Показники ринкової влади фірм

Ринкова влада – це здатність продавців чи покупців впливати на цінові та нецінові (поведінкові) параметри конкурентної боротьби на товарному ринку за допомогою управління попитом та пропозицією.

Поняття "ринкової" або "монопольної влади" базується на порівнянні аналізованих ринків з ринком досконалої конкуренції. Найбільш типовим індикатором при цьому є взаємозв'язок "граничні витрати - ціна". Чим більше ціна фірми відхиляється від граничних витрат, тим більше ринкова влада фірми, і, відповідно, недосконаліше даний ринок. Основним свідченням ринкової влади фірми є отриманий прибуток і величина прибутковості капіталу.

Найбільш віддалений від ринку досконалої конкуренції ринок монополії, тому показники, що характеризують ринкову владу фірми, називають показниками монопольної влади. До них відносять:

· коефіцієнт Бейна (норма економічного прибутку);

· коефіцієнт Лернера;

· індекс Ротшильда.

· коефіцієнт Тобіна;

· Коефіцієнт Папандреу

Коефіцієнт Бейна показує економічний прибуток, що отримується на одиницю інвестованого капіталу. Чим більшим є значення цього показника, тим більшим є ступінь ринкової влади фірми.

де П_б – бухгалтерський прибуток;

П_н – нормальний прибуток;

К_с – власний капітал фірми

Бухгалтерський прибуток – це прибуток отриманий підприємством і розрахований на основі стандартів бухгалтерського обліку. Бухгалтерський прибуток дорівнює різниці між виторгом фірми та реальними (фактичними)витратами.

Реальні (фактичні) витрати,які також називаються бухгалтерськими, - це такі витрати, коли споживач ресурсів оплачує їхню вартість власникові. Оскільки це оплата ресурсів, які надходять для фірми ззовні, то витрати ще називають зовнішніми. Прикладами реальних витрат є витрати на придбання сировини та матеріалів для виробництва, устаткування, найм працівників.

Умовні витрати – вартість використовуваних ресурсів, які є власністю фірми. Фірма може мати власне приміщення, але плата за оренду аналогічного приміщення належить до умовних витрат. Сюди також включаються оплата праці підприємця - власника фірми, а також його капітал, який він вклав у фірму. Але не має ніякого значення, чи виписує фірма чек своєму власнику як оплату за управлінську діяльність; цю суму все одно включать до умовних витрат. Якщо фірма є власником земельної ділянки, яка використана для будівництва складу, то до умовних витрат належить і рента, яка виплачується за оренду такої самої за розміром земельної ділянки.

Альтернативні витрати – сума реальних та умовних витрат.

Економічний прибуток дорівнює різниці між виторгом фірми та загальними альтернативними витратами.

Нормальний прибуток — це той мінімальний прибуток, що повинний заробити підприємець, якщо він хоче залишитися у своєму бізнесі і продовжувати діяльність. Це — плата за виконання підприємницьких функцій.

Існування нормального прибутку - це необхідна та достатня умова для того, щоб умовити підприємця вкласти свої гроші у створення нової фірми.

Нормальний прибуток — це прибуток, від якого власник фірми відмовляється, використовуючи свої власні ресурси у своїй фірмі, але який він міг би одержати, вкладаючи свої ресурси в іншу справу.

Величина нормального прибутку розраховується як різниця між бухгалтерським та економічним прибутком.

В умовах досконалої конкуренції на товарному ринку і ефективного фінансового ринку норма прибутку буде однаковою (нульовою) для усіх видів активів. Якщо норма прибутку якого-небудь активу фірми вища за конкурентну норму, то цей вид інвестування стає прийнятнішим, а ринок не конкурентним.

Існує ряд складнощів при обчисленні коефіцієнта Бейна. По-перше, проблематичне розмежування економічного і бухгалтерського прибутку. У розрахунках економічного прибутку часто використовують бухгалтерські величини, що призводить до спотворення реальної вартості капіталу і амортизації.

По-друге, при проведенні розрахунків необхідно враховувати витрати на нематеріальні активи (реклама, науково-дослідні роботи, дослідно-конструкторські розробки). Здійснюються ці витрати, як правило, одноразово, а дохід приносять впродовж декількох років. Якщо у витрати не включається розмір амортизації нематеріальних активів, то норма прибутковості спотворюється.

По-третє, для порівняння норм прибутковості інвестування капіталу необхідно враховувати міру ризикованої капіталовкладень. У країнах з розвиненим фінансовим ринком, якщо акції компанії котируються на біржі, то оцінити ризиковану вкладень можна, використовуючи ряд відповідних показників.

Індекс (коефіцієнт) Лернера є показником міри конкурентності ринку. Його застосування базується на використанні даних про граничні витрати фірми і еластичності попиту.

Нагадаємо, що граничні витрати фірми визначається як відношення приросту витрат при збільшенні обсягів виробництва товару до приросту обсягів виробництва:

MC = ( TC₂ - TC₁ ) / ( Q₂ - Q₁)

ТС₁ – загальні витрати на виробництво товару в обсязі Q₁

ТС₂ – загальні витрати на виробництво товару в обсязі Q₂

Q₂ > Q₁

Цінова еластичність попиту — це ступінь реакції обсягу попиту на товар у разі зміни його ринкової ціни за інших рівних умов.

Ступінь цінової еластичності чи нееластичності попиту економісти вимірюють за допомогою коефіцієнта, обчисленого за формулою:

де Q₂ та Q₁ – обсяг попиту відповідно до та після зміни ціни

Р₂ та Р₁ – відповідно нова та попередня ціна.

