Комерційне найменування

Як відомо, стрімкий розвиток міжнародного співробітництва, посилення конкуренції на ринку товарів і послуг, активізація процесів глобалізації у міжнародній торгівлі перетворюють засоби індивідуалізації суб‘єктів підприємницької діяльності, а також засоби вирізнення товарів і послуг, які вони виробляють, у суттєвий фактор успішної економічної діяльності. З розвитком ринкової економіки в нашій державі також все важливішими стають такі об'єкти права інтелектуальної власності, як комерційні (фірмові) найменування.

Комерційне найменування, що є по суті комерційним ім'ям суб'єкта господарювання, нерозривно пов'язане з його діловою репутацією. Якщо комерційне найменування стає популярним серед споживачів і заслуговує довіру ділових партнерів, це забезпечує підприємцю не тільки значні доходи, а й неабияку повагу, високу репутацію на ринку та серед представників ділових кіл. Тому право на комерційне найменування поступово стало розглядатися і як особисте немайнове благо. Крім того, комерційне найменування виконує інформаційну функцію, оскільки доводить до відома третіх осіб дані про конкретного суб'єкта господарювання. А це у свою чергу зобов'язує останнього дорожити власною репутацією і постійно дбати про підвищення якості продукції.

Термін "комерційне найменування" є новелою Цивільного кодексу України. Раніше в законодавстві України вживався лише такий термін, як "фірмове найменування", який, між тим, не мав законодавчого визначення в праві України. В статті 27 "Найменування юридичної особи" Цивільного кодексу Української РСР було визначено право юридичної особи на своє найменування, а також зазначалось, що "права і обов‘язки господарських організацій, пов‘язані з користуванням фірмовим найменуванням, виробничими марками і товарними знаками, визначаються законодавством Союзу РСР". Характерно, що законодавством колишнього СРСР так і не було врегульовано питання щодо охорони прав на фірмове найменування. Єдиним документом, що містив правові норми, пов‘язані із використанням фірмових найменувань, була постанова Центрального виконавчого комітету СРСР та Ради народних комісарів від 22.06.27 р. "Про введення в дію Положення про фірму", що визначала правові засади діяльності фірм різних організаційно-правових форм.

Слід підкреслити, що принциповою відмінністю комерційного найменування від фірмового є те, що останнє може використовуватися лише юридичними особами, тоді як учасниками комерційної діяльності можуть бути і приватні підприємці без статусу юридичної особи. Тому поняття "комерційне найменування" за змістом, викладеним у Цивільному та Господарському кодексах України ширше, ніж така правова категорія, як "фірмове найменування", тому що суб‘єктами права на комерційне найменування можуть бути як юридичні особи, так і фізичні особи-підприємці.

Щоб виконувати функцію індивідуалізації учасників цивільного обороту, комерційне найменування повинно мати особливі ознаки, які не допускали б змішування одного комерційного найменування з іншим, тобто воно має бути новим і відмінним від комерційних найменувань, що вже використовуються. Комерційне найменування виконує здебільшого дві функції: так звану "дистинктивну", тобто дозволяє відрізнити одного учасника підприємницької діяльності від іншого, незалежно від того, які товари чи послуги вони реалізують та пропонують на ринку; та "запобіжну", тобто не дає ввести в оману споживачів щодо справжньої діяльності суб‘єкта господарювання.

Чи доцільна реєстрація прав на комерційне найменування за бажанням власника таких прав? Це питання є предметом дискусій серед українських фахівців в сфері інтелектуальної власності. Зокрема, згідно із статтею 8 Паризької конвенції про охорону промислової власності фірмові (комерційні) найменування охороняються в усіх країнах-членах Паризького союзу без реєстрації і незалежно від того, чи є вони частиною торговельної марки. Тобто, набуття прав інтелектуальної власності на комерційне найменування не повинно ставитись у залежність від факту їх реєстрації.

