Принципи права природокористування

Принципи та види права природокористування— правові ідеї, закладені в основу правового регулювання відносин по використанню, відновленню й охороні природних ресурсів. Принципи права природокористування:

— комплексність використання й охорони природних ресурсів;

— нормування видового природокористування;

— екологічна безпека природокористування;

— нормативність і лімітування природокористування;

— стабільність права природокористування;

— стимулювання ефективності природокористування;

— ефективність і економічність природокористування тощо.

Види права природокористування- поділ права користування на окремі групи згідно з класифікаційними показниками (критеріями поділу).

Критерії поділу:

• підстави виникнення права природокористування:

право загального природокористування, право спеціального природокористування;

• об'єкти природокористування: право землекористування, право надрокористування, право водокористування тощо;

• строки природокористування: безстрокове (постійне),

строкове (тимчасове);

• форми організації природокористування: право колективного природокористування, право індивідуального природокористування;

• способи виникнення природокористування: право первинного природокористування, право вторинного,

природокористування.

4.3. Суб'єкти та об'єкти права природокористування

Суб'єкти права природокористування- юридичні та фізичні особи, які в установленому законом порядку набули права користування природними ресурсами і зобов'язані здійснювати комплекс заходів щодо їх ефективного використання, відтворення й охорони і мають у зв'язку з цим певні права та Обов'язки. Суб'єкти природокористування поділяються на первинних та вторинних природокористувачів.

— Суб'єктом первинного або вторинного природокористування є особа, юридична або фізична, правомочність якої по використанню природного об'єкта похідна безпосередньо від права суб'єкта власності на цей об'єкт.

Юридичні особи:

— підприємства різних форм власності, організації та установи;

— громадські об'єднання;

— релігійні організації;

— військові організації;

— іноземні держави;

— міжнародні організації;

— кооперативні об'єднання.

фізичні особи:

• громадяни України;

• іноземні громадяни;

• особи без громадянства.

Об'єкти права природокористування- конкретні, індивідуально визначені і юридичне відособлені природні ресурси (об'єкти або їх частини), які закріплюються на праві користування за фізичними і юридичними особами.

Особливості об'єктів права природокористування:

загального природокористування:

• не передаються і не закріплюються за конкретними суб'єктами, а використовуються без особливого дозволу всіма особами;

• не надаються дозволи на їх користування;

• санкціоновано державою і закріплено правом їх загальнодоступного використання;

• їх використання не фіксується і не підлягає юридичній фіксації;

• безоплатність;

спеціального природокористування:

• підлягають передачі і закріпленнюза конкретними суб'єктами;

• обов'язкове надання дозволів;

• платність користування;

• юридичне фіксуються в природоресурсових кадастрах;

• піддягають державно-правовій реєстрації.

Класифікація об'єктів права природокористування- поділ природних ресурсів на відповідні групи в залежності від характеру їх походження, місцезнаходження, складу, використання, відтворення, охорони, екологічної, економічної, соціальної значимості й особливостей правового режиму.

Загальні об'єкти -земля.

Спеціальні об'єкти — сільськогосподарські землі, землі населених пунктів, землі промисловості, транспорту, зв'язку, оборони, землі природоохоронного призначення, землі оздоровчого призначення, землі історико-куль-турного призначення, землі лісового фонду, землі водного фонду, землі запасу.

^Об'єкти права загального природокористування -майдани, шляхи, парки, сінокоси тощо.

Об'єкти спеціального природокористування — землі сільськогосподарських підприємств, землі особистого підсобного господарства, садові земельні ділянки тощо.

Особливості конкретного виду природокористування залежать також від суб'єкта, що наділений певними правомочностями й обов'язками.

4.4. Права і обов'язки прнродокористувачів

Правомочності природокористувачів по використанню і володінню природними об'єктами втілюються у конкретних правах і обов'язках, які надто різноманітні, як правило, взаємопов'язані.

Права і обов'язки природокористувачів можна поділити на загальні та спеціальні. Загальними є такі, що притаманні усім без винятку суб'єктам природокористування. Спеціальні ж визначаються у залежності від природного об'єкта, який використовується, його природних якостей, специфіки, виду природокористування і властиві тільки певним суб'єктам природокористування, тобто не належать іншим суб'єктам.

Одними, із основних прав природокористувача/власника є:

У галузі ефективного використання природних ресурсів:

• використовувати природні ресурси відповідно до їх цільового призначення;

• використовувати корисні властивості природних ресурсів;

• передавати природні ресурси у відповідному порядку у вторинне користування;

• здійснювати в установленому порядку загальне і спеціальне природокористування.

У галузі відтворення і комплексної охорони природних ресурсів:

• отримувати компенсацію за поліпшення якості природних ресурсів у разі їх вилучення;

•користуватися пільгами при оподаткуванні у разі виконання заходів щодо відтворення й охорони природних ресурсів;

* отримувати пільгове оподаткування на виконання заходів щодо відтворення і охорони природних ресурсів.

У галузі реалізації майнових і немайнових прав:

•отримувати доходи відвикористання природних ресурсів;

• реалізовуватина свій розсуд продукцію, отриману від використання природних ресурсів;

*оскаржувати в установленому порядку рішення державних органів і посадових осіб, що порушують права природокористування;

• вимагати через судові органи компенсації шкоди, заподіяної природним ресурсам, що знаходяться у їх користуванні.

Одними із основних обов'язків природокористувоча/власника с:

У галузі ефективного використання природних ресурсів:

•забезпечувати використання природних ресурсів відповідно до їх цільового призначення;

•раціонально й економно використовувати природ-і ні ресурси;

•впроваджувати новітні технології у процесі використання природних ресурсів;

• додержуватися строків природокористування;

• не допускати безгосподарського використанн» природних ресурсів;

• своєчасно вносити плату за використання природ-них ресурсів.

У галузі відтворення і комплексної охорони природних ресурсів:

* не допускати зниження якості;

•здійснювати комплекс заходів щодо відновлення якості природних ресурсів;

• здійснювати заходи щодо попередження, псування, забруднення і виснаження природних ресурсів;

• суворо дотримуватись вимог екологічної безпеки у процесі використання природних ресурсів;

•забезпечувати виконання системи заходів щодо охорони природних ресурсів. У галузі реалізації майнових і немайнових прав:

• не порушувати права інших власників і користувачів природних ресурсів;

•підтримувати в належному стані засоби, за допомогою яких здійснюється використання природних ресурсів;

•своєчасно компенсувати шкоду, заподіяну іншим особам у процесі використання природних ресурсів;

• приводити порушені природні ресурси у стан, придатний для подальшого цільового використання.

Всі права природокористувача/власника здійснюються ним тільки у встановленому порядку. .

