Уміння керувати голосом: Пауза. Вправи

Говорячи про підготовку молодого вчителя, А. С. Макаренко вказував на необхідність озброїти його «педагогічною технікою». До цього поняття він включав уміння керувати голосом, тобто досягати того, щоб зміст висловлення (позитивний чи негатив­ний, серйозний чи жартівливий) одержав відповідне звукове оформлення. Видатний педагог піклувався про майбутнього вчителя, який повинен готувати свій голос для прилюдних виступів так, щоб присутні не тільки чули, а й відчували на собі вплив закладеного в словах змісту. Це забезпечується педагогічною технікою, що, по суті, є не чим іншим, як умінням керувати голосом, умінням інтонувати усне мовлення. Тому не зайвим видається освоєння «секретів» інтонації.

Згадаймо, що таке інтонація. Інтонація — поняття широке. Вона складається з ряду елементів. Назвемо їх. Це — паузи, зміна висоти, сили, темпу, тембру (забарвлення) голосу, — тобто те, що характеризує його гнучкість.

Відомо, що роль пауз — відокремлювати одну від одної фрази, виділяти слово чи словосполучення, на які припадає логічний наголос. За висотою протиставляється вимова слів чи їх сполук — високо чи низько, за силою — сильно чи слабко, за темпом — швидко чи повільно. Тембральнірозрізнення надто різноманітні: це і вираження лагідності чи грубості, і передача холодності або приязності, і від­творення байдужості чи зацікавленості. Сукупність перелічених вище засобів усного мовлення: паузи, висоти, сили, темпу, тембру, які оформляють висловлення, — становить інтонацію.

Жоден із названих елементів інтонації не існує окремо один від одного в звуковому потоці. Тільки у взаємопов'язаності вони складають звукове вираження єдиного змістового цілого.

Завдяки інтонації досягається розрізнення речень за метою висловлювання — розповідних, питальних, спонукальних, за вираженням емоцій — окличних, неокличних. З її участю виділяються слова відповідно до їх смислової значущості (логічний наголос), синтаксичної ролі (однорідні, відокремлені члени речення). Це відомо з шкільного курсу української мови.

Не підлягає сумніву, що ті, хто працюють над цим матеріалом, тією чи іншою мірою володіють голосом: уміють виразно (ясно, чітко) читати, відповідно інтонувати запитання й оклик, дієприкметниковий та дієприслівниковий звороти і безсполучникове складне речення. Однак зупинятися на досягнутому навряд чи годиться, учитися ніколи не пізно, відомо ж бо, що вчителі і вихователі, у тому числі й майбутні, — завжди учні. У цьому, певно, специфіка їх професій.

Пропонована в цьому модулі робота над освоєнням інтонації передбачає закріпити відоме і найголовніше — сформувати сталі навички усвідомленого використання інтонації як необхідного інструмента усного мовлення. Сприятиме цьому виконання вправ.

Працюючи над ними, не слід домагатися чогось незвичного. Читання текстів чи декламування віршів мають бути природними, відповідними голосу читця чи декламатора. Тим більше недоцільно переймати інтонацію актора чи естрадного читця-декламатора. Не будучи природною для вас, вона не закріпиться і не перетвориться в постійну навичку. Доцільніше працювати над удосконаленням власного голосу.

Із чого ж почати? Із звичайного читання вголос. Бажано включити до свого розпорядку дня щоденне голосне читання щонайменше двох сторінок тексту будь-якого жанру: прозового, віршового, газетного. Мета таких вправ — натренувати очі в розширеному охопленні надрукованого тексту, привчити себе чути і контролювати чітку вимову звуків, виробити вміння добирати інтонаційне оформлення, відповідне змісту.

У набутті інтонаційної гнучкості голосу допоможе освоєння кожної з складових частин інтонації. Почнемо з паузи.

Пауза

Паузою, як відомо, закінчується речення. Великою чи малою — залежить від смислових зв'язків речень, об'єднаних у текст. Так, у строфі вірша Л. Костенко припустимі такі паузи:

Хай буде все небачене побачено. |

Хай буде все пробачене пробачено.|

Хай буде все прожито як належить. ||

На жаль, від нас нічого не залежить.

У ній три однотипних речення становлять перелік окремих висловлень. Промовляються вони як однорідні члени речення без тривалих пауз. Останнє речення випадає з однорідного ряду за будовою і за смислом. За змістом воно контрастує з попередніми. Це й зумовлює потребу виділити його більшою, ніж у перших реченнях, паузою. Пауза відіграла роль в оформлені тексту. Пауза бере участь і в поділі висловлення на інтонаційно-смислові частини, що сприяє усвідомленню його змістового наповнення. Наприклад, в уривку з твору І. Франка «Беркут»:

З укритого гнізда | в скалистій десь щілині |

З тяжким він розмахом | рвонувсь під хмари сині —

малими паузами позначені межі пунктуаційне нечленованих смислових відрізків висловлення. Такі звукові і смислові частини речення-висловлення називаються синтагмами (у шкільному курсі української мови їх іменують логічними групами слів).