Ціновий коефіцієнт еластичності попиту завжди має відємне значення, оскільки спадна крива попиту демонструє зворотну залежність між ціною і величиною попиту. Наприклад, якщо ціна деякого продукту зменшується, величина попиту на нього зростає. Економісти домовилися ігнорувати від'ємний знак, і беруть до уваги дише абсолютну величину коефіцієнта цінової еластичності попиту. Можна сказати ще й так: економісти обчислюють коефіцієнт еластичності попиту за модулем |E_D|

|E_D| = ∞ У такому випадку попит є досконало еластичним. Це означає, що зміна ціни на нескінченно малу величину (на практиці відсутність будь яких змін у ціні) призведе або до повної відмови від споживання товару, або навпаки, обсяг попиту зростатиме до нескінченності.

|E_D| = 0 Попит вважається абсолютно нееластичним. За будь-яких цінових коливань зміна попиту дорівнює нулю. Як приклад, якщо товар життєво необхідний для споживача, то його ціна для нього майже нічого не значитиме, товар буде придбаний, скільки б той не коштував. Наприклад, інсулін для хворих на діабет. Ані зниження ціни, ані її підвищення не викличе зміни попиту покупця на цей товар, споживання якого зумовлено лише станом здоров’я споживача і рекомендаціями лікаря. Тому товар з абсолютно нееластичним попитом буде купуватися у незмінній кількості за будь-яких цін.

|E_D| = 1 попит має одиничну еластичність, тобто відносна зміна обсягу попиту дорівнює відносній зміні ціни.

|E_D| > 1 попит вважається еластичним. Відносна зміна попиту перевищує відносну зміну ціни.

|E_D| < 1 нееластичний попит. Відносна зміна попиту менша, ніж відносна зміна ціни. У цій ситуації для покупця ціни не мають першочергового значення, головним буде придбання товару, наприклад, товари першої потреби (повсякденний одяг, продукти харчування тощо).

Повернемося до індексу Лернера.

Є два способа підрахунку цього показника.

Де Р – ціна; МС – граничні витрати

Оскільки при досконалій конкуренції здатність окремої фірми впливати на ціни дорівнює нулю (Р=МС), а відповідно і L =0, то відносне перевищення ціни над граничними витратами характеризує наявність у конкретної фірми ринкової влади. При чистій монополії в гіпотетичній моделі коефіцієнт Лернера дорівнює максимальному значенню L=1. Чим вище значення цього показника, тим вище рівень монопольної влади.

За умови максимізації прибутку ціна і граничні витрати пов'язані один з одним через показник еластичності попиту за ціною. Враховуючи це коефіцієнт Лернера можна розрахувати іншим способом:

L = -1/E_D

або:

L = 1/|E_D|

Наприклад, при еластичності попиту |E_D|=5 коефіцієнт монопольної влади L=0,2.

Індекс Ротшильдавизначається як відношення ринкової еластичності попиту до еластичності попиту для окремого підприємства.

де E_DP – коефіцієнт цінової еластичності попиту для всього ринку товару

E_Dn – коефіцієнт цінової еластичності попиту на продукцію окремого підприємства.

Індекс Ротшильда може набирати значення в діапазоні від 0 до 1. Якщо індекс дорівнює 1, еластичність попиту підприємства збігається з еластичністю ринкового попиту. Якщо ринок атомістичний, тобто складається з багатьох підприємств, що випускають аналогічну продукцію, то індекс Ротшильда буде наближатись до нуля. Чим більшим є цей показник, тим більшою є ринкова влада.

Коефіцієнт Тобіна заснований на порівнянні ринкової вартості активів фірми (ринкова ціна її акцій) з відновною вартістю активів, рівній сумі витрат, необхідних для придбання активів у нинішній момент часу:

Де С_р .- ринкова вартість активів фірми (як правило визначається по ринковому курсу акцій)

Св - відновна вартість активів фірми (дорівнює сумі витрат, необхідних для придбання активів фірми за поточними цінами.)

Перевага цього індексу в тому, що він простий в розрахунках, оскільки не використовує параметри норм прибутковості і граничних витрат. Індекс Тобіна набуває значення вище одиниці у тому випадку, якщо оцінка активів фірми фондовим ринком вище за їх відновну вартість. В цьому випадку фірма отримала, або чекає отримати позитивний економічний прибуток. Як показують дослідження, фірми з високим значенням індексу мають монопольну ренту: тобто або випускають унікальні товари або використовують унікальне устаткування. Невелике значення qi дозволяє зробити висновок про те, що фірма діє на конкурентному або регульованому ринку.

Коефіцієнт монопольної влади Папандреу (коефіцієнт проникнення).

Показує в процентному відношенні зміну об'єму продажів цієї фірми при зміні цін конкурентів на аналогічну продукцію на один відсоток

де Qdi - обсяг попиту на товар фірми, що володіє монопольною владою

Pj - ціна конкурента

λj - коефіцієнт обмеженості потужності конкурентів, який визначається як відношення потенційного збільшення випуску продукції до зростання обczue попиту на товар, викликаного пониженням ціни 0≤ λj ≥1

Вираз визначає перехресну еластичність попиту на товар фірмы, тобто вказує можливість переключення попиту споживачів на товар фірм-конкурентів.

Коефіцієнт λ характеризує можливість конкурентів скористатися збільшенням попиту на їх продукцію. Чим вище будь-який з цих співмножників, тим нижче монопольна влада фірми.