Тема 6. Країни Азії, Африки та Латинської Америки
Японія
§ Розвиток Японії в 1920-ті рр.
| Прояви демократичного розвитку | Прояви експансіоністської політики |
| · Запровадження загального виборчого права для чоловіків. · Становлення багатопартійності. · Розгортання масового робітни чого та демократичного рухів. · Започаткування створення системи соціального забезпечення. | · Розробка планів широкомасштабної експансії у Тихоокеанському регіоні (меморандум Танака). · Зміцнення і переозброєння флоту, армії. Збільшення військових витрат. · Зміцнення зв’язків між правлячою елітою та найбільшими концернами. · Здійснення обмежених військових акцій у Китаї. · Придушення антияпонського повстання у Кореї. · Прийняття закону про охорону громадського .порядку, який посилив поліцейські переслідування. |
§ Етапи зовнішньої агресії Японії.
| І етап | II етап | III етап | IV етап | |||
| Завоювання Манчжурії і Монголії. Створення бази для подальшої агресії. | 
| Завоювання Китаю. |
| Завоювання колоніальних володінь європейських держав і СІЛА у Південно- Східній Азії та басейні Тихого океану. Створення «Великої східно-азійської сфери спільного процвітання». |
 
| Світове панування. Створення «Великої Японії». |
| § Становлення тоталітарного режиму в Японії |
| Характеристика | |
| Політика | • Поступове усунення і заборона політичних партій, профспілок із політичного життя. (Замість розпущених політичних партій створювалася Асоціація допомоги трону, а замість профспілок — Патріотична промислова асоціація Великої Японії. • Репресії проти представників демократичних сил.) • Заколоти «молодих офіцерів». • Проголошення курсу «на мобілізацію національного духу» |
| § тоталітарного режиму в Японії. | |
| Економіка | • Мілітаризація економіки. • Установлення воєнно-державного контролю над економікою через систему асоціацій, на чолі яких ставали представники найбільших корпорацій (створення «нової економічної структури»). • Демпінг у зовнішній торгівлі. • Мобілізація усіх ресурсів на підготовку до війни |
| Ідеологія | § Мілітаризм і експансіонізм. § Курс на створення «Великої східно-азійської сфери спільного процвітання» |
Китай
§ В «Рух 4 травня» (1919 р.)
| Характеристика | |
| Причини | • Невиправдання сподівань населення на покращення становища країни після Першої світової війни, скасування контрибуції, накладеної європейськими державами після придушення «боксерського повстання». • Передача Японії за версальським договором німецьких концесій у Шандуні. • Прояпонська політика правлячої верхівки |
| Привід | • Розгін демонстрації пекінських студентів із вимогами до уряду повернути півострів Шандунь, звільнити прояпонськи налаштованих чиновників та оголосити бойкот японським товарам |
| Учасники | • Студенти, робітники, підприємці та промисловці |
| Результати | • Усунення з посад прояпонськи налаштованих чиновників, звільнення заарештованих студентів; китайська делегація, не підписала Версальського миру |
| Наслідки | •Зростання національної самосвідомості. •Утворення політичних партій та ор галізацій лівого напряму, що виступали за об’єднання країни, звільнення від іноземного засилля і проведення соціальних реформ •Створення у 1921 р. Комуністичної партії Китаю (КПК), яка швидко стала впливовою політичною силою в країні. Комуністи вбачали в революції єдиний засіб відродження країни. •Розгортання руху за «нову культуру», зокрема, уведення в літературу мови, близької до побутової. Це дало змогу отримати освіту багатьом мільйонам китайців. •Радикалізація національно-визвольного руху |
• Національна революція в Китаї у 1925—1927 рр.
