповнолітніх віком до 18 років на такі роботи:
· пов'язані тільки з перенесенням або пересуванням вантажів вагою понад 4,1 кГ;
· що пов'язані винятково з підйомом, утриманням або переміщенням важких предметів.
Затверджені граничні норми переміщення і підйому важких предметів неповнолітніми (наказ Головного державного санітарного лікаря України № 59 від 22.03.96 р.).
Час роботи підлітків з вантажами не повинен складати більше 1/3 часу робочої зміни.
Дата добавления: 2016-03-27; просмотров: 767;