У випадку, коли природний об'єкт вилучається для державних або громадських потреб, і природокористувач/власник може вимагати надання взамін вилученого іншого рівноцінного за якістю природного об'єкта.

Природокористувач/власник природного об'єкта має право на відшкодування завданих йому збитків, окрім випадків, коли природний об'єкт вилучаєтьсяза порушення закону.

Право природокористувачів/власників природних об'єктів гарантується законом. Це означає, що припинення права власності на природний ресурс або його частину може мати місце лише у випадках і на підставах, передбачених законодавством.

Закон передбачає такі засоби захисту суб'єктивних прав та інтересів природокористувачів:

• визнання спірних справ за законним природокористувачем;

• поновлення стану, який існував до порушення права і припинення дій, що його порушують, тобто пере-.шкод у здійсненні природокористування;

• припинення або зміна правовідносин;

• стягнення з особи, що порушила права та інтереси природокористувача, заподіяної шкоди в повному обсязі.

Захист права природокористування відбувається шляхом подання до судових органів позовів про поновлення порушених прав та інтересів природокористувачів; про витребування об'єкта природокористування з чужого незаконного володіння; про усунення перешкод, що заважають нормальному здійсненню природокористування; про примушення інших осіб дотримуватися діючого законодавства; про.відшкодування збитків .(шкоди), заподіяних порушенням суб'єктивних прав та інтересів природокористувачів.

4.5. Особливості орендних правовідносин природокористування

Суб'єкти орендних правовідносин:

• орендарі: фізичні особи, юридичні особи, підприємства, організації, іноземні держави.

• орендодавці: сільські Ради народних депутатів, міські Ради народних депутатів, районні Ради народних депутатів, обласні Ради народних депутатів.

Об'єкти орендних правовідносин:

землі, водні об'єкти, лісові угіддя, мисливські угіддя, гірничі відводи.

4. 6. Права і обов'язки суб'єктів орендних правовідносин природокористування

Права орендаря:

• користуватись орендованими природними ресурсами відповідно до умов угоди-оренди;

• вимагати від орендодавця зменшення розміру орендної плати у разі погіршення якості природних ресурсів за відсутності вини орендаря;

• переважне право на поновлення договору оренди користування природними ресурсами;

• визначати основні напрямки діяльності і використовувати для цього орендовані природні ресурси;

• розпоряджатися отриманими доходами і продукцією від використання природних ресурсів;

• використовувати корисні властивості природних ресурсів, що знаходяться на території орендованих ресурсів;

• розміщувати споруди і об'єкти (за погодженням з орендодавцем), необхідні для використання природних ресурсів тощо.

Права орендодавця:

• визначати розмір і вартість природних ресурсів;

• встановлювати та змінювати розмір плати за користування ресурсами, порядок її внесення;

• перевіряти дотримання орендарем умов договору щодо використання природних ресурсів, їх якості та кількісного складу;

• давати згоду на пролонгування договору оренди природних ресурсів;

• вимагати здійснення заходів щодо відновлення та відтворення природних ресурсів, приведення їх у стан, придатний для подальшого використання;

• вимагати відшкодування заподіяних збитків;

• визначати конкретні строки оренди природних ресурсів у межах термінів, визначених чинним законодавством;

• вимагати своєчасної орендної плати за використання природних ресурсів. Обов 'язки орендаря:

• користуватися природними ресурсами відповідно до умов договору-оренди;

• своєчасно вносити орендну плату;

• ефективно і раціонально, економне використовувати природні ресурси згідно з їх цільовим призначенням;

• здійснювати комплекс заходів щодо відтворення й

охорони природних ресурсів;

• не допускати погіршення якості природних ресурсів, їх забруднення, засмічення та виснаження;

• виконувати роботи щодо підтримання якості ресурсів, поліпшення Їх якості;

• відновлювати корисні властивості природних ресурсів;

•не порушувати прав орендодавця та інших осіб тощо.

Обов'язки орендодавця:

• надавати» оренду природні ресурси відповідно до умов угоди;

• не перешкоджати орендарям використовувати природні ресурси; .

• створювати необхідні умови для ефективного використання природних ресурсів;

• вимагати повернення в обумовлений угодою строк орендованих природних ресурсів;

• компенсувати витрати орендаря. Спрямовані за його погодженням на поліпшення якості природного ресурсу;

•своєчасно прийняти природні ресурси, що повертаються орендарем;

• відшкодувати збитки, заподіяні орендарю внаслідок порушення умов угоди.

4.7. Підстави виникнення та припинення права природокористування

Головними підставами виникнення права природокористування є юридичні дії,'які повинні бути право-.мірними, що залежать від об'єкта природи, суб'єкта екологічного відношення, виду природокористування тощо. Правомірні дії як підстава виникнення і продовження права природокористування можна поділити на дві основні групи: юридичні вчинки й індивіду-

і9дьніакти.

Юридичний вчинок як правомірна дія є підставою здійснення загальнодоступного природокористування.

Індивідуальні акти як підстава виникнення права

природокористування являють собою складну юридичну сполуку, що означає:

• клопотання/заява особи про надання їй у користування або у власність природного об'єкта (його частини) для вилучення з нього корисних властивостей або якостей;

• видання рішення (постанови) компетентних державних органів;

• відведення на місцевості природного об'єкта;

• видача відповідного документа, який засвідчує право користування даним природним об'єктом.

Припинення права спеціального природокористування здійснюється в порядку, який передбачено законодавством. Загальною для всіх видів спеціального природокористування умовою припинення прав на використання природнимоб'єктом є:

• відпала необхідність в експлуатації природного ресурсу;

• закінчення строку користування;

• ліквідація організації природокористувача;

• вилучення природного ресурсу із використання зй рішенням компетентного державного органа з метою передачі його у використання іншому природокористувачу;

• порушення правил цільового використання природного ресурсу.

Контрольні запитання і завдання

1. Сформулюйте механізм правового регулювання і забезпечення правовідносин природокористування.

2. В чому полягає суть змісту права природокористування?

3. Назвіть принципи та види права природокористувача.

4. Дайте класифікацію об'єктів права природокористування.

5. Які права й обов'язки природокористувачів?

6 У чому полягають особливості орендних правовідносин природокористування.

7. Які є підстави для виникнення і припинення праваприродокористування?

Розділ 5

ПРАВО ВЛАСНОСТІ НА ПРИРОДНІ РЕСУРСИ

ПЛАН (логіка викладу)

І. Поняття права власності на природні ресурси.

2. Форми права власності на природні ресурси.

3,Підстави для виникнення відносин права власностіна гфиродні ресурси.

4. Об'єкти і суб'єкти права власності на природні ресурси.

