Захист конкуренції.

Особливе місце у ринковій економіці належить конкуренції. Це той основний регулюючий механізм, який підпорядковує виробників і постачальників ресурсів диктатові покупця, або суверенітету споживача. При конкуренції саме рішення багатьох покупців і продавців щодо пропозиції і попиту визначають ринкові ціни. Це означає, що індивідуальні виробники і постачальники ресурсів можуть лише пристосовуватися до бажання покупців, яке ринкова система фіксує і доводить до відома продавців.

Конкуруючих виробників, які підкоряються волі ринкової системи, чекає прибуток і зміцнення позицій. На тих, хто порушує закони ринку, чекають збитки і, врешті-решт, — банкрутство. Для України надзвичайно важливим завданням є втілення в життя принципів ринку, за якими покупець — це господар, ринок — їх агент, а підприємство — їх слуга.

Умови ринкової економіки різко змінює монополія, яка в широкому розумінні означає ситуацію, коли кількість продавців стає такою малою, що кожен із них уже спроможний вплинути на загальний обсяг пропозиції, а тому і на ціну продукту, що продається. Іншими словами, монопольне становище — це панівне становище підприємця, яке дає йому можливість самостійно або разом з іншими підприємцями обмежувати конкуренцію на ринку певного товару. Згідно з прийнятим у лютому 1992 року Законом України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності", монопольним визнається становище того підприємця, чия частка на ринку певного товару перевищує 35 %. Рішенням Анти монопольного комітету України монопольним може бути визнане становище підприємця, частка якого на ринку певного товару менша 35 %.

Монополія створює ситуацію, коли вона заміняє собою конкуренцію: продавці можуть впливати на ринок або маніпулювати на ньому цінами для власної вигоди і на шкоду суспільству в цілому. Своєю здатністю регулювати загальний обсяг пропозиції монополії можуть штучно обмежувати обсяг продукції і тим самим встановлювати на неї вищі ціни, а нерідко — стійкий економічний прибуток. Ціни і прибуток, які перевищують конкурентні, прямо суперечать інтересам споживачів. Монополісти не керуються волею суспільства, так як це роблять конкуруючі продавці.

В умовах монополії суверенітет виробника до такої міри заміняє собою суверенітет споживача, що монополія заступає конкуренцію. Це означає, що ресурси розподіляються так, як це вигідно продавцям-монополістам, які домагаються високих прибутків, а не інтересам задоволення потреб суспільства в цілому. Отже, монополія породжує нераціональний розподіл економічних ресурсів.

У розвинутих країнах використовуються різні способи контролю над монополіями. Щодо монополій тих галузей, де технологічні та економічні умови виключають можливість існування конкурентних ринків, уряди створюють державні комісії для регулювання цін і встановлюють стандарти для надання послуг. Транспорт, зв'язок, виробництво і постачання електроенергії, громадське харчування та деякі інші галузі до певної міри підлягають такому регулюванню. На рівні місцевих органів влади досить звичайною є державна власність на підприємства електроенергетики і водопостачання.

Оскільки на більшості ринків ефективне виробництво може бути забезпечене високим рівнем конкуренції, то уряди багатьох країн впроваджують антимонопольні закони з метою захисту і посилення конкуренції як ефективного регулятора підприємницької діяльності.

Навіть за умови забезпечення правової основи для ринкових інститутів і захисту конкуренції все ще існує необхідність у виконанні урядом ряду інших економічних функцій, які має виконувати уряд. Адже ринковій системі в її чистому вигляді властиві погрішності та недоліки, які змушують уряд стимулювати і модифікувати функціонування ринку.

Прикладом цього можуть бути зобов'язання, які покладені Антимонопольним комітетом України на природні монополії. Останні, зокрема, мають дотримуватися встановленого порядку ціноутворення, стандартів і показників безпеки та якості товару, забезпечувати на недискримінаційних умовах реалізацію вироблених ними товарів споживачам, а також не створювати перешкод для реалізації угод між виробниками, що здійснюють діяльність на суміжних ринках, та споживачами.