Антибіотики інших груп

- Згідно з сучасною класифікацією, родина Mycoplasmataceae поділяється на два роди: рід Mycoplasma, який включає 100 видів, та рід Ureaplasma, який включає 3 види. Людина є природним хазяїном багатьох видів. До теперішнього часу встановлено 4 види патогенних мікроорганізмів цієї родини, з них 3 є збудниками урогенітальних інфекцій: М. hominis, М. genitaliuin, U. Urealiticum.

- Широке розповсюдження мікоплазм та їх часте виявлення у практично здорових жінок затруднює вирішення питання про роль цих мікроорганізмів в етіології запальних захворювань урогенітального тракту. На теперішній час показана роль мікоплазм в розвитку запальних захворювань урогенітального тракту полімікробної етіології. Питання про значення міко­плазм як монозбудників подібних патологічних процесів до кінця не вирішено. Більшість дослідників вважають мікоплазми умовно-патогенними мікробами.

Клініка. Запальне захворювання урогенітального тракту, при якому виявлені мікоплазми, не має патогномонічних симптомів. Захворювання вкладається в клінічну картину вагініту, ендоцервіциту, уретриту, ендоме­триту. Мікоплазми часто виявляються при спонтанних абортах, передчасних пологах, внутрішньоутробному інфікуванні плода.

Перелік уніфікованих методів діагностики, рекомендованих інструкціями МООЗ:

1. Культуральні дослідження.

1.1.Виявлення мікоплазм в рідких живильних середовищах.

1.2.Виявлення мікоплазм в твердих живильних середовищах.

В інших джерелах рекомендовані також методи імунофлуорисценції. імуноферментний аналіз, полімеразна ланцюгова реакція.

Лікування. Критеріями призначення етіологічної терапії при виявленні мікоплазм є: клінічні прояви запальних процесів урогенітального тракту; ступень ризику інвазивних втручань (перед абортами, введенням ВМС і т.ін.); обтяжений акушерський анамнез (звичний аборт, загроза аборту, післяполо­говий ендометрит); безпліддя, коли, крім мікоплазменої інфекції, інших причин не виявлено. Ефективними відносно мікоплазм, уреаплазм є антибіотики тих самих груп, що при хламідіозі: тетрацикліни, макроліди, фторхінолони. Курс лікування 7—10 днів. У вагітних застосовують тільки еритроміцин (по 0,5 г 4 рази на добу. 7—10 днів).

Контрольне обстеження виконується через 2—3 тижні після закінчення курсу протимікробної терапії.

Трихоманоз

Збудник — представник джгутикових найпростіших Trichomonas vaginalis. Вагінальні трихомонади —- аеротолерантні анаероби, здатні повторювати рельєф епітеліальної клітини, на якій вони паразитують. Завдяки наявності на поверхні трихомонад великої кількості ферментів (гіалуропідази, амілази, каталази) вони можуть проходити в міжклітинні щілини, розповсюджуватися по урогеніталь-ному тракту. Здатність трихомонад фіксувати на своїй поверхні велику кількість антитрипсину забезпечує їм захист від руйнівної дії імунокомпетентних клітин. Все це треба враховувати придіагностиці та лікуванні трихомонозу.

Класифікація. Згідно з МКХ-10. виділяють:

- уроїенітальний трихомоноз;

- урогенітальний трихомоноз неускладнепий;

- трихомоноз з ускладненнями.

Клінічно розрізняють наступні форми трихомонозу: свіжу (давністю до 2-х місяців) — гостру, підгостру, торпідну; хронічну (давністю більше 2-х місяців). Жінки і чоловіки можуть бути трихомонадоносіями.

Клініка. Місцем первинної інфекції при трихомонозі є піхва, хоча ці мікроби можуть розповсюджуватися у верхні відділи жіночого статевого тракту та в органи сечовиділення. Клінічна картина гострого трихомонозу у жінок характеризується симптомами вагініту, до якого може приєднатися вестибуліт, уретрит, ендометрит. При гострій формі жінки скаржаться на значні пінисті піхвові виділення: свербіння, роздратування вульви; часто печіння, біль при сечовипусканні. При торпідній формі ці скарги відсутні. Для хронічного трихомонозу характерні періодичні загострення, які можуть бути зумовлені статевим збудженням, вживанням алкоголю, знижен­ням імунітету, порушенням функції яєчників та ін.