5. Зміст права власності на природні ресурси.

6. Форми та методи забезпечення права власності н априродні ресурси.

7. Припинення права власності на природні ресурси.

5.1. Поняття права власності на природні ресурси

Право власності на природні ресурси -система юридичних норм та інших правових засобів, які регулюють правовідносини на землю, надра, ліси, рослинний і тваринний світ, об'єкти природно-заповідного фонду та забезпечують реалізацію повноважень власників і користувачів щодо володіння, користування та розпорядження цими ресурсами.

Розрізняють:

Об'єктивне право власності на природні ресурси- система правових норм земельного, гірничого, водного, лісового, фауністичного, природно-заповідного законодавства тощо, які регламентують правовідносини на природні ресурси.

Суб'єктивне право власності на природні ресурси -

сукупність повноважень різних суб'єктів (держави, юридичних та фізичних осіб) щодо володіння, користування і розпорядження належними їм природними ресурсами (земельними, корисними копалинами, лісовими, водними, тваринного та рослинного світу, природно-заповідного фонду):

а) виникає у зв'язку з передачею чи придбанням у власність відповідних природних ресурсів;

б) посвідчується державним актом на право власності або цивільно-правовою угодою про придбання (купівлю, продаж, обмін тощо);

в) носить абсолютний характер, тобто виключна належність повноважень щодо володіння, користування і розпорядження природними ресурсами їх власнику і загальна обов'язковість всіх інших утримуватися від їх порушень. Право власності на природні ресурси має специфічні особливості, пов'язані з екологічним змістом останніх:

• право власності не є всеосяжним, бо не всі природні ресурси за своїми властивостями можуть знаходитись у власності, а тільки ті з них, що є відносно стабільними, що підлягають індивідуалізації (земля, її надра, води, ліси та тваринний світ). Інші елементи природного середовища не здатні за об'єктивними властивостями бути об'єктами власності (атмосферне повітря, вітрова та сог нячна енергія тощо);

• природні ресурси, хоча і є самостійними об'єктами власності, проте знаходяться у нерозривному екологічному взаємозв'язку один з одним, їх не можна відокремлювати від природного середовища;

• природні ресурси як об'єкт природного походження складають національне багатство України.

5.2. Форми права власності на природні ресурси

Форми права власності на природні ресурси- юридичне оформлені напрями суб'єктно-об'єктної належності природних ресурсів та їх ^організаційно-правове забезпечення.

В Україні юридичне виголошені такі форми власності (ст. 13, 14, 41 Конституції України): державна, колективна (комунальна), приватна, загальнонародна.

Право державної власності становить собою сукупність правових норм, що закріплюють і охороняють належність природних ресурсів народу України в особі обраного ним представницького органа державної влади, а також встановлюють порядок придбання, використання та відчуження державної власності.

Особливість — вона виступає у вигляді виняткової власності народу України (у держави є лише компетенція з управління цими ресурсами в загальнонародних інтересах).

Право колективної власності-це сукупність норм, що встановлюють правові підстави виникнення права колективної власності, порядок колективного володіння, ко- :

ристування та розпорядження природними об'єктами.

Особливість — окремий громадянин, який вступає в колективне підприємство, самостійно відмовляється від свого права власності на природний ресурс, але зберігає право зобов'язального характеру його повернення при

визначених умовах.

Право приватноївласності Являє собою правовий інститут, що закріплює індивідуальну належність природних об'єктів, тобто право приватної власності юридичне закріплює власність громадян як економічну категорію, що охоплює всі форми індивідуального привласнення.

Особливість права приватної власності можуть виникнути тільки з участю громадян.

5.3. Підстави для виникнення відносин' права власності на природні ресурси

Правовідносини власності і, отже, об'єктивне право власності виникає і припиняється на підставі правових норм і за наявністю певних юридичних фактів. Це обставини, з якими законодавство пов'язує зміни у формах права власності на землю, надра, води, ліси, тваринний

світ та об'єкти природно-заповідного фонду.

Виникнення права власності на конкретний природний об'єкт є: припинення права власності на цей об'єкт у іншої особи, спадщина, застава, дарування, купівля-продаж, обмін,

Однією з підстав виникнення права державної влас- ,

ності на природні ресурси є націоналізація, конфіскація або перехід у власність держави безгосподарчого природного об'єкта.

Право власності на природні ресурси може виникати на підставі цивільно-правової угоди. Основним засобом виникнення права колективної і приватної власності на природні ресурси виступає приватизація.

5.4. Об'єкти і суб'єкти права власності на природні ресурси

Об'єктами права власності на природні ресурси є

природні або штучно створені ресурси, які виконують біологічні, економічні, екологічні та соціальні функції, зареєстровані в обліково-кадастрових та інших юридичне визнаних документах як об'єкти володіння, користування і розпорядження: земля, надра, води, ліси, «тваринний і рослинний світ, природно-заповідний фонд, континентальний шельф, виключна (морська) економічна зона.

Об'єкти права власності на природні ресурси розрізняються залежно від форм власності: державної, колективної чи приватної.

Спеціальні об'єкти права власності відповідно де» форм власності:

1) землі:

• державної власності (лісового фонду, транспорту, зв'язку, оборони тощо);

• колективної власності (колективних сільськогоспо-дарських підприємств, кооперативів, садівничих товариств тощо);

• приватної власності (земельні ділянки, садові ділянки, дачні ділянки тощо);

2) водні об'єкти:

• державної власності (територіальні моря, підземні;

води, внутрішні моря тощо);

• колективної власності (водойми колективних сільськогосподарських підприємств тощо);

• приватної власності (копанки фермерів тощо);

3) лісові об'єкти:

• державної власності (ліси загальнодержавного значення);

•колективної власності (ліси колективних сільськогосподарських підприємств до 5 га);

• приватної власності (ліси фермерських господарств до 5га);

4) надра як об'єкт:

• державної власності (корисні копалини);

• колективної власності (торф);

• приватної власності (загальнопоширені корисні копалини);

5) тваринний світ як об'єкт:

• державної власності (дикі тварини у стані природної волі);

• колективної власності (ферми тощо);,

• приватної власності (ферми тощо);

6) природно-заповідний фонд як об'єкт:

•державної власності (заповідники, надра, парки тощо);

• колективної власності (заказники, заповідні урочища, пам'ятки природи, ботанічні сади, дендрологічні

парки тощо);

• приватної власності (заказники, заповідні урочища пам'ятки природи, ботанічні сади, дендрологічні парки

тощо).

Суб'єктом права власності на природні ресурси виступає народ України, який поклав здійснення правомоч-ностей власника на Верховну Раду України, Верховну Раду Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування (обласні, районні, міські, селищні, сільські).

