Конкурентний ринок праці.

Визначити ставку заробітної плати можна за допомогою аналізу попиту і пропозиції на основних ринках праці. Чисто конкурентному ринку притаманні такі риси: багато підприємств контролюють одне одного при найманні конкретного виду праці; численні робітники, які мають однаковий рівень підготовки, незалежно один від одного пропонують цей вид послуг, праці; ні підприємства, ні робітники не контролюють ринкову ставку заробітної плати.

Припустимо, що є 250 підприємств, які пред'являють попит на конкретний вид напівкваліфікованої або кваліфікованої праці. Загальний, або ринковий, попит на цей вид праці можна визначити шляхом підсумовування по горизонталі кривих попиту на працю (кривих ГПЦ окремих підприємств, що показано на рис. 17.1).

При цьому припускається, що на пропозицію праці не впливають профспілки; між робітниками існує вільна конкуренція за існуючі вільні місця. Крива пропозиції конкретного виду праці на конкурентному ринку праці буде поступово підніматися, бо за відсутності безробіття підприємства-наймачі будуть змушені підвищувати ставки заробітної плати, щоб залучити більше робітників.

Це пояснюється тим, що підприємства повинні залучити цих робітників із інших галузей і місцевостей, з різних посад. До певної міри робітники мають можливість вибирати місце праці, тобто вони можуть працювати в інших галузях і в тій же місцевості або ж вони можуть працювати за своєю спеціальністю, але в інших містах і районах.

В умовах повної зайнятості група підприємств на конкретному ринку праці повинна весь час підвищувати ставки заробітної плати, щоб залучити такий вид праці із цих альтернативних місць праці. Вища заробітна плата також необхідна для стимулювання пошуку праці тими, хто ще не входить до складу робочої сили.

Іншими словами, крива ринкової пропозиції тому висхідна, що вона є кривою втрачених можливостей, або кривою альтернативних вартостей. Щоб залучити робітників на певні робочі місця, ставка їхньої заробітної плати повинна перевищувати альтернативну вартість часу, який вони могли б використати на інших ринках праці, в домашньому господарстві або на відпочинок. Підвищення заробітної плати залучає більше людей на дане робоче місце — людей, яких не приваблювала низька заробітна плата, або альтернативна вартість яких була надто високою.

Рівноважний рівень зайнятості цього виду праці і рівноважна ставка заробітної плати визначаються у точці перетину кривих пропозиції і попиту на працю. На рис. 17.1, б рівноважна ставка заробітної плати — Зк (6 грн), а кількість зайнятих робітників Обк (1000). Для кожного окремого підприємства задана ставка заробітної плати Зк. Кожне із багатьох підприємств наймає таку невелику частку загальної наявної пропозиції такого виду праці, що ніхто не може вплинути на ставку заробітної плати. Тобто пропозиція праці абсолютно еластична для окремого підприємства, що показує лінія Пр на рис. 17.1, а. Для кожного окремого підприємства вигідно наймати робітників до точки, в якій поточна ставка заробітної плати дорівнює ГПЦ праці. Це просто підтверджує правило ГПЦ = ГВР.

Оскільки для окремого конкурентного підприємства задана ціна ресурсу (заробітна плата), то граничні витрати на цей ресурс (ГВР) будуть постійні і дорівнюватимуть ціні цього ресурсу. У цьому випадку ставка заробітної плати і, відповідно, граничні витрати на працю будуть постійні для окремого підприємства. Кожен додатково найнятий робітник додає свою ставку заробітної плати (у нашому випадку 6 грн) до загальних витрат підприємства на ресурс. Тоді підприємство мак-симізує свій прибуток шляхом найму робітників до точки, коли ставка заробітної плати і граничні витрати на ресурс дорівнюють граничному продукту в грошовому виразі. На рис. 17.1, а таке підприємство найматиме Обк (5) робітників.

Важливо відзначити, що загальний дохід підприємства від найму Обк робітників можна обчислити, підсумувавши ГПЦ праці цих робітників. У такому випадку загальний дохід від найму п'ятьох робітників дорівнюватиме площі фігури ОабОбк на рис. 17.1, а. Причому площа прямокутника ОЗкбОбк визначає загальні витрати підприємства на заробітну плату, а площа трикутника Зкаб відображає додатковий дохід, призначений для винагороди інших залучених чинників виробництва: капіталу, землі й підприємництва.

Модель монопсонії.

Певні особливості має формування заробітної плати в умовах монопсонії, коли один наймач володіє монопольною силою купувати (наймати). Монопсонії властиві такі риси: кількість зайнятих на такому підприємстві складає основну частину всіх зайнятих певним конкретним видом праці; цей вид праці відносно немобільний, і підприємство диктує заробітну плату в тому розумінні, що ставка заробітної плати, яку підприємство повинно виплачувати, перебуває у прямій залежності від кількості найманих робітників.

У деяких випадках монопсонічна влада наймачів, по суті, є повною в тому розумінні, що на ринку праці наявний лише один великий наймач. В інших випадках може переважати олігополія, тобто коли три або чотири підприємства можуть наймати велику частину пропонованої праці на конкретному ринку.

Припустимо, що є лише один наймач конкретного виду праці у певній місцевості. Якщо на конкурентному ринку рівноважна ставка заробітної плати і рівень зайнятості визначатимуться точкою перетину кривих попиту і пропозиції праці, то в умовах монопсонії крива граничних витрат на ресурс буде розташована вище кривої пропозиції ресурсу (рис. 17.2), оскільки монопсоніст повинен підвищувати ставку заробітної плати, наймаючи додаткових робітників, і платити цю підвищену заробітну плату всім робітникам. З рис. 17.2 видно, що монопсоніст найматиме менше робітників (Обм ), ніж в умовах конкуренції (Обк), щоб домогтися такої ставки заробітної плати (витрат), що буде меншою за конкурентну ставку, і в результаті отримати більший прибуток. Зрівноваження ГВР з попитом на працю ГПЦ у точці в означає, що монополісту найвигідніше наймати Обм робітників і платити ставку Зм на відміну від конкурентної ставки Зк.

Рис. 17.2. Ставка заробітної плати і рівень зайнятості на монопсонічному ринку праці