GPS та навігація аерофотознімання.

Тим, хто займається аерофотозніманням, добре відомо, яка велика

відповідальність лежить на екіпажі аерознімального літака і яку високу

майстерність мусять мати пілоти, штурмани та бортоператори, щоб уникнути

браку при аерозніманні, яке є досить дорогим видом робіт. Особливо важко

проводити аерознімання з малих висот, коли земля дуже швидко "втікає"

під бортом літака.

Навігаційні GPS якісно покращили процес аерознімання. Існує декілька

варіантів застосування GPS, використання яких залежить від поставлених

задач. Найпростішою (стосовно вимог по точності) є застосування

недорогих навігаційних GPS для прокладання маршруту польоту. Це можуть

бути одночастотні приймачі, здатні фіксувати траєкторію польоту з

точністю 150м і нижче. Фактично ця ситуація спостерігається в керуванні

літаком під час пасажирських та вантажних перевезень.

В аерозніманні на сьогоднішній день застосування GPS значно і ширше, і

точніше. Аерофотокамери останнього покоління RMK TOP (Zeiss), RC20 i

RC30 (Leica, LH-Systems) об'єднані з GPS в єдині системи, які

дозволяють повністю автоматизовувати аерознімальний процес. Ці системи

мають назви: CCNS-4, T-Flight (Zeiss), Ascot (Leica). В цих системах

використовується двочастотний GPS-приймач, який працює в режимі DGPS;

тому в районі знімального об'єкту встановлюється наземна базова станція.

Саме диференційований режим дозволяє уникнути неоднозначності у

визначенні координат літака після відповідної математичної обробки.

Опустимо опис теоретичних і технічних деталей GPS-навігації і лише

зазначимо, що сучасні системи дозволяють фіксувати положення

аерофотокамери з точністю 5-10 см, що задовільняє вимоги навіть

крупномасштабного картографування. Інші відомості можна почерпнути з

літератури [7,8]. Отже, застосування GPS при аерофотозніманні дозволяє

:

- прокладати аерознімальні маршрути згідно з проектом (координати точок

маршрутів попереднього задаються і вводяться в комп'ютер );

- оптимізувати процес заходу літака на аерознімальний маршрут

(розвороти, зміна курсу, зміна висоти польоту тощо);

- виводити літак в задану точку простору, звідки треба виконати

аерознімання;

- фіксувати координати центра проекції підчас експозиції з високою

точністю (як зазначалось, до 5-10 см).

Остання з можливостей є дуже важливою і полягає в наступному. Якщо під

час польоту зафіксовані просторові координати центрів проекцій (лінійні

елементи зовнішнього орієнтування), то це суттєво впливає на технологію

фотограмметричних робіт. Нами встановлено [9], що в цьому випадку

будувати блочну мережу фототріангуляції можна без опорних точок, тобто

без польової прив'язки знімків. Це здешевлює в цілому топографічні

роботи та розширяє можливості картографування недоступних територій.