Природні ресурси можуть належати на праві колективної власності громадянам України. Однак суб'єкт права колективної власності чітко визначено тільки у земельному законодавстві (колективні сільськогосподарські підприємства, кооперативи, садові товариства тощо).

Як суб'єкти права власності на природні ресурси можуть виступати громадяни України:

• які будують житловий будинок і господарські споруди;

• які ведуть особисте підсобне господарство;

• власники дач;

• власники гаражів.

5.5. Зміст права власності на природні ресурси

Змістом права власності на природні ресурсиє сукупність повноважень суб'єктів права власності щодо володіння, користування і розпорядження належними їм

природними ресурсами:

• право володіння — право фактичного (фізичного або господарського) панування над кожним природним об'єктом, яке може належати не тільки власнику, але й особі, якій власник передав свій природний об'єкт на підставі договору;

• право користування — це право власника задовольняти за допомогою природних ресурсів свої потреби, тобто забезпечену законом можливість їх безпосередньої господарської експлуатації для наданих цілей шляхом витягу з них їх корисних властивостей: держава і органи самоврядування, суб'єкти приватної, колективної власності;

•право розпорядження — є визнана за власником гарантована йому можливість учиняти дії, спрямовані

на зміну юридичного статусу, економічного призначення або стану природних об'єктів, визначення їх юридичної долі (передача їх іншим суб'єктам права у власність): державна, самоврядування, колективна, приватна власність.

5.6. Форми та методи забезпечення права власності на природні ресурси

Охорона права власності на природні ресурси здійснюється шляхом встановлення відповідних правових. норм і застосування санкцій до осіб, що не виконують їх вимог.

формами забезпечення права власності на природні ресурси єюридичне визначені шляхи охорони та способи захисту повноважень власників на природні ресурси.

Форми охорони права власності на природні ресурси:

• нормативно-регулятивна (законодавча, нормотворча тощо);

• управлінська (ресурсорозподільна, інформаційна, контрольно-наглядова тощо);

• судова (районний суд, Арбітражний Суд, Верховний Суд, Конституційний Суд).

Методи забезпечення права власності на природні ресурси: ;

• еколого-правові (ліцензійний, запобіжний, лімітний, обмеження діяльності тощо);

• економіко-правові (нормативно-оплатний, понаднормативно-штрафний тощо);

•цивільно-правові (відшкодування матеріальної і моральної шкоди);

• адміністративно-правові (штраф, попередження тощо);

• кримінально-правові (штраф, виправні роботи, позбавлення волі).

5.7. Припинення права власності на природні ресурси

Це юридичне значимі дії, які спрямовані на припинення повноважень власників на землю, надра, води, ліси, тваринний світ, об-'єкти природно-заповідного фонду.

Причиною цього можуть бути:

• правомочні дії: добровільна відмова, відчуження (продаж), викуп для державних або громадських потреб;

• протиправні дії природокористувача: систематичне

невнесення плати (податку), нецільове використання порушення строків освоєння (використання), угоди, укла^ дені з порушенням порядку придбання або відчуження

природних ресурсів.

Випадки позбавлення права власності можуть бути за обставин надзвичайного характеру: у випадках стихійного лиха, аварій, епідемій, епізоотій майно в інтересах суспільства за рішенням органів державної влади може бути вилучено (реквізовано) у власника в порядку і на умовах, встановлених законодавчими актами України.

Контрольні запитання і завдання

1. Які е форми права власності на природні ресурси?

2. Назвіть об'єкти права власності на природні ресурси.

3. Які Ви знаєте суб'єкти права власності на природні ресурси?

4. Назвіть форми охорони права власності на природні ресурси.

ПРАВОВІ І НАУКОВІ ОСНОВИ УПРАВЛІННЯ В ГАЛУЗІ ЕКОЛОГІЇ

Розділ 1

ПРАВОВІ ЗАСАДИ УПРАВЛІННЯ В ГАЛУЗІ ЕКОЛОГІЇ

ПЛАН (логіка викладу)

1. Поняття управління в галузі екології,

2. Фу нкції управління в галузі екології

3. Система органів управління в галузі екології.

1.1. Поняття управління в галузі екології

Управління в галузі екологи-урегульовані правовими нормами суспільні відносини, в яких реалізується діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, громадських об'єднань, спрямована на забезпечення ефективного використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища, екологічної безпеки юридичними і фізичними особами, дотримання екологічного законодавства, попередження екологічних правопорушень та захист екологічних прав громадян.

Об'єктом управління постають суспільні відносини в галузі суспільства і природного середовища, що не підвладні законам розвитку суспільства.

Метою управління природокористування та охорони навколишнього середовища є:

• реалізація законодавства;

• контроль за дотриманням вимог екологічної безпеки;

• забезпечення проведення ефективних і комплексних заходів з охорони довкілля;

• раціональне використання природних ресурсів;

• досягнення узгодженості дій державних та громадських органів при проведенні екологічних заходів.

Методом вирішення перелічених завдань управління є регулювання співвідношення екологічних та економічних інтересів розвитку при обов'язковому пріоритеті здоров'я людини у сприятливому навколишньому природному середовищі.

Досягнення цілей та завдань управління природокористуванням полягає у виконанні державними та іншими органами певних функцій.

Особливістю державного управління є його диференціація за видами природних ресурсів незалежно від того, в яких галузях народного господарства вони використовуються .

1.2. Функції управління в галузі екології

Функції управління в галузі екології- основні напрямки діяльності державних, самоврядних та громадських об'єднань у сфері ефективного використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища та забезпечення екологічної безпеки.

До числа функцій державного управління природокористування та охорони навколишнього природного середовища належать:

• розподіл і перерозподіл природних ресурсів між природокористувачами — становить собою таку функцію державного управління, в результаті здійснення якої у природокористувачів виникають, змінюються й припиняються права на користування (власність) природними ресурсами. Юридичною формою впровадження цієї функції є компетенція органів управління з надання природних ресурсів у користування (власність) та припинення права користування (власності) природними ресурсами;

• облік природних ресурсів і ведення природоресурсових кадастрів — припускає отримання сукупності достовірних і необхідних відомостей про природне, господарське та правове становище кожного об'єкта природного світу. Екологічне законодавство розрізняє такі види при-родоресурсового кадастру: земельний, водний, лісовий, родовищ корисних копалин, тваринного світу тощо;

• просторово-територіальний устрій об'єктів природи — здійснюється у таких формах, як землеустрій, лісовпорядкування, просторово-територіальний устрій надр, мисливський устрій, паспортизація водних об'єктів тощо;

