Диференціальна рента.

Щодо ренти, яка зумовлена родючішими ділянками землі і кращим місцеположенням до ринків збуту, окремі економісти називають її диференціальною рентою І. Оскільки цей вид ренти не є результатом високоякісної роботи певного господарства, то її доцільно вилучити в інтересах усього суспільства. З метою стимулювання виробництва і з урахуванням інших чинників у розпорядженні господарств доцільно залишати лише частину ренти. Проблема полягає в тому, на яких засадах і яка її частина у кожному конкретному випадку може залишатись безпосередньо господарствам.

З розвитком суспільства сільськогосподарське виробництво ведеться все інтенсивніше, що передбачає додаткові вкладення капіталу в одну і ту ж земельну ділянку, застосування нових машин, затрати на меліорацію та інші способи поліпшення землі. У сільське господарство все енергійніше впроваджується технічний прогрес. Досягнення біології, біохімії, генетики та інших наук дозволяє підвищити економічну, або штучну, родючість землі. Диференціація ділянок землі за ознакою економічної родючості відрізняється від диференціації за природною родючістю. Йдеться про те, що додаткові капіталовкладення можуть давати різну продуктивність праці на однакових за природною родючістю ділянках землі, звідси різниця в розмірах виторгу і прибутку від використання цих ділянок. Надлишок прибутку, обумовлений підвищенням родючості ґрунту в результаті додаткових виробничих затрат на обробіток землі, ряд економістів називає диференціальною рентою II. Відповідно до умов її утворення вирішується проблема розподілу цього додаткового прибутку.

Залежно від того, наскільки зростання родючості ґрунту залежить від самого господарства, воно має підставу для привласнення ренти. Та ж частка ренти /7, яка відповідає участі держави в поліпшенні родючості ґрунту, через систему оподаткування має поступати всьому суспільству. Ці принципи розподілу ренти стосуються всіх форм господарювання не лише в сільському і лісовому господарствах, але й у видобувній промисловості.

Важливо відзначити, що для економіки як такої земельна рента — це швидше надлишок, ніж витрати. Однак з точки зору окремих підприємств і галузей, оскільки земля може використовуватися альтернативно, рентні платежі підприємств і галузей справедливо розглядати як витрати.

Відсоток

Відсоткова ставка — ціна, що сплачується за використання грошей, звично розглядається як відсоток від кількості позичених грошей, а не як абсолютна величина. Це полегшує порівняння позичкового відсотка, що сплачується за надання в кредит різних за абсолютною величиною сум.

Слід пам'ятати, що гроші не є економічним ресурсом. Вони не здатні виготовляти товари або послуги, тобто вони непродуктивні. Однак підприємці купують можливість використання грошей, тому що їх можна використати для придбання капіталу. Отже, використовуючи грошовий капітал, керівники підприємств урешті-решт купують можливість користуватися реальним капіталом.

Теорія визначення відсоткової ставки та її взаємозв'язок з сукупними інвестиціями вже нами розглянуті. Слід згадати, що сукупний попит на гроші включає в себе попит на гроші для операцій і попит на гроші як на активи. Перший прямо пропорційний рівню номінального ВВП, а останній — обернено пропорційний ставці позичкового відсотка. Рівноважна ставка визначається в точці перетину кривої попиту на гроші і кривої пропозиції грошей. Пропозиція грошей головним чином залежить від монетарної політики.

Розглядаючи роль ставки відсотка у прийнятті рішень про інвестиції, припускаємо, що інфляція відсутня. За інфляції існує різниця між грошовою, або номінальною, і реальною відсотковою ставкою. Номінальна ставка — це просто відсоткова ставка, виражена в грошах за поточним курсом. Реальна відсоткова ставка — це відсоткова ставка, виражена в незмінних грошових одиницях або з поправкою на інфляцію. Реальна відсоткова ставка відсотка дорівнює номінальній відсотковій ставці мінус рівень інфляції.

Усе це свідчить про те, що саме реальна відсоткова ставка, а не номінальна ставка впливає на прийняття рішень про інвестиції. Це особливо важливо для конкретних економічних умов України, яка у 1990-х роках пережила гостру інфляцію.