Здебільшого синтагма складається з словосполучення, як це було в уривку з твору І. Франка. Однак синтагму може становити окреме слово. Для ілюстрації візьмемо строфу вірша П. Тичини:

Хай розквітне | веселково |

у невиданій красі |

Наша мова | калинова |

Наше сонце | у росі.

Місце паузи між синтагмами визначається змістом, вкладеним у конкретне висловлення. Тому межі синтагм можуть змінюватись залежно від того, що воліє сказати мовець або як декламатор розуміє й інтерпретує текст. Наприклад, речення «Малі діти навіть плакали» по-різному може бути поділене на синтагми: «Малі діти навіть | плакали» і «Малі діти | навіть плакали». Зміна місця паузи спричиняє різні смислові варіанти речення. У першому наголошується на тому, що навіть діти, не говорячи про дорослих, плакали. У другому ж підкреслюється, що діти, крім іншого, що їм доводилось робити, навіть плакати. Кожен із цих варіантів виділення синтагм відповідає певній ситуації.

Крім вираження смислових відношень членів речення, паузи використовуються для надання розповіді емоційності. Маленька Харитя з оповідання М. Коцюбинського «Харитя», ідучи на поле жати ниву, зачарувалася краєвидом: «І справді гарно було на ниві, | несказанно гарно». Пауза перед «несказанно гар­но» підкреслює захоплення красою краєвиду, передає емоційний стан дівчинки.

Вироблення гнучкості голосу майбутній учитель і вихователь мають починати з вправ на виділення і дотримання пауз як одного з істотних засобів оформлення думки.

Вправи

1. Перед читанням наведених уривків ознайомтесь з кожним із них. Читаючи, дихайте вільно. Пам'ятайте, що мала пауза не свідчить про закінчення розповіді, тому синтагма не має інтонаційного завершення, як це спостерігається в кінці висловлення-речення.

а) Чорнії брови, | карії очі,|

Темні,| як нічка, | ясні, | як день. ||

Очі ви | очі,| очі дівочі,

Де ви навчились | зводить людей |

З народної пісні.

б) Мамине свято.

Чом сьогодні мама сяє, | Що морозиво для мене ||

Посміхаючись до всіх || У кіно| янепіду!..|

Забарився я | — не лає. | Я для тебе, | рідна нене, |

В домі | скрізь лунає сміх. || Перші проліски знайду! ||

Нині в нас | велике свято! || До чола торкнусь губами, |

Вже у двері стука хтось!| Ніжні квіти| їй віддам, |

То приніс для мами | тато| Щоб була| довічно мама |

Запашний букет мімоз! || І щаслива, | й молода.

В. Письменна.

2. Перепишіть текст, позначте паузи. Читаючи, узгоджуйте дихання з довжиною синтагм.

Пішла киця по водицю За вушечко витягати.

Та й упала у криницю. Витяг кицю за вухо

Біжить котик рятувати, Та й посадив, де сухо.

Українська народна пісня.

3. Слова І. Франка про Т. Шевченка підготуйте до переказу: перепишіть, розмітьте паузи, кілька разів прочитайте текст, потім спробуйте переказати.

Він був сином мужика і став князем у царстві духа. Він був кріпа­ком — і став велетнем у царстві людської культури.

Доля переслідувала його в житті, скільки лиш могла, вона не зуміла перетворити золото його душі в ржу, ані його любові до лю­дей у ненависть і погорду.

Доля не шкодувала йому страждань, але й не пожаліла втіх, що били із здорового джерела життя.

Найкращий і найціннішій скарб доля дала йому лише по смерті — невмирущу славу і всерозквітаючу радість, яку в мільйонів людських сердець наново збуджуватимуть його твори.

4. Погодьтеся: не тільки дітям, але й дорослим цікаво буде дізнатись, коли з'явилась гра в баскетбол і хто її започаткував. Ознайомтесь із короткою історією цієї гри. Перекажіть зміст замітки.

Відкриттю цього виду спорту люди повинні завдячувати вчителеві фізичного виховання одного з коледжів Сполучених Штатів Америки. Його ім'я і прізвище Джеймс Нейсміт. Сталося це 1891 року, коли він розв'язував для себе проблему придумати захопливу гру в закритому приміщенні, щоб в неї можна було грати цілий рік. З його задуму м'яч потрібно було перекидати з рук в руки, а потім направляти в яку-небудь ціль. Ось тоді і згодилися два фруктових кошики, які прикріпили до балок. Це й визначило назву гри: баскетбол від англійських «баскет- — кошик, -бол» — м'яч.