• планування використання відтворення й охорони навколишнього природного середовища — є діяльність відповідних органів по розробці й прийняттю екологічних програм, планів, що визначають мету, напрям і конкретні завдання охорони довкілля, а також засоби їх досягнення на основі наукових принципів природокористування. Воно здійснюється в таких формах: розробка та прийняття місцевої, регіональної, державної та міждержавної екологічної програм; розробка і прийняття місцевої, регіональної та державної програм по використанню й охороні земель, вод, лісів, надр, тваринного світу тощо;

• прогнозування, спостереження (моніторинг) та інформування в галузі використання, відновлення й охорони навколишнього природного середовища: екологічні програми; передпроектні документи; територіально-планувальні документи; цільові комплексні програми;

• контроль за використанням, відновленням природних ресурсів і охорони навколишнього природного середовища — є діяльність певних державних органів, спрямована на забезпечення додержання всіма міністерствами, державними комітетами й відомствами, установами та приватними особами встановленого порядку -користування природними ресурсами, правил охорони навколишнього природного середовища;

• вирішення спорів про право природокористування — діяльність компетентних державних органів з розгляду та прийняттю рішень щодо розбіжностей, які ви-'кликані порушенням права володіння і права користування об'єктами природи;

• нормативи екологічної безпеки: ГДВ та ГДС, ГД рівні шкідливого впливу фізичних та біологічних чинників, нормативи використання природних ресурсів.

Здійснення перелічених функцій базується як на основних принципах державного управління в цілому (плановість, компетентність, участь громадськості), так і на специфічних принципах, властивих природокористуванню в цілому (науковість, комплексність, платність спеціального природокористування тощо).

Основна питома вага управлінської діяльності в даній галузі припадає на центральні органи державного управління, місцеві органи виконавчої влади, виконавчі органи місцевого самоврядування в межах своєї компетенції, визначеної законодавством.

1. 3. Система органів управління в галузі екології

Це внутрішньо-організована сукупність структурних елементів, яка взаємопов'язана й обумовлена однією метою, виконує для її досягнення відповідні функції.

Органи управління в галузі екології- юридичне відособлені державні, самоврядні і громадські інституції, уповноважені здійснювати організаційно-розпорядчі, координаційні, консультативні, організаційно-експертні, контрольні та інші функції в галузі забезпечення екологічної безпеки, ефективного використання природних ресурсів і охорони навколишнього природного середовища.

Органи загального державного управління- уповноважені законодавчими актами органи державної виконавчої влади, на які покладені, поряд із загальними, повноваження в сфері соціально-культурного розвитку щодо забезпечення екологічної безпеки, ефективного використання природних ресурсів і охорони навколишнього природного середовища.

Президент- це найвища посадова особа в державі. Президент України є главою держави і виступає від її імені.

Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина.

Президент України:

* забезпечує державну незалежність, національну безпеку і правонаступництво держави;

• приймає у разі необхідності рішення про введення в Україні або окремих її місцевостях надзвичайного стану, а також оголошує у разі необхідності окремі місцевості України зонами надзвичайної екологічної ситуації- з наступним затвердженням цих рішень Верховною

Радою України;

•здійснює інші повноваження, визначені Конституціею України.

Уряду належить найперша роль у державному управлінні суспільними справами, у виконанні настанов законодавчої влади і забезпеченні дотримання встанов-лених законів. Кабінет Міністрів — це найвищий орган виконавчої влади в державі.

Повноваження уряду включають у себе:

•забезпечення державного суверенітету й економічної самостійності України, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, виконання Конституції і законів України, актів Президента України;

• здійснення функцій загального керівництва й упра-і вління справами в державі;

• прийняття рішень з усіх найважливіших внутрішніх і зовнішньополітичних питань;

• забезпечення проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах соціального захисту, освіти, науки, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування; :

•розробляє і здійснює загальнодержавні програми;

економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку України;

• виконує інші функції, визначені Конституцією та законами України, актами Президента України; здійснює реалізацію визначеної Верховною Радою» України екологічної політики;

• забезпечує розробку державних, міждержавних екологічних програм;

• координує діяльність міністерств, інших установ та організацій України в питаннях охорони навколишнього природного середовища;

• встановлює порядок утворення і використання позабюджетного фонду охорони навколишнього природного середовища;

• встановлює порядок розробки та затвердження екологічних нормативів, лімітів використання ресурсів, викидів і скидів забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище;

• встановлює порядок визначення плати та її граничних розмірів за користування природними ресурсами, забруднення навколишнього природного середовища;

розміщення відходів, інші види шкідливого впливу на нього;

• приймає рішення про організацію територій та об'єктів природно-заповідного фонду;

•організовує екологічне виховання та освіту громадян;

•приймає рішення про зупинення (тимчасове) або припинення діяльності підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності та підпорядкування, в разі порушення ними законодавства про охорону навколишнього природного середовища;

•керує зовнішніми зв'язками України в галузі охорони навколишнього природного середовища.

Згідно зі ст. 119 Конституції України органи місцевої державної виконавчої влади - місцеві державні адміністрації на відповідній території забезпечують:

•виконання Конституції та законів: України, акті Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади;

• законність і правопорядок; додержання прав і свобод громадян;

• виконання державних і регіональних програм соціально-економічного та культурного розвитку програм охорони довкілля;

• взаємодію з органами місцевого самоврядування;

• реалізацію інших наданих державою, а також делегованих Радами повноважень.

Основні положення Конституції знайшли свій подальший розвиток у Законі України «Про місцеві державні адміністрації».

До питань, що вирішуються місцевими державними адміністраціями, відносяться:

• забезпечення законності тощо;

• соціально-економічний розвиток відповідних територій;

• використання природних ресурсів, охорони довкілля тощо.

Здійснення державного контролю на відповідних територіях покладено на місцеві державні адміністрації, в тому числі за виконанням та охороною земель, лісів, надр, води, атмосферного повітря, рослинного і тваринного світу та інших природних ресурсів.

Згідно з основними галузевими повноваженнями місцеві державні адміністрації:

• забезпечують ефективне використання природних, трудових і фінансових ресурсів;

• погоджують питання розміщення на своїй території нових підприємств та інших об'єктів незалежно від форм власності;

• здійснюють фінансування заходів, пов'язаних з охороною довкілля;

• розробляють та виконують програми щодо раціонального використання земель, лісів, підвищення родючості ґрунтів, які перебувають у державній власності;

• здійснюють заходи щодо приватизації земель та їх вилучення для державних потреб;

•розробляють та забезпечують виконання місцевих екологічних програм і вносять пропозиції щодо регіональних та державних екологічних програм;

• уживають заходів щодо відшкодування збитків, завданих порушенням законодавства про охорону довкілля, підприємствами, установами, організаціями і громадянами;

• вносять пропозиції відповідним органам місцевого самоврядування щодо організації території та об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення;

• інформують населення про екологічно небезпечні аварії та ситуації, стан довкілля, а також про заходи, що вживаються щодо його поліпшення;

• організовують роботу щодо ліквідації екологічних наслідків аварій, залучають до цих робіт підприємства, установи, організації незалежно від форм власності та громадянства;

• вносять пропозиції в установленому законом порядку про призупинення діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності у разі порушення ними законодавства про охорону довкілля та санітарних правил;

• розробляють і забезпечують правила користування водозабірними спорудами, призначеними для задоволення питних, побутових та інших потреб населення, зони санітарної охорони джерел водопостачання, обмежують або забороняють використання підприємствами питної води у промислових цілях.

