Тема № 4 Специфіка мовлення фахівця (відповідно до напряму підготовки

Тема № 3 Літературна мова. Культура мови. Культура мовлення під час дискусії.

План.

1. Форма проведення дискусії .

2. Культура мовлення під час дискусії .

3. Прийоми активізації уваги слухачів .

Дискусія– це форма колективного обговорення , мета якої – виявити істину через зіставлення різних поглядів , правильне розв’язання проблеми. Під час такого обговорення виявляються різні позиції , а емоційно – інтелектуальний поштовх пробуджує бажання активно мислити .

Організація дискусії передбачає три етапи :

- підготовчий ,

- оснрвний ,

- заключний .

На першому етапі доцільно сформулювати тему дискусії та основні питання , які будуть винесені на колективне обговорення , дібрати відповідну літературу для підготовки , визначити час і місце проведення дискусії . Учасників краще розмістити так , щоб усі присутні бачили один одного в обличчя й добре чули .

На другому етапі обговорюються ті питання , які було винесено на порядок денний . Процесом обговорення керує ведучий . Від виконання ним своєї ролі багато в чому залежать хід і результати дискусії . Ведучому не слід самому багато говорити . Він це може робити тоді коли не вистачає інформації для пошуку нового погляду на вже відому проблему . Ведучому треба ставитися до всіх поважливо й одинаково , не засуджувати будь-кого з учасників за його , можливо , некомпетентну думку . Різні заклики ведучого на зразок – пам’ятайте про регламент , дотримуйтесь правил дискусії , будьте цивілізовані , не знімуть загострення прстрастей , а можуть лише образити її учасників . Тому не варто зловживати такими висловами .

До поведінки учасників також є певні вимоги .

- вони мають підготуватися до обговорення обраної теми й виявити готовність викласти свою позицію .

- кожен повинен уважно слухати інших і чути про що саме вони говорять .

- усім бажано поводитись відповідно до загальноприйнятих етичних норм поведінки . Не слід перетворювати дискусію на суперечку . Не перебивати того хто виступає , робити зауваження щодо особистісних якостей учасників .

Якщо під час обговорення виникла пауза внаслідок роздумів учасників , переривати її не слід , бо можливо , вона допоможе знайти новий цікавий поворот дискусії. Перший етап дискусії – підбиття підсумків . Це , звичайно , робить ведучий. Це допоможе всім краще усвідомлювати й контролювати власну поведінку,а також сприяти підвищенню рівня культури спілкування під час дискусії. Навіть тн обговорення , начебто не вдалося , також принесе користь , бо виграє не той хто не помиляється , а той ,хто вміє зробити з цього для себе певний виснрвок . Про результативність дискусії можна говорити ,коли в учасників сформувалася певна думка щодо обговорюваного питання або підтвердлися погляди ,що їх мав дехто з присутні до початку колективного обговорення . Якщо під впливом дискусії у частини учасників змінились установки , то це означає , що подіяв ефект “переконання”, “ нульовий ефект“ дискусії буває тоді , коли погляди ,думки більшості людей не змінюються.

Література

Т.К.Чмут , Г.Л.Чайка Етика ділового спілкування – К .. Вікар , 2002р.

Тема № 4 Специфіка мовлення фахівця (відповідно до напряму підготовки

План.

1. Майстерність публічного виступу .

2. Види підготовки до виступу .

3. Набір відповідних тактичних та мовних засобів у межах конкретного виду усного вербального спілкування.

Окреме місце посідає спілкування однієїлюдини згрупою . Кількість груп може бути різною – від кількох до великого натовпу. Це залежить від цілей тих, хто організовує зустріч.Але в усіх випадках людей,скільки б їх там не було,об’єднує спільний інтерес щодо того,для чого вони зібрались.Метою такого спілкування є передавання інформації ,знань,оцінок,вражень. Форми такого спілкування теж можуть бути різними: лекція викладача для студентів або відомого науковця (спеціаліста) для заінтерисованих людей,які спеціально зібралися його послухати. Це можуть бути мітинг чи збори. Цяформа спілкування однієї людини з групою потребує спеціальних знань з етики та психолгії, конкретних умінь та навичок.

Людині,яка виступає перед групою (промовець,лектор),властиві публічне мислення та мистецтво говоріння,а для тих,кому адресований виступ,характерною є діяльність,пов’язана зі сприянням і розумінням того,що вони чують і бачать,тобто мистецтво слухання.