Ця норма підтверджується у частині 2 статті 489 Цивільного кодексу України, згідно з якою право на комерційне найменування є чинним з моменту першого використання цього найменування та охороняється без обов‘язкового подання заявки на нього чи реєстрації цих прав. В частині 3 цієї ж статті йдеться вже про можливість внесення відомостей про комерційне найменування до реєстрів, порядок ведення яких встановлюється законом. А норми частині 2 статті 159 Господарського кодексу України безпосередньо надають право суб‘єкту господарювання за його поданням вносити відомості про комерційне найменування до реєстрів, порядок ведення яких встановлюється законом. Більше того, всупереч Паризькій конвенції у цьому випадку "суб‘єкт господарювання, комерційне найменування якого було включено до реєстру раніше, має пріоритетне право захисту перед будь-яким іншим суб‘єктом, тотожне комерційне найменування якого включено до реєстру пізніше".

Слід також врахувати, що суб‘єкт підприємницької діяльності має вносити у "Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" відомості про своє повне та скорочене найменування згідно з Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", який набув чинності з 01 липня 2004 р.

Під майновими правами інтелектуальної власності на комерційне найменування слід розуміти права учасників цивільного обороту, які безпосередньо пов'язані з володінням, користуванням та розпоряджанням правами інтелектуальної власності на комерційне найменуванням у процесі здійснення підприємницької діяльності.

Майновими правами на комерційне найменування згідно з Цивільним кодексом України є: право на використання комерційного найменування; право перешкоджати іншим особам неправомірно використовувати комерційне найменування, в тому числі забороняти таке використання; інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Суть прав на комерційні найменування полягає в гарантуванні особі можливості виступати в цивільному обороті під власним комерційним найменуванням. Наданням такої можливості забезпечується індивідуалізація цієї особи на ринку товарів і послуг.

Форми реалізації прав на комерційні найменування досить різноманітні. Під своїм комерційним найменуванням особа укладає цивільно-правові угоди та здійснює інші юридичні дії, реалізує особисті немайнові права, захищає свої порушені права або права, що оспорюються. Власники прав на комерційні найменування можуть розміщувати свої комерційні найменування на вивісках, бланках, рахунках, прейскурантах, у публікаціях рекламного характеру, оголошеннях, анотаціях тощо.

На відміну від майнових прав інтелектуальної власності на інші об‘єкти права інтелектуальної власності, які, згідно з чинним законодавством України, можуть бути за договором вільно передані їх власником іншій особі, майнові права на комерційне найменування належать до так званих невідчужуваних прав. Тобто, вони можуть бути передані лише за умови передання разом із ними іншій особі цілісного майнового комплексу особи, якій ці права належать, або його відповідної частини. Згідно з частиною 2 статті 191 Цивільного кодексу України до складу підприємства як єдиного майнового комплексу можуть входити всі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, які можуть бути встановлені договором або законом.

Чинність майнових прав інтелектуальної власності на комерційне найменування припиняється разом із припиненням підприємницької діяльності самого суб‘єкта цього права. У статті 491 Цивільного кодексу України зазначено лише одну підставу, з якою законодавець пов'язує припинення чинності майнових прав інтелектуальної власності на комерційне найменування, — це ліквідація самої юридичної особи, інші ж підстави повинні бути визначені законом. Між тим, Цивільним кодексом України зазначається, що юридична особа може припинити свою діяльність і через реорганізацію — злиття, приєднання, поділ, перетворення. Тому ці випадки також можуть стати підставами для припинення чинності майнових прав інтелектуальної власності на комерційне найменування.

Окремої уваги заслуговує питання про долю комерційного найменування при реорганізації юридичної особи, оскільки тут виникає багато спірних питань, які в більшості випадків вирішуються у суді. Як відомо, реорганізація юридичної особи може відбуватися у кількох формах, зокрема, шляхом її припинення в результаті передання всього майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам-правонаступникам, в разі злиття, приєднання, поділу та перетворення юридичної особи згідно зі статтею 106 Цивільного кодексу України; або в результаті її ліквідації (стаття 110). Крім того, реорганізація комерційної організації може відбуватися шляхом виділу, коли до однієї або декількох створюваних нових юридичних осіб переходить частина майна, прав та обов'язків даної комерційної організації (стаття 109), або шляхом перетворення, коли змінюється організаційно-правова форма юридичної особи (стаття 108). Кожна із названих форм реорганізації по-своєму впливає на встановлення власника прав на комерційне найменування.

