Тарифна система оплати праці.

Важливе місце в регулюванні заробітної плати України займає тарифна система оплати праці, яка виступає як сукупність взаємопов'язаних елементів: тарифної сітки, тарифних ставок, схем посадових окладів і тарифно-кваліфікаційних характеристик. Тарифна система використовується для розподілу робіт і працівників залежно від складності роботи та кваліфікації працівника за розрядами тарифної сітки і є основою формування та регулювання заробітної плати.

Тарифною системою передбачені дві форми оплати праці — відрядна і почасова, які включають ряд систем для різних організаційно-технічних умов виробництва. Відрядна форма оплати праці включає такі її системи: пряму відрядну, непряму відрядну, відрядно-преміальну, відрядно-прогресивну, акордну оплату праці тощо.

За відрядної форми оплата праці визначається кількістю виробленої продукції і провадиться за нормами і розцінками, встановленими відповідно до розряду виконуваних робіт. Присвоєний працівникові кваліфікаційний (тарифний) розряд є підставою для надання йому можливості виконувати роботу відповідної складності.

Почасова форма оплати праці включає такі її системи: просту почасову, почасово-преміальну оплату тощо. Почасова оплата праці робітників провадиться за годинними або денними тарифними ставками із застосуванням нормативних завдань за місячними окладами.

Почасова оплата праці керівників, спеціалістів і службовців провадиться за місячними посадовими окладами (ставками), якщо інше не передбачено колективним договором. У трудовому договорі між власником або уповноваженим ним органом і працівником розмір оплати праці за доручений обсяг роботи за якісного, повного, своєчасного її виконання може визначатися на безтарифній основі.

Законодавство України складається з Кодексу законів про працю України, Закону України "Про оплату праці" № 108/95-ВР від 24.03.1995 року, а також інших актів законодавства України. Особливості застосування цих документів на окремих державних підприємствах або до окремих категорій працівників цих підприємств встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Слід розрізняти державне і договірне регулювання оплати праці. Перше здійснюється шляхом встановлення мінімальної заробітної плати, інших державних норм і гарантій в оплаті праці, міжгалузевих співвідношень в оплаті праці, умов визначення частини доходу, що спрямовується на оплату праці, умов і розмірів оплати праці в бюджетних організаціях і установах, максимальних розмірів посадових окладів керівників державних підприємств, а також шляхом оподаткування підприємств і доходів працівників.

Хоча в умовах ринкової економіки роль держави у регулюванні заробітної плати досить обмежена, але у країнах, що лише здійснюють перехід до ринкових відносин, ця роль повинна бути значнішою. Реалізацію державної політики щодо оплати праці в Україні забезпечує Міністерство праці та соціальної політики, управління праці та соціальних питань місцевих державних адміністрацій. Так, Міністерство праці та соціальної політики, зокрема, готує і подає до Кабінету Міністрів України пропозиції про встановлення розміру мінімальної заробітної плати; затверджує умови оплати, розміри тарифних ставок і посадових окладів для працівників бюджетних установ і організацій; здійснює нагляд за дотриманням чинного законодавства з питань оплати праці; подає підприємствам незалежно від форм власності організаційно-методичну допомогу з питань оплати праці.

Контроль за додержанням тарифних угод на підприємствах усіх форм власності і видів господарювання здійснюють органи Міністерства праці та соціальної політики України, фінансові органи, профспілки та інші органи, що представляють інтереси трудящих і власників як сторони тарифних угод. За порушення законодавства про оплату праці винні особи притягаються до дисциплінарної, матеріальної, адміністративної та кримінальної відповідальності згідно із законодавством.

Рівень і диференціація заробітної плати окремих категорій працівників значною мірою залежать від інвестицій у людський капітал, тобто тих дій, що підвищують кваліфікацію і здібності, або, іншими словами, продуктивність праці працівників. Подібно до затрат підприємців на верстати та устаткування, затрати, які сприяють підвищенню продуктивності, можна розглядати як інвестиції, або поточні видатки (витрати), що будуть багатократно компенсовані збільшеним потоком доходів у майбутньому. Загалом інвестиції в людський капітал бувають трьох видів. Кожний із них націлений на підвищення продуктивності праці робітників і, відповідно, на збільшення їхньої заробітної плати і доходів.

Серед них особливе місце посідають видатки на освіту. Вони є найочевиднішим і, певна річ, найважливішим видом інвестицій у людський капітал.

Витрати на людський капітал включають також видатки на охорону здоров'я і мобільність робочої сили. Згідно з теорією людського капіталу, продуктивність праці і, відповідно, ринкова вартість трудових послуг, що виражаються в заробітній платі, визначаються значною мірою тим, скільки окрема людина, сім'я, наймач і держава вважають за необхідне інвестувати в освіту і навчання, охорону здоров'я і розміщення робочих місць.

