Система “якраз вчасно” та її вплив на облік

Системи “якраз вчасно” (just-in-time – JIT) є наслідком інженеринга бізнес-процесів. Впровадження таких систем – це механізм скорочення витрат, що не додають вартості, а також довготермінових витрат. Саме впровадження виробничих систем типу “якраз вчасно” забезпечило успіх японських компаній на міжнародних ринках. Цілями систем типу JIT є виробництво необхідної кількості продукції заданої якості у максимально точний термін, коли саме вона необхідна. Ця система намагається забезпечити досягнення таких цілей:

– усунення видів діяльності, які не додають вартості;

– забезпечення нульових товарно-матеріальних запасів;

– забезпечення нульових дефектів;

– доведення розміру партії до одиниці;

– забезпечення нульового числа поломок;

– забезпечення 100%-ї своєчасності обслуговування.

Бажання досягти таких цілей створює атмосферу безперервних поліпшень і удосконалень.

Розглянемо детальніше деякі з названих цілей.

Тривалість циклу виробництва і реалізації продукції включає час її обробки, інспекції, транспортування, очікування і зберігання. Із наведених п’яти складових тільки час обробки дійсно додає продукту вартості. Решта видів діяльності додають продукції тільки витрат, але не вартості, і тому з точки зору JIT є процесами, що не додають вартості. За даними деяких дослідників (Берлінер та Брімсон, 1988 р.) час обробки у загальному виробничому циклі у багатьох організаціях США складає менше 10%. Решта 90% загального виробничого часу пов’язано з процесами, що не додають вартості. Тому кінцевою метою системи “якраз вчасно” є перетворити вихідні матеріали у готовий продукт протягом часу, рівного часу обробки, тобто усунути усі види діяльності, що не додають вартості.

Результатом впровадження філософії JIT стала розробка виробничої системи типу “тягни”, яка означає, що деталі переміщуються у виробничій системі на підставі попиту на кінцеву продукцію. При цьому основна увага приділяється підтримці постійного потоку компонентів замість постійної наявності на підприємстві партії незавершеного виробництва. За системою ”тягни“ робота з компонентом не починається до тих пір, поки не буде отримано запиту від наступного процесу. Отже система JIT передбачає переміщення матеріалів безперервним потоком без зупинок і зберігання.

Система “тягни” доповнюється відслідковуванням споживання на кожній операційній стадії та використанням різних типів наочних сигнальних систем, відомих під назвою канбан. За допомогою таких систем дається дозвіл на випуск і переміщення деталей до місця, де вони оброблятимуться далі. До одержання такого дозволу виробнича ланка не може переміщувати виготовлені нею деталі до наступної ланки. У якості сигнальних механізмів використовують, як правило, контейнери канбан. Такі контейнери розраховані на 2-5 одиниць продукції, що забезпечує роботу виробничої лінії без зупинок навіть в умовах незначних перерв у роботі окремих робочих центрів, які входять до виробничої ланки.

Система канбан діє таким чином. Контейнери розміщують між окремими робочими місцями у послідовній технологічній лінії. Робітник, що працює на першому місці, випускає продукцію і поміщає її у контейнер до його повного наповнення, потім призупиняє роботу і відновлює її тільки тоді, коли робітник, що працює на наступному етапі обробки, забирає деталі з контейнера. Такий же процес відбувається на кожному робочому місці по всій виробничій лінії. Це може зумовити тимчасові простої на певних ділянках поточної лінії, але філософія JIT вважає, що краще мати тимчасові простої, ніж збільшувати запаси незавершеного виробництва. Під час простою робітник займаються технічним обслуговуванням обладнання.

Застосування системи “тягни” призводить до зупинки виробничої лінії при виникненні проблеми на будь-якій її ділянці, бо початкові робочі центри не отримують сигналу для продовження роботи, якщо контейнери канбан повні. Внаслідок цього увага всіх зосереджується на проблемі, що виникла, і терміново приймаються заходи до виправлення ситуації. Отже, усі проблемні ситуації розв’язуються оперативніше, ніж при традиційній системі організації виробництва.

Застосування філософії “якраз вчасно” у виробничому процесі зумовило її використання і при закупівлях матеріалів, постачання яких при цьому здійснюється безпосередньо перед їх використанням. А це сприяє зменшенню запасів до мінімуму і значному зменшенню витрат на їх зберігання. В ідеалі JIT має справу з нульовими залишками запасів і готової продукції.

Система ”якраз вчасно“ зумовлює зміни і в методології обліку запасів та витрат на виробництво. При цій системі відпадає необхідність у рахунку “Сировина і матеріали”, адже матеріали не зберігаються на складі, а прямо від постачальника надходять у виробничі підрозділи. Тому рахунки “Матеріали” і “Виробництво” можуть бути об’єднані в один рахунок.