При злитті чи приєднанні юридичних осіб відбувається поєднання їхніх прав і обов'язків в єдине ціле, власником якого стає новоутворена юридична особа (злиття) або одна з реорганізованих юридичних осіб (приєднання). У даному випадку учасники цивільного обороту можуть на свій розсуд вирішити питання про комерційне найменування, а саме:

- поєднати свої комерційні найменування в єдине ціле;

- обрати зовсім нове комерційне найменування, яке жодним із них раніше не використовувалося;

- продовжувати користуватися комерційним найменуванням одного з них (наприклад, при реорганізації у формі приєднання – комерційним найменуванням тієї комерційної організації, до якої переходять права та обов'язки комерційної організації, що приєднується).

Найбільш гострі проблеми виникають при поділі юридичних осіб, коли їхні права і обов'язки переходять до знов утворених юридичних осіб, та при виділу зі складу юридичної особи однієї або декількох юридичних осіб, що наділяються відповідним обсягом прав і обов'язків.

При поділі юридичної особи право на використання колишнього комерційного найменування може бути визнано за кожною із знов утворених юридичних осіб, якщо тільки це не вводить в оману інших учасників цивільного обороту і споживачів. Питання про те, за ким конкретно зберігаються права на комерційне найменування, вирішується самими юридичними особами, які беруть участь у реорганізації. Якщо вони не зможуть дійти згоди, спір передається на розгляд суду. Як вже зазначалось, цілком можлива поява в цивільному обороті і кількох осіб, які діють під тим самим комерційним найменуванням, яке раніше використовувала ліквідована в результаті поділу юридична особа. Але це можливо тільки тоді, коли, по-перше, вони мають намір діяти у різних сегментах ринку чи на різних територіях і, по-друге, це не створює труднощів для інших учасників цивільного обороту та споживачів щодо їх індивідуалізації. Тому такий варіант використання старого комерційного найменування є винятком із загального правила про те, що права на комерційне найменування мають зберігатися за якоюсь однією із знов утворених юридичних осіб. Зрозуміло, що всі юридичні особи, які утворилися на базі однієї юридичної особи, можуть обрати для себе нові комерційні найменування.

При виділенні зі складу юридичної особи однієї чи кількох юридичних осіб, вони мають обрати для себе нове комерційне найменування. Але тут також можуть бути винятки, пов'язані зі сферою діяльності та забезпеченням належної правової охорони інтересів інших учасників цивільного обороту і споживачів.

Перетворення юридичної особи означає зміну її організаційно-правової форми. Оскільки до знов утвореної юридичної особи переходять всі права та обов'язки реорганізованої юридичної особи, треба вважати, що те саме відбувається і з правами на комерційне найменування. При цьому у комерційне найменування мають бути внесені зміни, які відображають нову організаційно-правову форму юридичної особи, але спеціальне найменування останньої може бути збережене.

Відповідно до статті 491 Цивільного кодексу України майнові права на комерційне найменування діють безстроково, належать юридичній особі протягом усього періоду її діяльності і їхня чинність припиняється одночасно з ліквідацією самої юридичної особи та з інших підстав, встановлених законом. Є декілька підстав, за яких дія прав на комерційне найменування може припинитися, хоча й сама комерційна організація продовжувала існувати. На практиці це можливо в таких випадках:

- власник прав на комерційне найменування може сам у будь-який момент відмовитися від права на використання цього комерційного найменування;

- чинність прав на комерційне найменування може припинитися при переході юридичної особи до нового власника, якщо умови такої передачі не передбачають збереження за юридичною особою колишнього комерційного найменування;

- припинення чинності прав на комерційне найменування може бути викликане реорганізацією юридичної особи, у ході якої вона може, а іноді й зобов'язана змінити своє колишнє комерційне найменування;

- чинність права особи на подальше використання комерційного найменування може бути припинена за рішенням суду через його невідповідність вимогам закону або порушення прав та інтересів інших осіб, що охороняються законом.

Торговельна марка

Права, що випливають із свідоцтва на торговельну марку, діють від дати подання заявки. Строк дії свідоцтва продовжується за умови сплати відповідного збору. Свідоцтво надає його власнику право використовувати торговельну марку та інші права, визначені Законом.

