Рекомендації. Завдання. Вправи

Тема 2.2. ВИМОВА ЗВУКІВ: ДИКЦІЯ. ОРФОЕПІЯ

Питання до розгляду

1. Вимова звуків: Дикція. Орфоепія.

2. Дикція: ●Вимова африкатів. Рекомендації. Завдання. Вправи. ●Тверді і м'які шиплячі. Вправи. ●Вимова [ч] і [ч']. Вправи. ● Артикуляція [ґ].Завдання. Вправи.

3. Орфоепія. ●Вимова ненаголошеного [о]. Вправи. ●Вимова дзвінких перед глухими. Вправи. ●Вимова звука [в].●Вимова звука [р]. Завдання. Вправи.

Вимова звуків

Термін вимова (наголос — на другому складі) відомий усім, хто має середню освіту. І все ж не буде зайвим нагадати, який зміст укладається в нього.

Вимова — це і 1) сукупність особливостей артикуляції (творення) звуків кожної конкретної мови, це і 2) норми їх промовляння в різних позиціях у слові та норми його наголошення. Таке двояке розуміння цього терміна спричиняє виділення двох підрозділів фонетики як науки про звуковий склад мови, а саме: дикції (від лат. dісtіо — вимова) й орфоепії (від гр. огthоереіа — правильна мова).

Завдання дикції — сформувати навички артикуляції кожного окремо взятого звука відповідно до встановлених норм їх промовляння.

Освоєння орфоепії пов'язане не з навчанням утворювати притаманні даній мові звуки, а із засвоєнням загальноприйнятих норм вимови голосних і приголосних у різних позиціях: на початку слова, в середині й в кінці, під наголосом і в ненаголошеному складі; у сусідстві голосних і приголосних, приголосних твердих і м'яких, дзвінких і глухих, шиплячих і свистячих.

У шкільному курсі української мови в розділі, присвяченому вивченню звукового складу, дикція як окремий підрозділ не виділяється. У ньому під одним заголовком «Орфоепія» аналізується і те, що торкається дикції, І те, що становить предмет орфоепії. У курсі «Основи культури і техніки усного мовлення» дикція розглядається окремо. Зумовлюють це певні причини.

Перша: необхідно загострити увагу майбутніх учителів і вихователів на виробленні навички чіткого проговорювання (артикулювання) кожного звука. Недбале промовляння не сприяє розумінню сказаного. Довго вслухатися в невиразно вимовлюване непосидючі діти не можуть.

Відомий театральний режисер В. І. Немирович-Данченко закликав акторів до такої вимови на сцені, щоб кожен звук, як він говорив, лягав у вухо глядача і потрапляв до його свідомості. Цей заклик без будь-яких застережень слід адресувати вчителеві й вихователю, які перед дітьми виступають і розповідачами, і декламаторами. У кожній з цих ролей сказане слово повинно бути усвідомлене слухачами. У досягненні цього неабияка роль бездоганної дикції.

Друга причина, яка зумовлює виділення дикції в окремий підрозділ, — це потреба в роботі з майбутніми вчителями й вихователями, спрямованій на усунення з їхньої артикуляційної бази (тобто навичок творення звуків) ненормативної вимови, спричиненої діалектним оточенням чи невиправданим перенесенням артикуляції звуків іншої мови, якою мовець користувався чи користується в повсякденному вжитку. Справа в тому, що майже ніхто з мовців (навіть з вищою філологічною освітою) не застрахований від інтерференції (перенесення особливостей однієї мови на іншу).

Допомогти майбутнім учителям і вихователям позбутися неправильностей у вимові звуків — одне з важливих завдань цього підрозділу.

Дикція

У цьому підрозділі аналізуються артикуляційні ознаки лише тих звуків української мови, в яких найчастіше фіксуються відхилення від літературної мови.

Вимова африкатів

Помічено, що не тільки діти, але й дорослі хибують у вимові звуків [дж], [дж'] і навіть [дз[, |дз']. (Тут і далі у квадратних дужках подається запис звуків і слів фонетичною трансформацією. Так, дужка над буквосполученнями дж і дз вказує на те, що ними передається один, а не два звуки, [дж] і [дз) — це злиті звуки, або африкати. З огляду на те, що напівм'якість і м'якість приголосних акустичне не розрізняється, їх м'яку вимову подаємо у вигляді [дж'], [дз'], [с'], [т']).

Невміння вимовляти ці звуки зумовлюють дві причини.

Перша: вимова цих звуків не вдається мовцям, артикуляційна база яких сформувалася на основі тих діалектів, у фонетичній системі яких немає таких звуків. Передусім це спостерігається у говірках Лівобережної України. Тут засвідчується, наприклад, така вимова: [пчола], а не (бджола]; [чм'іл' ], але не [джм'іл']; [хожу] замість [ходжу]; [з'в'інок], [зеркало], а не [дз'в'інок], [дзеркало].

Друга причина — вплив графічного відтворення цих звуків на письмі. Вони передаються буквосполученнями джта дз.Природно, що «авторитет» написаного гіпнотизує, звідси й роздільна вимова [д] і [ж], [д] та [з] в мовленні багатьох випускників серед ніх шкіл. Вимовляють: [джм'іл'], [бдж'ілка] при правильній вимові [джм'іл'] і [бджї'ілка]; [дзот] і [дз'об] замість [︢дзот) і [︢дз'об].

З чого почати формування навички вимови цих звуків?

1. Доцільно почати з, так би мовити, поіменного знайомства з найбільш поширеними словами, в коренях яких є ці звуки. Вони представлені в записах фонетичною транскрипцією в двох словниках: «Українська літературна вимова і наголос: Словник-довідник» (К.: Наукова думка, 1973) і «Орфоепічний словник*. Є рація виписати у власний словник найуживаніші в усному мовленні слова, що починаються з буквосполучень дж та дз, і запам'ятати їх в нормативному артикулюванні.