Органи спеціального державного управління- спеціально уповноважені органи центральної виконавчої влади, що реалізують функції управління в галузі використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища і забезпечення екологічної безпеки. Вони поділяються на:

Органи надвідомчого управління і контролю в галузі екологи:

1. Міністерство екології та природних ресурсів України- на міністерство покладено здійснення комплексного управління природокористування у республіці, затвердження лімітів та видачі дозволів на спеціальне використання певних природних ресурсів, державний контроль за використанням та охороною природних об'єктів, координацію діяльності міністерств і відомств, що використовують природні ресурси, організацію екологічного моніторингу, адміністративне провадження з розгляду справ про екологічні правопорушення та інші важливі функції.

У галузі охорони, захисту, використання та відтворення лісів, підвищення їх продуктивності та раціонального використання до відома Міністерство екологи та природних ресурсів належить:

• здійснення комплексного управління в галузі охо-.рони, захисту, використання та відтворення лісів, під-іВищення їх продуктивності та раціонального використання;

• затвердження нормативів використання лісових ресурсів;

• погодження проектів лімітів використання лісових ресурсів;

• погодження порядку і правил щодо охорони, захищу, використання та відтворення лісових ресурсів, що розробляються Мінлісгоспом;

• погодження проектів актів законодавства щодо порядку і нормативів плати за спеціальне використання лісових ресурсів і користування земельними ділянками лісового фонду;

• участь у розробці комплексних державних та регіональних програм у галузі охорони, захисту, використання та відтворення лісів, підвищення їх продуктивності та раціонального використання;

• здійснення державної екологічної експертизи проектів розміщення об'єктів розвитку лісового господарства;

• здійснення державного контролю за охороною, захистом, використанням та відтворенням лісів тощо.

У галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу Міністерство екології та природних ресурсів має право:

•координувати роботу інших спеціально уповноважених органів державної виконавчої влади в галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу та здійснювати контроль за діяльністю підприємств, установ, організацій і громадян у галузі охорони, використання та відтворення тваринного світу;

• контролювати додержання встановленого порядку обліку тварин та обліку їх використання;

• вимагати від фізичних та юридичних осіб усунення порушень законодавства у галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу;

• припиняти у встановленому порядку використання об'єктів тваринного світу, яке ведеться з порушенням законодавства;

• у встановленому порядку зупиняти тимчасово роботи, під час проведення яких порушуються правила, норми.та інші вимоги щодо охорони і використання тваринного світу, середовища перебування, умов розмноження і шляхів міграції тварин, до усунення порушень; • припиняти незаконні дії або анулювати дозволи та встановлювати обмеження на добування, всі види використання, утримання, реалізацію, вивезення з України і ввезення на її територію диких тварин; •

• здійснювати контроль за торгівлею мисливськими трофеями і виготовленням виробів із них;

• подавати позови про відшкодування збитків і втрат, заподіяних підприємствами, установами, організаціями та громадянами внаслідок порушення законодавства про охорону, використання і відтворення тваринного світу.

2. Держкомгідромет України забезпечує спостереження за станом забрудненості природного середовища, проводить спостереження за транскордонним забрудненням повітря, здійснює радіаційний моніторинг у районах розташування АЕС України, складає карти радіаційного забруднення територій, попереджає про небезпечні та стихійні гідрометеорологічні явища, забруднення атмосферного повітря.

Органи спеціального поресурсного управління:

1. Державний комітет України по земельних ресурсах - головні завдання полягають у координації проведення земельної реформи, створення умов для рівноправного розвитку всіх форм власності на землю, проведення моніторингу земель.

2. Державний комітет України з водного господарства здійснює у галузі управління і контролю використання й охоронивод та відтворення водних ресурсів:

• державне управління в галузі водного господарства, здійснення єдиної технічної політики, впровадження у водне господарство досягнень науки і техніки, нових технологій і передового досвіду;

• розробка і встановлення режимів роботи водосховищ комплексного призначення, водогосподарських систем і каналів, затвердження правил їх експлуатації;

• розробка та участь у реалізації державних, міждержавних і регіональних програм використання й охорони вод та відтворення водних ресурсів;

• забезпечення потреб населення і галузей економіки У водних ресурсах та здійснення їх міжбасейнового перерозподілу;

• здійснення радіологічного і гідрологічного моніторрингу водних об'єктів комплексного призначення, водогосподарських систем міжгалузевого та сільськогосподарського водопостачання;

• проектування, будівництво і експлуатація водогосподарських систем та об'єктів комплексного призначення;

• здійснення заходів щодо комплексного екологічного оздоровлення поверхневих вод та догляду за ними;

•ведення державного обліку водокористування та державного водного кадастру;

• погодження дозволів на спеціальне водокористування;

• здійснення міжнародного співробітництва у галузі використання й охорони та відтворення водних ресурсів прикордонних вод;

• виконання заходів, пов'язаних із попередженням шкідливої дії вод і ліквідацією її наслідків, включаючи протипаводковий захист населених пунктів та земель;

• здійснення контролю за дотриманням режимів роботи водосховищ та водогосподарських систем;

• вирішення інших питань.

3. Державний комітет України з геології та використання надр, основними завданнями є:

• затвердження нормативних документів із питань проведення робіт з геологічного вивчення надр;

• державна реєстрація всіх геологорозвідувальних робіт в Україні;

• створення державного інформаційного геологічного фонду;

• встановлення переліку корисних копалин державного та місцевого значення;

• видача ліцензій на пошук корисних копалин, а разом із Держнаглядохоронпраці — дозволу на експлуатацію їх родовищ.