| Характеристика | |
| Причини | • Напівколоніальна залежність Китаю. • Роздробленість країни. • Невирішеність аграрного питання. • Прагнення радянського керівництва і Комінтерну до розпалу світової революції |
| • | |
| Завдання | • Об’єднання Китаю. • Здійснення модернізації країни. • Звільнення від колоніального поневолення. • Вирішення аграрного питання |
| Привід | § Розстріл у Шанхаї англійською поліцією мирної демонстрації китайських студентів. |
| Основні події | • Оголошення уряду в Гуанчжоу національним. • «Північний похід» армії Гоміндану під керівництвом Чан Кайші (липень 1926 — початок 1927 р.). • Розрив між партією Гоміндан і КПК. • Переворот і розправа над комуністами (квітень 1927 р.). Встановлення особистої влади Чан Кайші. • Розгром мілітаристських угруповань. Об’єднання країни |
| Результати і наслідки. | • Об’єднання Китаю під владою Гоміндану (Чан Кайші). • Започаткування соціально-економічних перетворень з метою модернізації країни. • Набуття Китаєм реального суверенітету. • Розгортання громадянської війни між партією Гоміндан і КПК |
§ Політика Гоміндану
| Внутрішня | Зовнішня |
| • Зміцнення державного сектору економіки. • Запровадження системи державного планування економікою. • Створення системи державного контролю над фінансами: банками, страховими компаніями, податками і митом. • Сприяння приватним інвестиціям. • Обмеження привілеїв іноземного капіталу, сприяння розвитку місцевого капіталу. • Прийняття закону про працю, створення системи офіційних державних профспілок, установлення мінімального рівня заробітної плати • Прийняття закону про право власності, що сприяло розвитку приватного підприємництва, а також законів, що гарантували права громадян. § Прийняття у 1930 р. аграрного закону, що обмежував розміри орендної плати, встановлював межі земельних володінь, захищав права орендарів | § Відновлення митної автономної і водночас ліквідація внутрішніх митних перепон. § Передача Китаю 20 із 33 концесій. § Спроби отримати закордонні позики для реконструкції країни закінчилися крахом. Почався навіть відплив іноземного капіталу з країни. • Погіршення зовнішньо політичного становища Китаю після японської агресії у Маньчжурію (1931 —1932 рр.). Усі зусилля китайського керівництва отримати допомогу держав Заходу в боротьбі проти Японії не мали успіху . § У 1935—1936 рр. Чан Кайші знову звернувся по допомогу до СРСР, із яким ще в 1927 р. розірвав відносини. • Спроби домогтися економічної незалежності від Заходу, налагодити з ним рівноправні відносини не мали успіху. Чан Кайші продовжив політику лавіювання між Заходом і СРСР |
Висновок. Значного ефекту реформи не мали, хоч і забезпечили відносну стабільність. У роки гомінданівського правління в Китаї домінувала традиційна китайська система управління господарством,згідно з якою держава виступала верховним власником і вищим суб’єктом влади
§ В Громадянська війна в Китаї (1927 — початок 1950-х рр.)
| Гоміндан | 
|  Ворогуючі сторони
| 
| Комуністична партія Китаю (КПК) |
| Етапи | Характеристика | |
| І етап. 1927—1934 рр. | Розрив відносин між Гомінданом і КПК. Перехід комуністів до збройної боротьби, створення радянських районів. У 1930—1934 рр. армія Чан Кайші здійснила п’ять походів проти радянських районів, унаслідок яких армія Гоміндану розгромила основні сили Червоної Армії та ліквідувала радянські райони. Рух за встановлення радянської влади в Китаї зазнав поразки, але не був знищений | |
| II етап. 1934— 1937 рр. | У 1934—1935 рр. під керівництвом Мао Цзедуна, що в 1931 р. став лідеромКПК, стотисячна партизанська армія, здійснивши «Великий похід» (пройшла з боями і 12 тис. км), перебазувалася до Північного Китаю — ближче до СРСР і фронту, який утворився після окупації Японією Маньчжурії. Тут на стику трьох провінцій, Шеньсі, Ганьсу і Нінся, було утворено Особливий прикордонний район, який став базою для подальшого відновлення і розгортання комуністичного руху | |
| III етап. 1937— 1945 рр. | Об’єднання зусиль Гоміндану і КПК у боротьбі з японською агресією. Періодичні сутички між військами Гоміндану й КПК. Вироблення та відпрацювання основних положень ідеологічних основ китайського комуністичного руху, 1проведення аграрних реформ у районах, контрольованих комуністами. Наприкінці Другої світової війни КПК стала масовою селянською партією, яка мала значні військові сили (8 армія НРА і 4 нова армія НРА) | |
| IV етап. 1946 — початок 1950-х рр. | Спроба Гоміндану розгромити КПК і поразка Гоміндану. Втеча провідників партії і залишків армії Гоміндану на о. Тайвань. Проголошення комуністами Китайської Народної Республіки. Встановлення контролю КПК над континентальною частиною Китаю |
ІНДІЯ
§ Основні положення гандизму
| Сарвадайя (програма діяльності) | Сатьяграха (шляхи досягнення) |