Поряд із цим слід звернутися до повторення відомого з шкільного курсу чергування приголосних при творенні форм першої особи однини теперішнього часу дієслів, корінь яких закінчується звуком [д], як-от: «водити» — [воджу], «будити» — [буджу], «садити» — [саджу]. Як наслідок кожен, хто працює над цим посібником, матиме перелік слів, які доведеться вимовляти, виконуючи вправи.

2. Спостереження свідчать, що вимова звуків [дж] і [дж'] вдається не всім мовцям. Але всі вони здатні вимовляти [дж] і [дз'].

Тому, хто відчуває трудність в артикулюванні [дж] і [дж'], але вміє вимовляти [дз] і [дз'], слід скористатися цим умінням для набуття навички творення [дж] і [дж'].

Згадаймо: [дз] і [дз'] — дзвінкі приголосні, їм відповідають глухі [ц] і [ц']. Таке зіставлення, по-перше, переконує, що кожна з перелічуваних звукових одиниць є одним звуком, оскільки протиставляється (у даному випадку — за дзвінкістю / глухістю) лише звук звуку. Отже, [дз] — це один звук, хоч на письмі передається буквосполученням дз (дзенькати) і [дз'] — теж один звук, незважаючи на те, що на письмі позначається тим же самим буквосполученням дз (дзьобати).

По-друге, таке зіставлення впевнює в тому, що ці пари звуків відмінні за ознакою дзвінкості/глухості і твердості/м'якості. В усьому іншому їх творення схоже. За місцем творення вони передньоязикові, за способом творення — африкати, (тобто злиті звуки), за акустичним сприйняттям – свистячі. Тому легко перейти від вимови глухого |ц] до дзвінкого [дз] і віл [ц'] до [дз'].

Сутність спостережень над вимовою цих звуків правомірно перенести на процес вироблення навички артикулювати шиплячі звуки Ідж] і [дж']. Як і (дз] та [дз'|, вони дзвінкі, їм відповідають глухі [ч] і [ч']. Пари [дж]-[ч] та [дж'] – [ч'] різняться за ознакою твердості/м'якості, дзвіності/глухості. В усьому іншому вони артикуляційно схожі. Усі чотири звуки — африкати, шиплячі, передньоязикові. Це й треба покласти в основу навчання вимовляти звуки [дж] і |дж']: настроїтись на творення [ч] або [ч'], додавши до нього дрижання голосових зв'язок, адже [ч] і [ч'] — глухі, а [дж] та [дж'] — дзвінкі.

Рекомендації. Завдання. Вправи

1. При виконанні подальших вправ час від часу доведеться записувати слова, фрази і тексти фонетичною транскрипцією. За «Орфоепічним словником» відновіть у пам'яті знаки фонетичного алфавіту, що використовуються в транскрипції (див. стор. 6—7).

2. Ознайомтесь з частиною казки Н. Забіли «Хатинка на ялинці». Запищіть фонетичною транскрипцією слова із звуками [дж] і |дж'], [дз] і [дз']. Кількаразовим повторенням цих слів виробіть правильну їх вимову. Не поспішаючи, читайте тексту слідкуйте за проговорюванням слів з африкатами [дж] і [дж'], [дз] і [дз'].

Полетіла швидко бджілка, у хатинку на ялинку

понесла усім листи: поспішали гості всі:

«Всім обідати до білки снігурі дзвінкоголосі,

дуже просимо прийти». гостродзьобі дятелі,

І, почувши цю новину, павучки, бджілки та оси,

по вечірній по порі і розкошлані джмелі.

3. Запишіть фонетичною транскрипцією:

а) Вересень. Стежка до школи.

Дзвонить веселий дзвінок.

М. Сингаївський

б) Небо вигнутим дзеркалом,

Зорі тонко подзенькують «Дзінь-дзінь», —

Дзвінко подзенькують,

Мов на люстрі кришталь.

Б. Олійник

в) Без веселого джмеля;

Посмутнішала б земля.

Він весною у садку

Носить золото пилку.

Добре трудяться джмелі,

Щоб цвіло все на землі.

В. Зємной

Кожен текст прочитайте кілька разів, вслухаючись у вимову слів з африкатами [дж], |дз], |дз'].

4. Зробіть повідомлення про необхідність уведення елементів фонетичної транскрипції у навчальний процес початкової і середньої школи. При використанні термінів іншомовного походження слід давати їх тлумачення. Почніть із пояснення терміна «фонетична транскрипція». З'ясуйте походження термінів «алфавіт», «азбука». Довідку можна знайти в «Словнику іншомовних слів» (К., 1974) і в «Словнику лінгвістичних термінів» Д.І. Ганича і І.С. Олійника (К., 1985).

5. Перевірте, чи правильно ви вимовляєте віддієслівні іменники на -ення і дієприкметники на -ений, утворених від дієслів:

дослідити —дослідження, досліджений,

відрядити — відрядження, відряджений,

узгодити - узгодження, узгоджений,

спорудити —спорудження, споруджений,

нагородити — нагородження, нагороджений,

твердити — твердження, затверджений.

6. Упевніться, що ви правильно вимовляєте форми слів: саджати — саджаю, саджаєш, саджає, саджаємо, саджаєте, саджають; проводжати — проводжаю, проводжаєш, проводжає, проводжаємо, проводжаєте, проводжають.

За цим зразком дієвідмінювання утворіть і вимовте особові форми від інфінітивів дієслів: затверджувати, походжати, розпоряджатися.