У галузі управління і контролю використання й охорони вод та відтворення водних ресурсів до компетенції Держкомгеології належить:

• видача спеціальних дозволів на користування надрами для розробки родовищ підземних вод за погодженням з державними органами охорони довкілля, охорони здоров'я та нагляду за охороною праці;

• ведення державного обліку підземних вод, та водного кадастру;

• ведення державного моніторингу підземних вод;

• погодження умов спеціального водокористування в разі використання підземних вод;

• погодження дозволів на право виконання проектних і будівельних робіт, пов'язаних з видобуванням підземних вод;

•виявлення недіючих свердловин і вжиття заходів щодо їх ліквідації або ремонту і подальшого викориот

тання;

• здійснення державного геологічного контролю за веденням пошуково-розвідувальних та інших робіт щодо геологічного вивчення підземних вод;

• вирішення інших питань у галузі управління і контролю за використанням і охороною вод та відтворень ням водних ресурсів.

4. Держнаглядохоронпраці бере участь у розробці програм видобутку корисних копалин, надає гірничі відводи на всі види користування надрами, здійснює державний нагляд за розробкою родовищ корисних ко-? палин тощо.

5. Міністерство лісового господарства України виконує функції управління, користування у галузі охорони, захисту, використання та відтворення лісів:

• організація ведення лісового господарства, включаючи питання охорони, захисту, раціонального використання лісових ресурсів та відтворення лісів;

• розробка норм, правил та інших нормативних документів у галузі охорони, захисту використання та відтворення лісів;

• розробка та організація комплексних державних і регіональних програм у галузі охорони, захисту використання та відтворення лісів тощо.

6. Державний комітет рибного господарства формує та реалізує концепцію розвитку рибного господарства та збереження рибних запасів, видає дозволи на промислове добування рибних запасів.

Органи спеціального функціонального управління:

Міністерство надзвичайних ситуацій;

Державтоінспекція;

Держстандарт.

Органи спеціалізованого галузевого управління:

Держкомнафти і газу;

Держкомвуглепром.

Органи місцевого самоврядування- спеціально уповноважені представницькі інституції регіонального місцевого рівнів, управлінські функції в галузі екології.

Компетенція місцевого самоврядування в галузі раціонального природокористування та охорони навколишнього природного середовища визначається Законом України «Про місцеве самоврядування» від 12 червня 1997 року.' (Біяенчук Л.Д; Кравченко В. В., Підмогшьний М, В. Місцеве самоврядування в Укрйні (муніципальне право).- Київ: Атіка, 2000.- 304 с.)

Цей закон відповідно до Конституції України визначає систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

Виключно до компетенції сільських, селищних, міських Рад належить:

• вирішення відповідно до закону питань про надання дозволу на спеціальне використання природних ресурсів місцевого значення, а також про скасування такого дозволу;

• прийняття рішень про організацію територій та

об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення та інших територій, що підлягають особливій охороні; внесення пропозицій до відповідних державних органів щодо оголошення природних та інших об'єктів, що мають екологічну, історичну, культурну або наукову цінність, пам'ятками природи, історії або культури, які охороняються законом;

• надання відповідно до законодавства згоди на розміщення на території села, селища, міста нових об'єктів, сфера екологічного впливу діяльності яких згідно з діючими нормативами включає відповідну територію;

• встановлення відповідно до законодавства правил з питань благоустрою території населеного пункту, заг, безпечення в ньому чистоти і порядку.

До повноважень виконавчих органів сільських, се" лищних, міських Рад у сфері регулювання земельних відносин та охорони навколишнього природного середовища належать:

а) власні (самоврядні) повноваження:

• підготовка і внесення на розгляд Ради пропозицій щодо встановлення ставки земельного податку, розмірів плати за користування природними ресурсами, вилучення (викупу), а також надання під забудову та для інших потреб земель, що перебувають у власності територіальних громад;

• визначення в установленому порядку розмірів відшкодування підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм власності за забруднення довкілля та інші екологічні збитки» встановлення платежів за користування комунальними та санітарними мережами відповідних населених пунктів;

• підготовка і подання на затвердження Ради проектів місцевих програм охорони довкілля, участь у підготовці загальнодержавних і регіональних програм охорони довкілля;

• підготовка і внесення на розгляд Ради пропозицій щодо прийняття рішень про організацію територій і об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення та інших територій, що підлягають особливій охороні; внесення пропозицій до відповідних державних органів про оголошення природних та інших об'єктів, що мають екологічну, історичну, культурну або наукову цінність, пам'ятками природи, історії або культури, які охороняються законом;

• збір плати за землю;

б) делеговані повноваження:

• здійснення контролю за дотриманням земельного та природоохоронного законодавства, використанням і охороною земель, природних ресурсів загальнодержавного значення та місцевого значення, відтворення лісів;

• реєстрація суб'єктів права власності на землю; реєстрація права користування землею і договорів на оренду землі;

• видача документів, що посвідчують право власності і право користування землею;

• організація і ведення земельно-кадастрової документації;

• погодження питань про надання дозволу на спеціальне використання природних ресурсів загальнодержавного значення;

• вирішення земельних спорів у порядку, встановленому законом;

•здійснення необхідних заходів щодо ліквідації наслідків екологічних катастроф, стихійного лиха, епідемій, епізоотій, інших надзвичайних ситуацій, інформування про них населення, залучення у встановленому законом порядку до цих робіт підприємств, установ та організацій, а також населення;

•визначення території для складування, зберігання або розміщення виробничих, побутових та інших відходів відповідно до законодавства;

• підготовка висновків щодо надання або вилучення в установленому законом порядку земельних ділянок, що проводиться органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування;

• погодження проектів землеустрою;

• здійснення контролю за виконанням проектів і схем землеустрою, проектів внутрішньогосподарського землеустрою.

Питання, які вирішуються районними і обласними Радами виключно на їх пленарних засіданнях:

• вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин;

• вирішення відповідно до закону питань про надання дозволу на спеціальне використання природних ресурсів відповідно районного, обласного значення, а також про скасування такого дозволу;

• встановлення правил користування водозабірними спорудами, призначеними для задоволення питних, побутових та інших потреб населення, зон санітарної охорони джерел водопостачання, обмеження або заборони використання підприємствами питної води у промислових цілях;

• прийняття рішень про організацію територій і об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення та інших територій, що піддягають особливій охороні;

внесення пропозицій до відповідних державних органів про оголошення природних та інших об'єктів, що мають екологічну, історичну, культурну або наукову цінність, пам'ятками історії або культури, які охороняються законом.

Органи громадського управління в галузі екологи-громадські об'єднання і формування у галузі екології, які створюються на національному та місцевому рівні:

• Українське товариство охорони природи;

• Українська екологічна академія наук;

• Українська екологічна асоціація;

• «Зелений Світ».

Контрольні запитання і завдання

1. Що таке об'єкт управління в галузі екології?

2. Назвіть функції управління в галузі екології.

3. Яка система органів управління в галузі екології?

