Особливості та принципи розрахунку ВВП.

В основу розрахунків макроекономічних показників закладений принцип рівності доходів і витрат. Це правило випливає із замкненості економічної системи і стверджує, що всі витрати на купівлю товарів і послуг є доходами виробників цієї продукції.

ВВП є вартісним або грошовим показником. Для його розрахунку використовують ринкову ціну товарів і послуг. Однак не всі блага, створені економікою країни за певний проміжок часу, продаються на ринку, а тому вони не мають ринкової ціни. Для оцінки таких благ застосовують умовно нараховану вартість. Так, наприклад, людина, що орендує житло, платить орендну плату власнику будинку, яка входить у рахунки ВВП як доходи власника будинку і як витрати тієї людини, котра це житло орендує. Однак значна кількість людей проживає у власних будинках і не сплачує орендної плати. У цьому випадку у ВВП вносять орендну плату, яку власник будинку нібито сплачує сам собі. Ця умовно нарахована рента входить у рахунки ВВП і як витрати, і як доходи власника будинку.

Ще однією сферою застосування умовно нарахованої вартості є послуги, надані державним сектором економіки (оборона, охорона громадського порядку, освіта, охорона здоров'я тощо, які фінансуються з державного бюджету). В складі ВВП вони враховуються відповідно до поточних витрат, пов'язаних з їх наданням.

Для об'єктивного обчислення сукупного обсягу виробництва треба, щоб усі продукти і послуги, вироблені цього року, були враховані лише один раз. Більшість продуктів проходить декілька виробничих стадій, перш ніж потрапляє на ринок. Як наслідок, окремі частини і компоненти більшості продуктів купуються і продаються по декілька разів. Отже, щоб уникнути багаторазового врахування частин товарів, які продаються і перепродуються, при розрахунку ВВП враховується тільки ринкова вартість і виключається вартість проміжних товарів. Під кінцевими товарами розуміються товари і послуги, які купуються для споживання, а не для перепродажу, подальшої обробки чи переробки. У ВВП включається продаж кінцевих товарів, але від нього віднімається продаж проміжних товарів. Це пояснюється тим, що вартість кінцевих товарів включає всі існуючі проміжні операції, що мали місце у виробництві цих кінцевих товарів. Візьмемо для прикладу дані табл. 7.1:

Таблиця 7.1. Величина доходів, видатків і доданої вартості при випіканні хліба, гривень за хлібину

За даними табл. 7.1 слід визначити, яку частину вартості випеченого хліба треба врахувати при визначенні ВВП. Відповідь така: 1 грн 20 коп, тобто вартість кінцевого продукту. Якщо додати вартість усіх проміжних продуктів до вартості кінцевого продукту (в табл. 7.1 ця сума дорівнює 2 грн 52 коп) і включити отриманий результат у показник ВВП, його обсяг виявиться суттєво завищеним. Як наслідок — подвійний рахунок.

Щоб при розрахунку ВВП уникнути подвійного рахунку, необхідно ретельно стежити, щоб до нього включалася тільки додана вартість, створена кожним підприємством. Додана вартість — це ринкова ціна обсягу продукції, виготовленої фірмою, за вирахуванням вартості спожитої сировини і матеріалів, придбаних у постачальника. Підсумувавши додану вартість, створену всіма п'ятьма підприємствами, починаючи від вирощування пшениці й аж до доставки хліба покупцеві, можна точно вирахувати вартість хліба. Точно так само, обчислюючи і підсумовуючи додані вартості, створені всіма підприємствами в економіці, можна визначити ВВП, тобто ринкову вартість загального випуску.

З метою реального вимірювання ВВП слід виключити не виробничі операції, до яких належать фінансові операції і продаж уживаних речей. Чисто фінансовими операціями вважаються державні трансфертні платежі, які включають виплати на соціальне страхування; допомогу безробітним та пенсії ветеранам; приватні трансфертні платежі, куди входять щомісячні субсидії, які отримують студенти ВНЗ із дому, або разові дарунки від багатих родичів; операції з цінними паперами, тобто купівля-продаж акцій і облігацій.

Продаж вживаних речей не входить у ВВП, оскільки він не відображає поточного виробництва, або включається у подвійний рахунок.