Взаємовідносини при використанні торговельної марки, свідоцтво на яку належить кільком особам, визначаються угодою між ними. У разі відсутності такої угоди кожний власник свідоцтва може використовувати торговельну марку на свій розсуд, але жоден з них не має права давати дозвіл (видавати ліцензію) на використання торговельної марки та передавати право власності на торговельну марку.

Власник свідоцтва може передавати будь-якій особі право власності на торговельну марку повністю або відносно частини зазначених у свідоцтві товарів і послуг, на підставі договору. Передача права власності на торговельну марку не допускається, якщо вона може стати причиною введення в оману споживача щодо товару і послуги або щодо особи, яка виготовляє товар чи надає послугу. Власник свідоцтва має право дати будь-якій особі дозвіл (видати ліцензію) на використання торговельної марки на підставі ліцензійного договору.

Ліцензійний договір повинен містити умову про те, що якість товарів і послуг, виготовлених чи наданих за ліцензійним договором, не буде нижчою від якості товарів і послуг власника свідоцтва і що останній здійснюватиме контроль за виконанням цієї умови.

Договір про передачу права власності на торговельну марку і ліцензійний договір вважаються дійсними, якщо вони укладені у письмовій формі і підписані сторонами.

Сторона договору має право на інформування невизначеного кола осіб про передачу права власності на торговельну марку або видачу ліцензії на використання торговельної марки. Таке інформування здійснюється шляхом публікації в офіційному бюлетені відомостей в обсязі та порядку, встановлених Установою, з одночасним внесенням їх до Реєстру.

За опублікування відомостей про передачу права власності на торговельну марку повністю і видачу ліцензії на використання торговельної марки, а також запропонованих стороною договору змін до відомостей про видачу ліцензії сплачуються збори.

У разі опублікування відомостей про передачу права власності на торговельну марку стосовно частини зазначених у свідоцтві товарів і послуг Установа видає нове свідоцтво на ім'я особи, якій передане це право, за наявності документа про сплату державного мита за видачу свідоцтва.

У ліцензійному договорі на торговельну марку його власник:

а) заявляє і демонструє, що він є власником цієї торговельної марки за окремим класом товарів;

б) надає дозвіл ліцензіату на використання торговельної марки для цього класу товарів (або частини цього класу).

Оскільки при наданні ліцензії на торговельну марку, ліцензіат одержує комерційну вигоду з того, що існує зв'язок між торговельною маркою і виробом, ліцензіату важливо одержати гарантії ліцензіара в тому, що він буде зберігати знак у силі. Окрім цього, що є більш важливим, зобов'язується відразу ж пред'явити позов за порушення прав на торговельну марку у випадку несанкціонованого застосування її третіми особами. Виявлення порушення і початок судового розгляду в справі про таке порушення, а також пов'язані з цим витрати є важливими пунктами ліцензійного договору.

Відповідно, для ліцензіара торговельної марки суттєвим є питання про те, щоб репутація її була високою і бездоганною.

Отже, ліцензіар може встановити обмеження або пред'явити ліцензіату умови у відношенні застосування і використання його торговельної марки. Ліцензіар, відповідно до ліцензійного договору, має право схвалювати якість виробу перед тим, як ліцензіат проставить на ньому отриману за ліцензією торговельну марку. Більш того, ліцензіар намагається дістати згоду ліцензіата на те, щоб торговельну марку розташовувати на виробі і рекламували так, щоб споживач завжди міг судити про якість виробу за його торговельною маркою.

Будь-яка особа, яка до дати подання заявки на торговельну марку або, якщо було заявлено пріоритет, до дати пріоритету заявки в інтересах своєї діяльності добросовісно використовувала торговельну марку в Україні або здійснила значну і серйозну підготовку для такого використання, має право на безоплатне продовження такого використання або використання, яке передбачалося зазначеною підготовкою (право попереднього користувача).

Право попереднього користувача може передаватися або переходити до іншої особи тільки разом із підприємством чи діловою практикою або з тією частиною підприємства чи ділової практики, в яких було використано торговельну марку або здійснено значну і серйозну підготовку для такого використання.