Перелік уніфікованих методів діагностики, рекомендованих інструкціями МООЗ:

1. Клініко-діагностичні дослідження.

1.1. Виявлення піхвової трихомонади при вивченні нативного препарату.

1.2. Виявлення піхвової трихомонади в досліджуваному матеріалі, забарвленому метиленовим Синім.

1.3. Виявлення піхвової трихомонади в досліджуваному матеріалі, забарвленому за модифікованим способом Грама.

1.4. Виявлення піхвової трихомонади в досліджуваному матеріалі, забарвленому за методом Романовського—Гімзи.

2. Культуральні дослідження.

2.1. Виділення та ідентифікація піхвової трихомонади в культурах (в живильному середовищі СКДС).

Для успішної діагностики трихомонозу доцільно використовувати різні методи діагностики, проводити неодноразові дослідження, матеріал брати з різних вогнищ (піхви, уретри, сечового міхура, протоків вестибулярних залоз).

Лікування. Лікуванню підлягають хворі на трихомоноз як із запальними явищами, так і за їх відсутності. Обов'язкове лікування носіїв збудника дик­тується тим, що вони можуть бути джерелами зараження. Ефективними засо­бами лікування трихомонозу є препарати групи нітроімідазолів.

Методики лікування, рекомендовані Інститутом дерматології та венерології АМН України:

Метронідазол (трихопол, флагіл):

- по 0,25 г 2 рази на день, 10 днів;

- перші 4 дні по 0,25 г 3 рази на день, інші 4 дні — по 0,25 г 2 рази на день;

- 1-й день по 0,5 г 2 рази, 2-й — по 0,25 г 3 рази, у наступні 3-й, 4-й, 5-й — по 0,25 г 2 рази на день;

- 1-й день по 0,75 г 4 рази, 2-й — по 0,5 г 4 рази, тривалість лікування —2 дні (рекомендована при свіжому трихомонозі з невеликою тривалістю захворювання);

- по 0,5 г 4 рази на день протягом 5—7 днів (рекомендована при хронічному, ускладненому трихомонозі);

- 100 мл розчину, що містять 500 мг метронідазолу (метрагілу), внутрішньовенно 3 рази на добу, 5—7 днів (при хронічному трихомонозі, що не піддається лікуванню).

Тінідазол (фазижин):

- по 2 г одноразово; по 2 г усередину 1 раз на добу курсовою дозою 6 г (при хронічному, ускладненому трихомонозі).

Орнідазол (тіберал):

- по 0,5 г 2 рази на добу, 5 днів (при неускладненому трихомонозі);

- по 0,5 г 2 рази на день, 10 днів (при хронічному, ускладненому трихомонозі).

Нові препарати для лікування трихомонозу:

- атрикан 250 — по 1 капсулі усередину 2 рази на день, 4 дні;

- наксоджин (ниморазол) — 4 таблетки усередину одноразово;

- ефлоран — курсова доза 2,0 г (таблетки по 0,4 г), одноразово 5 таблеток або 2 таблетки зранку і 3 таблетки ввечері;

- макмірор — по 1 таблетці усередину 3 рази на день, протягом 7 днів. Місцева терапія при трихомонозі може бути додатковим, але не

самостійним методом лікування (зважаючи на значне розповсюдження трихомонад в різні відділи уростатевого тракту). Для місцевого лікування застосовують: кліон Д — вагінальні таблетки (до піхви 1 раз на день, 10 днів); флагіл (метронідазол) — вагінальні кульки по 0,5 г (до піхви 1 раз на день, 6— 10 днів); макмірор — вагінальні свічки (до піхви 1 раз на день, 10 днів) та ін.

При хронічному трихомонозі рекомендована специфічна вакцина — солкотриховак R, яку можна вводити одночасно з хіміотерапією; повторна вакцинація через рік.

Лікування вагітних рекомендується проводити після закінчення першого триместру протитрихомонадними засобами (метронідазол 2 г усередину одноразово, тиберал, атрикан 250 за вказаною вище схемою та ін.).

Контроль лікування у жінок проводять через 7—10 днів після закінчення курсу. В подальшому дослідження проводять 3 рази після кожної менструації з виконанням всіх вищенаведених вимог діагностики.