Прямі витрати праці, доля яких значно зменшується, розглядаються як частина накладних витрат і включаються у статтю “Додані витрати”. Більше того, усі виробничі накладні витрати разом з прямими витратами праці за поточний місяць у цьому ж місяці списуються на рахунок “Собівартість реалізації”. Вважається, що розподіл їх та віднесення на рахунки “Виробництво” і “Готова продукція” не дає корисної інформації (тим більше, що на рахунку ”Готова продукція“ залишків, як правило, не повинно бути). Накладні витрати, що припадають на незавершене виробництво, відображаються у кінці місяця регулюючими проводками: Дт “Виробництво” – Кт “Собівартість реалізації”.

Схематично порядок відображення витрат на рахунках у системі “якраз вчасно” можна розглянути на прикладі таких господарських операцій:

1. Одержані матеріали від постачальника

Матеріали та виробництво 50000

Постачальники 50000

2. Одержана з виробництва готова продукція (списано використані матеріали)

Готова продукція 45000

Матеріали та виробництво 45000

3. Списана реалізована готова продукція (по вартості використаних на її виготовлення матеріалів)

Собівартість реалізації 42000

Готова продукція 42000

4. Списані накладні витрати звітного періоду

Собівартість реалізації 24000

Виробничі накладні витрати 24000

5. Відображається доля накладних витрат, що припадає на залишки незавершеного виробництва та готової продукції

Матеріали та виробництво 2400

Готова продукція 1440

Собівартість реалізації 3840

На рахунках ці операції будуть відображені так (рис. 9.5).

Рисунок 9.5. Відображення витрат на рахунках у системі “якраз вчасно”

9.4. Перспективні рішення з питань ціноутворення

Визначення ціни на продукцію та послуги – одне з найважливіших управлінських рішень. Але це й одне з найважчих рішень, оскільки треба враховувати багато чинників: попит, витрати, поведінку конкурентів та ін.

Основними методами ціноутворення є:

1) собівартість (витрати) плюс прибуток;

2. орієнтація на ринкові ціни (рівень витрат відходить на другий план):

– ціна “знімання вершків” (при виході на ринок нового товару, при наявності патенту, високих капіталовкладеннях тощо;)

– ціна просування на ринок (з метою заволодіння певною долею ринку);

– диференціація цін (за регіонами, групами клієнтів, розмірами замовлень, періодами року тощо);

– використання “збиткових лідерів”, тобто товарів, що продаються за низькими цінами для залучення покупців і їх стимулювання купувати інші, більш дорогі та прибуткові товари;

– врахування стадій “життєвого циклу товару”.

Життєвий цикл – це період часу з початку розробки продукту до моменту зникнення попиту на нього з боку покупців. Він складається з декількох стадій: впровадження, зростання, зрілість, спадання, припинення. На перших стадіях попит може бути дуже високий і незадоволений, тому ціна може бути підвищеною, але і витрати в цей час також можуть бути високими. У такій ситуації можуть використовуватися два методи ціноутворення: просування (ціна встановлюється нижче ринкової) або “зняття вершків” (досить висока початкова ціна на новий “модний” товар). На стадії зростання можлива стабілізація цін (з деяким їх зниженням до середнього рівня). Стадія зрілості найбільш прибуткова у життєвому циклі товару, але і тут можливе зниження цін з конкурентною метою. На стадії спадання ціни частіше всього доводиться знижати для підтримки попиту та можливого подовження життєвого циклу товару.

Значення життєвого циклу товару в системі управління все більше зростає, що зумовило появу спеціального метода калькулювання собівартості по фазах життєвого циклу товару, який враховує динаміку собівартості на кожній стадії цього циклу.

При встановленні ціни завжди орієнтуються на витрати, але роль останніх при цьому сильно залежить від типу ринку, на якому діє підприємство: чиста конкуренція, монополістична конкуренція, олігополія, чиста монополія. Тільки за умов чистої конкуренції ціну визначає безпосередньо ринок, а підприємства лише регулюють обсяги виробництва, тоді як в умовах монополістичних типів ринку контроль за ціною з боку підприємства може бути досить значним. Витрати не завжди прямо і безпосередньо впливають на ціну, але вони є важливим чинником для визначення обсягу виробництва, збільшення пропозиції на ринку, що опосередковано впливає на ціни.

Вибір стратегії та моделі ціноутворення залежить від поточних та перспективних цілей підприємства, результатів дослідження ринку, поведінки конкурентів тощо. Традиційно розглядаються дві моделі ціноутворення: економічна та на основі витрат.