Розділ 2

ЗАКОНОДАВЧЕ ТА НОРМАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ТА ЕКОНОМІЧНИЙ МЕХАНІЗМ У ГАЛУЗІ ОХОРОНИ ДОВКІЛЛЯ

ПЛАН (логіка викладу)

1. Законодавче та нормативно-правове регулювання в сфері охорони природи, природокористування та екологічної безпеки.

2. Стан нормативної бази охорони природи.

3. Економічний механізм природокористування та фінансування природоохоронної діяльності.

2.1. Законодавче та нормативно-правове регулювання в сфері охорони природи, природокористування та екологічної безпеки

За роки становлення незалежності України було значно вдосконалено систему екологічного законодавства, значна частина норм якого спрямована на упередження проявів екологічного ризику і небезпеки від стихійних явищ, та негативного техногенного впливу, на здійснення раціонального і комплексного використання природних ресурсів, на відшкодування шкоди юридичним особам, заподіяної їх здоров'ю та майну внаслідок негативного впливу на навколишнє природне середовище.

Верховною Радою України 27 лютого 1997 р. затверджено Національну програму екологічного оздоровлення басейну Дніпра та поліпшення якості питної води. Програму розроблено під керівництвом Надзвичайної комісії з проблем екологічного стану ріки Дніпро та якості питної води і Мінекобезпеки України за сприяння Фонду Відродження Дніпра та за участю зацікавлених органів виконавчої влади, установ та організацій.

Програма- це довгостроковий організаційно-економічний документ, що визначає стратегію і шляхи розв'язання однієї з найважливіших загальносуспільних проблем України -екологічного оздоровлення водних об'єктів басейну Дніпра та поліпшення якості питної води, яка є важливою складовою екологічної політики суспільства, орієнтованої на створення безпечних умов життя людини та відновлення природного середовища.

Підзаконне регулювання закріплено прийняттям низки. постанов та розпоряджень Кабінету Міністрів України.

У галузі використання водних ресурсів - постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження нормативів плати за спеціальне використання водних ресур-, сів» від 8.02.97 р. № 164, якою вдосконалюється механізм збору плати за спеціальне їх використання. Платежі, в повному обсязі, спрямовуються на здійснення заходів щодо охорони вод, відтворення водних ресурсів і підтримання водних об'єктів у належному стані, а також на виконання робіт, пов'язаних із запобіганням шкідливій дії вод і ліквідацією її наслідків.

У галузі використання надр - постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження базових нормативів плати за користування надрами для видобування корисних копалин та Порядку справляння плати за користування надрами для видобування корисних копалин» від 12 вересня 1997 р. № 1014, якою запроваджується диференційований підхід щодо користування надрами для видобування корисних копалин, залежно від геологічних особливостей родовищ та умов їх експлуатації, а також встановлюються єдині правила збору плати за користування надрами для видобування корисних копалин загальнодержавного та місцевого значення на території України в межах її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони. Плата справляється з усіх суб'єктів господарської діяльності незалежно від форм власності та підпорядкування, включаючи підприємства з іноземними

інвестиціями.

З метою встановлення єдиного порядку формування видатків, що передбачаються у державному та місцевих бюджетах на природоохоронні заходи, та їх ефективного використання постановою Кабінету Міністрів України від 9 липня 1997 р. № 732 затверджений Порядок формування головного розділу «Охорона навколишнього природного середовища та ядерна безпека» державного бюджету та фінансування з нього видатків на Здійснення природоохоронних заходів. Де зазначено, що Мінекобезпеки України разом з іншими центральними органами виконавчої влади складає і визначає прогнозні обсяги надходжень до державного та місцевих бюджетів від платежів за спеціальне використання природних ресурсів і подає Мінфіну України для формування макроекономічних показників проекту державного бюджету, після цього міністерства та інші центральні органи виконавчої влади у встановлені терміни розробляють на наступний рік розрахунки і відповідні обґрунтування розмірів фінансування витрат та фізичних обсягів природоохоронних робіт за об'єктами.

Продовжується вдосконалення державного управління і забезпечення розвитку заповідної справи в Україні. Кабінетом Міністрів України прийнято ряд важливих постанов у цій галузі. Це, зокрема, затвердження основних напрямів науково-дослідних робіт, спрямованих на забезпечення розвитку заповідної справи в Україні та орієнтовані обсяги їх фінансування; створення національного природного парку «Святі Гори»; затвердження Концепції збереження біологічного різноманіття України, метою якої є збереження та відновлення природних і порушених екосистем, перехід до збалансованого використання природних ресурсів, підвищення рівня інформованості населення та активізація участі громадян у діяльності щодо збереження біологічного різноманіття та посилення відповідальності користувачів природних ресурсів.

Мінекобезпеки України розроблені та затверджені власні нормативні документи. Це «Положення про Зелену книгу України», затверджене наказом Мінекобезпеки України від 19.02.1997 р. № 17, «Про затвердження Інструкції щодо стимулювання працівників та розвитку і зміцнення матеріально технічної бази спеціально уповноважених державних органів, стимулювання громадських інспекторів у галузі охорони природи та раціонального використання природних ресурсів», затвердженої спільним наказом Мінекобезпеки, Держкомлісгоспу, Держкомрибгоспу та Держкомзему від 20.10.1997 р. №167\97\24\105таінші.

2.2. Стан нормативної бази охорони природи

Стан нормативно-методичної бази в галузі охорони довкілля є одним з важливих елементів механізму регулювання взаємовідносин суспільства з довкіллям.

Нормативно-методична база охорони довкілля, зокрема, включає екологічні стандарти та керівні нормативні документи Міністерства екології та природних ресурсів.

В останні роки була приділена значна увага розробці нормативних документів, що мають забезпечувати юридичну силу результатів вимірювань аналітичних підрозділів.

Так, Міністерством було затверджено розроблені Технічним комітетом зі стандартизації «Охорона навколишнього природного середовища та раціональне використання ресурсів України» та науковими закладами такі керівні нормативні документи (КНД):

•КНД 211.2.4.053-97 «Метрологічне забезпечення. Методи визначення складу та властивостей атмосферного повітря та викидів у нього. Загальні вимоги до розробки»;

•КНД 211.1.4.054-97 «Методика визначення гострої токсичності води на ракоподібних;

•КНД 211.1.4.055-97 «Методика визначення гострої летальної токсичності води на ракоподібних ;

•КНД 211.1.4.056-97 «Методика визначення хронічної токсичності води на ракоподібних;

•КНД 211.1.4.057-97 «Методика визначення гострої летальної токсичності води на рибах;

•КНД 211.1.4.058-97 «Методика визначення гострої токсичності води на водоростях;

• КНД 211.1.4.059-97 «Методика визначення токсичності води на