Суспільні блага і послуги.

Важливо розрізняти товари суспільного споживання і товари індивідуального споживання, які виробляються ринковою системою. Товари індивідуального вжитку ділимі, тобто вони виступають у вигляді достатньо малих одиниць, на них поширюється дія принципу виключення. Це означає, що той, хто бажає і може платити рівноважну ціну, отримує продукт, а той, хто не може або не бажає платити таку ціну, виключається із числа отримувачів вигод, які забезпечує цей продукт.

Особливості громадських, або суспільних благ, суттєво відрізняються від особливостей товарів індивідуального споживання. Ринкова система не здатна виробляти суспільні блага. Вони неділимі, складаються з таких великих одиниць, що здебільшого не можуть бути продані індивідуальним покупцям.

Важливо те, що на суспільні блага не поширюється принцип виключення, тобто не існує ефективних способів відсторонення індивідів від користування вигодами цих благ, як тільки вони виникають. Якщо отримання вигод від товарів індивідуального споживання ґрунтується на їхній купівлі, то вигоди від суспільних благ дістаються суспільству в результаті самого виробництва таких благ.

До суспільних благ насамперед належить національна оборона, регулювання паводків, боротьба зі стихійними лихами тощо. Для суспільства ніщо не може бути життєво важливішим за його безпеку. Національна оборона має забезпечуватися всім більш або менш автоматично. Більшість схвалює це. Щоправда, пацифісти можуть відкрито заявляти, що видатки на оборону їх не дуже цікавлять. Тому за відсутності відповідних політичних установ і примусу забезпечити національну оборону, необхідність якої визнана більшістю, неможливо. Приклад з національною обороною, є звичайно, крайнім випадком. Але коли йдеться про підтримання громадського порядку, про асигнування на концерти в парках, про будівництво греблі у верхів'ї ріки з метою попередження повені в низах, словом, коли йдеться про діяльність держави взагалі, то виявляється, що саме вона має взяти на себе виробництво суспільних благ.

Яскравим прикладом суспільного блага є маяк, який попереджає кораблі про підступне морське узбережжя чи гавань. Будівництво маяка може виявитися економічно вигідним, якщо вигоди (попередження аварій кораблів) перевищують витрати виробництва. Однак вигоди від маяка для кожного користувача не можуть бути відшкодовані придбанням такого великого і неподільного продукту. У будь-якому випадку після введення маяка в експлуатацію його сигнальне світло служить орієнтиром для всіх без винятку кораблів.

Практично немає способу позбавити деякі кораблі можливості користуватися вигодою від маяка. Тому власникові будь-якого корабля немає потреби добровільно оплачувати таку вигоду. Тобто виникає проблема, пов'язана з тим, що люди можуть користуватися вигодами певного продукту, нічого не витрачаючи на його виробництво.

Оскільки в такому випадку принцип виключення незастосовний, то не існує ніяких стимулів для індивідуального підприємства пропонувати кошти для будівництва маяка з метою його продажу. Оскільки послуги маяків неможливо ні виразити в цінах, ні продати, то цілком зрозуміло, що приватним фірмам немає ніякої вигоди вкладати гроші в їхнє будівництво. Тут ідеться про послугу, яка приносить суттєву вигоду всім, але на виробництво якої ринок не виділятиме ресурсів. Отже, щоб суспільство могло користуватися такими благами і послугами, забезпечити їх повинен державний сектор, а фінансувати їхнє виробництво необхідно за допомогою системи примусових податків.

Уряди забезпечують людям безліч інших товарів та послуг, до яких може бути застосований принцип виключення. Зокрема, такі блага і послуги, як вулиці й автомагістралі, правоохоронна діяльність і пожежна охорона, бібліотеки і музеї, профілактичне медичне обслуговування, цілком можуть підпадати під дію принципу виключення, тобто на них можна встановити ціни, і приватні виробники могли б забезпечувати споживачів цими благами через ринкову систему.

Усі ці послуги, які забезпечують значні вигоди переливу, ринкова система не вироблятиме в достатній кількості. Тому держава бере на себе їх фінансування і виробництво, щоб уникнути можливого дефіциту ресурсів у цій сфері. Подібні товари і послуги іноді називають квазісуспільними (квазідержавними) благами. Щоправда, ні в економічній науці, ні в практичній діяльності урядів різних країн нема єдності щодо статусу державної системи охорони здоров'я і житлового будівництва. У цих сферах суспільної діяльності найдоцільніше поєднувати забезпечення населення благами через ринок і за допомогою держави.

Оскільки ринкова система цін не виділяє ресурсів на громадські блага, а на квазісуспільні виділяє їх недостатньо, надзвичайно важливо виробити механізм їх виробництва. Досвід багатьох країн показує, що суспільні блага виготовляються і доводяться до споживачів урядами на основі групових, або колективних, рішень. Види й обсяги виробництва різних суспільних благ визначаються у цивілізованих країнах політичними методами, насамперед шляхом голосування. Обсяги споживання суспільних благ є питаннями державної політики. Ці групові рішення, які ухвалюються на політичній арені, доповнюють рішення підприємств, що дають відповіді на три основні фундаментальні питання: Що? Як? Для кого?

Після прийняття вказаних групових рішень слід з'ясувати, як саме перерозподілити ресурси із виробництва товарів індивідуального користування на виробництво суспільних благ. В умовах повної зайнятості перед державою стоїть завдання вивільнення ресурсів із сфери виробництва товарів індивідуального користування для направлення їх у сферу виробництва суспільних благ.

Вивільнення ресурсів із індивідуального сектора здійснюється шляхом скорочення індивідуального попиту на них через обкладання підприємств і домогосподарств податками. Саме через податки виключають частину їхнього доходу, тобто частину потенційної купівельної спроможності.

Одержуючи менші доходи, підприємства і домогосподарства вимушені скорочувати свої інвестиційні та споживчі видатки. Отже, податки зменшують попит на товари і послуги індивідуального користування, а це, у свою чергу, знижує індивідуальний попит на ресурси.

Передаючи купівельну спроможність приватних економічних агентів урядові, податки вивільняють ресурси із індивідуальної сфери їх застосування. Уряди через податкові надходження можуть самі спрямовувати ці ресурси на виробництво суспільних благ і послуг. Так, податки на доходи підприємств і на особисті доходи вивільняють ресурси із виробництва інвестиційних товарів і товарів особистого споживання. Уряди використовують ці ресурси на виробництво військових літаків, спорудження нових шкіл та автомагістралей, а також свідомо перерозподіляють ресурси з метою здійснення певної зміни структури національного продукту країни.