Найважливішим засобом спілкування промовця,безумовно, є його мовлення,мовленнєва діяльність. Таке мовлення часто назтвають ораторською чи публічною мовою. Воно слугує певній цілі – пізнавальній,інформаційній (до цього близька лекція в студентській аудиторії), або нерідко переконанню. У мовленні прмовця в аудиторії виявляється його вміння будувати й подавати свій виступ так,щоб він якнайкраще відповідав вимогам інформування,переконання.навіювання,зараження. Для цього потрібні певні мовленнєві навички,відпрацьована техніка. Тому перед промовцем постає завдання вчитися вибудовувати образи засобами мови й логічної форми мовлення.

У широкому розумінні – це вміння користуватися всіма пов’язаними з мовленням прийомами впливу на слухачів. Це “мовленнєва майстерність “. У вузькому розумінні – це правильність,грамотність мови, тобто знання загальноприйнятих норм (правил) літературної мови.

Основне практичне завдання промовця в овлодінні культурою мовлення – навчитися точно формулювати свої думки , вдало добирати слова,граматично правильно будувати фрази, чітко промовляти звуки та їх сполучення, правильно ставити наголос... Тоді культура мовлення сприятиме підвищенню культури спілкування людей,що зібралися на зустріч.

Взагалі, ніщо не виявляє так швидко та яскраво походження,освіту,сомодисципліну й виховання , як слова, що вживаються та вимовляються. При цьому не треба плутати характерні мовні ознаки певних регіонів країни або акцент, успадкований від батьків іноземного походження, з поганою вимовою, що бере початок від неграмотності чи недбальства. Краще говорити просто й зрозуміло ніж гарно й претензійно . Прикрашення мови іноземними слвами аж ніяк не є ознакою високої культури й свіченості, але слушно вжите рідкісне слово часто додає своєрідних барв виступу промовця . Проте це добре сприймається лише тоді ,коли таке слово органічно вплітається в його мову. Якщо прмрвець говорить “ е-е-е“ та гарячкувато шукає потрібне слово ,то слухачі перестають стежити за його думкою та відмовляються бути партнерами в спілкуванні. Проста й зрозуміла мова набагато приємніша й краще сприяє встановленню дружніх взаємин, ніж невміле використання непритаманного промовцеві великого словникового запасу.

Будь-який публічний виступ треба розглядати в єдності всіх його аспектів, як цілісний комплекс, що складається з кількохетапів:

- докомунікативний – формування методологічних принципів, визначення позицій, добір та оцінювання матеріалу, що стане основою виступу,

- передкомунікативний – визначення стратегії й тактики майбутнього виступу та його основної ідеї, вирішення питань, пов’язаних з її трактуванням, відпрацювання змісту виступу, добір засобів та прийомів його передавання,

- комунікативний – центральний у процесі спілкування. Це творча робота промовця перед слухачами. При результативній взаємодії підготовлений та розроблений змістовий матеріал лекції стає дієвим засобом впливу на установки, знання, вміння, слухачів, їхніх переконань,

- посткомунікативний – визначення результативності зустрічі зі слухачами. Цей етап іноді ігнорують, проте він потребує уваги, бо дає змогу визначити, чи досяг прмовець мети, чи задовольнили свій інтерес і свої цілі слухачі. Це допоможе наступного разу усунути припущені помилки, краще врахувати запити людей.

Як зазначалось, етап підготовки публічного виступу певною мірою визначає її ефективність. Науковці, найкращі оратори рекомендують:

- готувати повний текст виступу,

- надрукувати його, прчитати для себе вголос. Це дасть змогу, по-перше, впорядкувати матеріал і не заплутатись у ньому, а по-друге, орієнтуватися в його обсязі та часі.

- підкреслювати найважливіші думки,

- виокремлювати основні смислові блоки так, щоб перехід від одного до другого був природним,

- визначити основні думки в кожному блоці, їхню аргументацію, відповіді на можливі запитання.

Досвідчені оратори вважають, якщо так працювати, то від самого початку текст не буде сумою окремих висловлювань, а цілісною структурою,в якій виділяються основні й другорядні питання.

Література.

Т.К.Чмут, Г.Л.Чайка Етика ділового спілкування – К.. Вікар, 2002р.