І. Науково-методичне обгрунтовання теми

Запальні захворювання статевих органів жінок (ЗЗСО) займають перше місце серед других позолотій в гінекології і складають 60-—65% серед всіх гінекологічних хворих і більше 30%, які госпіталізуються. Серед хворих запальними процесами статевих органів — 75% жінки, молодші 25 років (від 16 до 25 років), а з них 3/4 тих, що мали пологи.

Запальні захворювання є найчастішою причиною негормонального без­пліддя, ектопічних вагітностей, невиношування; відіграють певну роль в роз­витку фетоплацентарної недостатності, захворюваннях плода та новонаро­дженого. Треба брати до уваги, що запалення можуть привести до виникнен­ня патології шийки матки (ектопії, дисплазії), матки (лейоміоми). усклад­нення еидометріозу.

Таким чином, запальні захворювання перекривають майже весь спектр негормональних захворювань органів репродуктивної системи жінок. Знання причин, методів діагностики та лікування запальних захворювань жіночих статевих органів необхідно лікарю будь-якого профілю у його практичній діяльності.

IV. Зміст навчального матеріалу:Запальний процес в статевих органах жінки являє собою перш за все інфекційний процес, у виникненні якого можуть відігравати роль різні мікро­організми. Спектр збудників, які викликають запалення внутрішніх жіночихтатевих органів, достатньо широкий і включає бактерії, які звичайно колонізують піхву, та нижній відділ церві кального каналу (індигенну флору), а також збудників, що передаються статевим шляхом. Не втратили свого значення такі збудники, як стрептокок, стафілокок, кишкова паличка, протей, гонокок та інші. Роботами останніх років доведено роль анаеробної інфекції, і монокультура досягає 20%, поліанаероби — 44%, облігатні та факультативні анаероби — 37,7%.

У більшості випадків запальні процеси носять полімікробний, змішаний характер. В результаті захворювання втрачає нозологічну специфічність.

Особливості сьогодення в тому, що спостерігається значне зниження імунної реактивності жіночого організму, що зумовлено погіршенням еколо­гічної обстановки, наявністю хронічного стресу, особливістю живлення та зміною фізіологічних періодів в житті жінки.

Слід пам'ятати про ятрогенні фактори (катетеризація судин, тривалість симультантних операцій, ендоскопічні методи обстеження). Супутні захворю­вання (цукровий діабет, хіміотерапія, глюкокортикоїдна терапія з імуносупре-сивним ефектом та інше) негативно впливають на розвиток та перебіг запалення.

Класифікація запальних захворювань геніталій За клінічним перебігом:

I. Гострі процеси.

II. Підгострі процеси.

III. Хронічні процеси.
За ступенем важкості:

I. Легка.

II. Середня.

III. Важка.

За локалізацією:

І. Запалення статевих органів нижнього відділу:

1) вульви (вульвіт);

2) бартолінової залози (бартолініт);

3) піхви (кольпіт, вагініт);

4) шийки матки:

5) а) екзоцервіцит (запалення піхвової частини шийки матки, покритої багатошаровим плоским епітелієм);

б) ендоцервіцит — запалення слизової оболонки, яка переходить в канал шийки матки і покрита циліндричним епітелієм.

II. Запалення статевих органів верхнього відділу: 1. Тіла матки:

а) ендометрит (запалення слизової оболонки тіла матки);

б) метроендометрит (запалення слизового і м'язового шару тіла матки);

в) панметрит (запалення усіх шарів стінки матки);

г) периметрит (запалення очеревини, що покриває тіло матки).

2. Придатків матки:

а) сальпінгіт (запалення маткових труб);

б) оофорит (запалення яєчників);

в) сальнінгоофорти (запалення маткових труб і яєчників), або аднексит;

г) аднекстумор (запальна пухлина маткових труб і яєчників);

д) гідросальнінкс (запальна мішечкувата пухлина маткової труби з накопиченням серозної рідини у її просвіт);

є) піосальпінкс (запальна мішотчата пухлина маткової труби з нако­пиченням гною у її просвіт);

є) піоварум (запальна пухлина яєчника з гнійним розплавленням його тканин);

ж)перисальпінгіт (запалення очеревинного покрову маткової труби).

3. Клітковини таза (параметрит (запалення клітковини, що оточує матку)— боковий, передній і задній).

4. Очеревини таза (пельвіоперитоніт — запалення очеревини малого таза).

Правильно сформульований діагноз повинен мати вказівки на особли­вості клінічного перебігу, локалізацію процесу, що дозволяє визначити тим самим принцип лікування, його тривалість, діагностичні особливості, наступ­ну тактику.