Підсумки

1. Заробітна плата (ставка заробітної плати) — це ціна, що виплачується за одиницю часу послуг праці. Номінальна заробітна плата — це сума грошей, отриманих за годину, день, тиждень тощо. Реальна заробітна плата — це кількість товарів і послуг, які можна придбати за номінальну заробітну плату.

2. Попит на працю, як і рівень її оплати, передусім залежить від її продуктивності. Чим вища продуктивність праці, тим вищий попит на неї. Важливу роль у підвищенні продуктивності праці відіграють такі чинники, як капіталоозброєність праці, прородні багатства, рівень технологічного прогресу, якість праці (здоров'я, освіта, виробничий досвід тощо).

3. Визначити ставку заробітної плати можна за допомогою аналізу попиту і пропозиції на основних ринках праці. На конкурентному ринку праці рівноважний рівень зайнятості конкретного виду праці та рівноважна ставка заробітної плати визначаються у точці перетину кривих попиту і пропозиції на працю.

4. В умовах монопсонії крива граничних витрат на ресурс буде розташована вище кривої пропозиції ресурсу, оскільки монопсоніст повинен підвищувати ставку заробітної плати, наймаючи додаткових робітників, і платити цю підвищену заробітну плату всім робітникам. Монопсоніст найматиме менше робітників, ніж в умовах конкуренції, щоб домогтися такої ставки заробітної плати (витрат), що буде меншою за конкурентну ставку, і в результаті отримати більший прибуток.

5. Трудова профспілка може домогтися вищої ставки заробітної плати, ніж конкурентна, за рахунок збільшення попиту на працю, обмеження пропозиції або укладання трудових угод.

6. Ринок, на якому монополіст торгує з монопсоністом, являє собою двосторонню монополію. Ставка заробітної плати за цієї моделі залежить від стратегічних завдань обох сторін, тому логічно її визначити не можна.

7. В умовах ринкової економіки роль держави у регулюванні заробітної плати досить обмежена, але у країнах, що лише здійснюють перехід до ринкових відносин, ця роль повинна бути значнішою.

8. Серед зарубіжних економістів немає єдиної думки щодо необхідності встановлення мінімальної заробітної плати як механізму запобігання бідності, оскільки, з одного боку, мінімум заробітної плати в умовах ринкової економіки породжує безробіття серед деяких низькооплачуваних робітників, а з другого боку, він зумовлює підвищення доходів тих, хто продовжує працювати. Законодавством України передбачено здійснити комплекс заходів з поетапного підвищення розмірів мінімальної плати до прожиткового мінімуму.

9. Основою формування та регулювання заробітної плати в Україні є тарифна система, яка використовується для розподілу робіт і працівників залежно від складності роботи та кваліфікації працівника. Тарифна система оплати праці виступає як сукупність взаємопов'язаних елементів: тарифної сітки, тарифних ставок, схем посадових окладів і тарифно-кваліфікаційних характеристик.

Терміни і поняття

Суть заробітної плати; номінальна і реальна заробітна плата; конкурентний ринок праці; монопсонія; двостороння монополія; основна заробітна плата; додаткова оплата праці; мінімальна заробітна плата; прожитковий мінімум; тарифна система; відрядна форма оплати праці; пряма відрядна; непряма відрядна; відрядно-преміальна; відрядно-прогресивна; акордна оплата; почасова форма оплати праці; інвестиції в людський капітал.

Питання для повторення

1. Поясніть, чому в різних країнах загальний рівень заробітної плати неоднаковий. Який чинник, що визначає підвищення ставок середньої реальної заробітної плати протягом довгострокового періоду, найважливіший?

2. Поясніть визначення заробітної плати на ринку праці, на якому робітники не об'єднані в профспілки, а багато підприємств активно конкурують за послуги праці.

3. Опишіть використовувані профспілками методи підви щення заробітної плати. Оцініть необхідність кожного із них з точки зору профспілки і суспільства в цілому.

4. Противник мінімуму заробітної плати твердить: "Дія законодавства про мінімум заробітної плати має наслідки, прямо протилежні тим, яких чекали його прихильники. Держава може законодавчо встановити мінімум заробітної плати, але не може примусити підприємця наймати робітників неприбутково. Фактично мінімум заробітної плати призво дить до безробіття серед низькооплачуваних робітників, які навряд чи можуть дозволити собі відмовитися від своїх незначних доходів". Чи можна погодитися з цим твердженням? Які чинники можуть компенсувати потенційний вплив мінімуму заробітної плати на безробіття?

5. Чи отримують робітники — члени профспілки в середньому вищу заробітну плату, ніж робітники, які не об'єднані є профспілки?

6. Що розуміють під інвестуванням у людський капітал?