| •Повернення до джерел та «золотого віку» коли індійці жили в гармонії з природою, коли панувала селянська община, взаємодопомога • Захист людини від руйнівного впливу індустріальної цивілізації. • Національне й духовне визволення від колоніалізму. • Соціальна рівність і соціальна справедливість | • Відданість релігійним, філософським і культурним національним традиціям. • Протест проти колоніального статусу в поєднанні з терпінням і терпимістю (толерантністю) • Ненасильницькі методи боротьби (ахімса) за незалежність: мітинги, демонстрації, відмова від участі в роботі колоніальної адміністрації, бойкот англійських товарів, демонстративне порушення законів колонізаторів тощо |
§ Кампанії громадянської непокори в Індії у 1920—1930-ті
| період питання | 1930-1931 рр | 1919—1922 рр. | 1932-1933 рр. |
| Привід до проведення кампанії | Реформи управління Індією Монтегю і закон Роулетта. Амрітсарська бійня (13 квітня 1919 р.) | Загострення соціального становища населення в результаті економічної кризи 1930-х рр. Приїзд до Індії комісії Саймона, що мала виробити конституцію для Індії, але до роботи цієї комісії не запросили діячів індійського національно-визвольного руху | Провал II Конференції круглого столу в Лондоні та переговорів М. Ганді з віце-королем Індії про припинення репресій |
| Суть кампанії. Масштаби, методи боротьби | Кампанія бойкоту колоніальних установ і товарів. Ухиляння від сплати податків колонізаторам. Мітинги, демонстрації, страйки, бойкоти, збройні повстання (переважно в районах проживання мусульман). Акція була припинена після кривавих подій у Чаур-і-Чаура, де селяни живцем спалили декілька поліцейських | 26 січня 1930 р. було проголошено Днем незалежності Індії. «Соляний похід» (похід до моря, демонстративне порушення соляної монополії шляхом масового випарювання солі з морської води). Мітинги, демонстрації, страйки, бойкоти, збройні повстання (переважно в районах проживання мусульман) | Кампанія бойкоту колоніальних установ. Індивідуальна сатья-граха. Боротьба з дискримінацією «недоторканних». Повстання у князівствах |
| Основні вимоги | Протест проти обмежених реформ Монтегю, за скасування «закону Роулетта». Сварадж (самоуправління Індії) | Надання незалежності Індії. Виконання «11 пунктів» М. Ганді: про зміну економічної політики на користь індійських підприємців, звільнення політичних в’язнів, що не були звинувачені в насильницьких діях, тощо. Скасування колоніальної монополії на сіль | Припинення репресій, протест проти розпалювання національних і кастових протиріч в Індії, участь Індійського національного конгресу (ІНК) у розробці конституційних основ устрою Індії |
| Реакція колоніальної адміністрації | Репресії проти учасників акції, застосування збройних сил для придушення виступів. Арешт і ув’язнення М. Ганді (1922—1924 рр.) | Оголошення ІНК поза законом. Репресії проти учасників акції (заарештовано 60 тис. осіб, у тому числі й М. Ганді), пошук шляхів порозуміння з лідерами ІНК | Арешт і ув’язнення М. Ганді та інших лідерів ІНК. Розпалювання національних протиріч. Розробка нових законів про управління Індією. III Конференція круглого столу в Лондоні |
| Результати, наслідки | Розрив між ІНК і Мусульманською лігою. Скорочення кількості членів ІНК з 10 млн до 200 тис. осіб. Зміни в керівництві ІНК. Заклик М. Ганді до «конструктивності»: поширення ручного прядіння й ткацтва, боротьба з алкоголізмом, опіумопалін-ням, ліквідація кастової системи. Вступ у дію реформ Монтегю. | Переговори з М. Ганді, укладення Делійського пакту (звільнення заарештованих, що не звинувачені у насильницьких діях, припинення кампанії громадської непокори). Участь М. Ганді в II Конференції круглого столу в Лондоні. Скасування соляної монополії. Деякі поступки індійським підприємцям, зміни в системі оренди землі селянами | Прийняття Акту про управління Індією, за яким країна перетвори валася на федеральний домініон під зверхністн віце-короля. Виборче право отримали 12 % населення, розширюва лися права місцевих законодавчих органів. Перемога ІНК на вибо-1 рах 1937 p., формування місцевих «конгре-систських урядів» |
Країни Близького та Середнього Сходу
§ Національні революції у Туреччині та Ірані
| Країни питання | Туреччина | Іран(Персія) |
| Дата | • 1920—1923 рр. | • 1919—1922 рр. |
| Мета | • Створення національної Турецької держави. • Ліквідація умов Севрського договору. • Здійснення модернізації країни | • Відновлення державного суверенітету. • Ліквідація напівколоніальної залежності від Англії. • Здійснення модернізації країни |
| Характер | • Національно-визвольний | • Національно-визвольний, антиколоніальний |
| Лідери | • Мустафа Кемаль (Ататюрк) | • Реза-хан |
| Зовнішня підтримка | • Радянська Росія | • Радянська Росія |
| Результати, наслідки | • Створення національної Турецької держави. • Укладення Лозаннського договору. • Початок модернізації країни на європейський зразок (реформи Ататюрка) | • Відновлення суверенітету. • Установлення нової династії • Пехлевідів (1925 р.). • Початок модернізації країни |
§ Реформи Ататюрка в Туреччині
| Галузь | Основні заходи |
| економіка | § Етатизація (одержавлення) економіки, втручання держави в економічне життя, створення державного сектору економіки, імпортозамінна індустріалізація. Ліквідація іноземних концесій шляхом націоналізації або викупу. § Уведення протекціоністських митних тарифів. § Запровадження податкових пільг для виробників сільгоспродукції. § Створення Національного банку. § Запровадження у 1930-х рр. елементів планової економіки |
| Соціальна сфера, релігія, культура | § Відділення церкви від держави, держави від церкви. Ліквідація халіфату. § Запровадження світської освіти. § Запровадження громадянського шлюбу, ліквідація багатожонства. § Зрівняння у правах жінок і чоловіків. § Запровадження європейської форми одягу. Дозвіл жінкам ходити без чадри. § Уведення Григоріанського календаря та європейського літочислення. § Заміна арабської системи письма на латинський алфавіт. Початок процесу ліквідації неписьменності. § Скасування шаріатського суду. Запровадження світського судочинства. Уведення нового цивільного і кримінального кодексів |
§ Висновок. У результаті реформ Туреччина стала найбільш економічно розвиненою державою регіону, ступила на європейський шлях розвитку
| Галузь | Основні заходи |
| Економіка |
|
| | |
| Соціальна сфера, релігія, культура |
|
§ Реформи Реза-хана в Ірані
Висновок. У результаті реформ Іран зміцнив економічну самостійність і суверенітет країни. Були закладені основи формування світської держави. Зміцнення при владі нової династії
Країни Африки
§ Французькі колоніальні володіння в Африці у 1920—1930-ті рр.
| Назва | Територія | Особливості колоніальної політики | |
| «Заморський департамент», тобто частина Франції | Алжир | Більшу частину територій генерал-губернаторств складали «анексовані країни і протекторати». Тут діяла «система індіжена- ту» — система надзвичайних декретів про реквізіції, трудові повинності та інші обов’язки.Мешканні чотирьох сенегальських міст «повноправні комуни» Дакар, Сен-Луї, Рю-фіска, Горе — уважалися французькими громадянами і мали своє представництво в Національних зборах Франції. Однією з особливостей французької колоніальної політики в Африці був курс на асиміляцію її населення: перетворення африканців на «чорних французів» — повсюдно насаджувалася французька мова, система освіти повністю відбивала французьку. Місцева еліта мала можливість навчатися у Франції. У складі французької армії служило 134 тис. африканців («сенегальські стрілки»). Таким чином, місцева африканська еліта повністю формувалась у французькому середовищі. Це зумовило те, що й до сьогодні колишні французькі колонії мають тісні зв’язки зі своєю колишньою метрополією | |
| Протекторати, де зберігалися традиційні органи влади (султанати) під контролем французьких резидентів та радників | Туніс і Марокко | ||
| Два генерал-губернаторства | |||
| Французька Західна Африка (ФЗА) Французька Екваторіальна Африка (ФЕА) | Включала 8 колоній: Мавританія, Сенегал,Французька Гвінея, Берег Слонової Кістки, Дагомея,Французький Судан, Нігер, Верхня Вольта і одну підмандатну територію Східне Того.Включала 4 колонії: Габон, Середнє Конго, | ||
| Убангі-Шарі, Чад і одну підмандатну територію Східний Камерун | |||
| Окрема адміністративна одиниця | Мадагаскар | ||
| Назва | Територія | Особливості колоніальної політики |
| Британська Західна Африка | Сучасні Гана, Нігерія, Сьєрра-Леоне, Гамбія | У переважній частині своїх володінь англійці використовували принцип «опосередкованого управління», суть якого полягала у формуванні органів влади з туземного населення під контролем англійців. «Туземна» адміністрація виконувала такі функції: збирання податків, організація суспільних робіт, підтримка законності й порядку. Головним елементом «туземної» адміністрації був вождь, який виконував функції традиційної влади та колоніальної адміністрації. Вождь формував усю вертикаль управління переважно зі своїх родичів, одноплемінників (трайбалізм). Нижні ланки колоніальної адміністрації не оплачувалися. Така система призводила до появи в багатоетнічних колоніях правлячого режиму, який користувався привілеями. Після здобуття незалежності система управління, заснована на принципах вождизму і трайба-лізму, викликала криваві етнічні конфлікти |
| Британська Східна Африка | Сучасні Кенія, Уганда, Танзанія | |
| Британська Південна Африка' | ПАС (сучасні ПАР), Ботсвана, Замбія, Зімбабве, Малаві, Лесото, Свазіленд | |
| Під англійським контролем також були Єгипет (з 1922 р. незалежний, але зберігалась англійська військова присутність) і Судан (перебував під спільним англо-єгипетським управлінням) |
§
12
Дата добавления: 2016-03-10; просмотров: 1203;