Загальна характеристика і основні принципи систем “стандарт-кост” та нормативного обліку витрат та калькування собівартості продукції

Система “стандарт-кост” виникла на початку ХХ ст. у США. Це був один із принципів наукового менеджменту, запропонованого Ф. Тейлором, Г. Емерсоном та ін.

Перші згадки про систему стандарт-кост зустрічаються у книзі Г. Емерсона “Продуктивність праці як основа оперативної роботи і заробітної плати”.

Вперше повну систему нормативного визначення витрат описав у 1911 р. Ч. Гаррісон. У статтях на тему “Облік собівартості на допомогу виробництву” (1918 р.) він дав детальну характеристику цієї системи.

У Радянському Союзі про систему “стандарт-кост” заговорили у 1933 р. у зв’язку з публікацією в перекладі книги Ч. Гаррісона “Стандарт-кост”. У 1934 р. було опубліковано російською мовою переклад книги другого американського економіста Т. Дауні “Стандарт-кост в системному обліку”.

У 1931 р. Інститут техніки управління зайнявся детальним вивченням можливостей практичного застосування системи “стандарт-кост” в СРСР. Великий вклад у розв’язання цієї проблеми внесли радянські вчені Є.Г. Ліберман та М.Х. Жебрак, які розробили на базі “стандарт-кост” систему нормативного обліку витрат.

Система “стандарт-кост” один із важливих інструментів контролю і управління витратами. Її характерні особливості:

– використання спеціальних рахунків для відображення наявних відхилень;

– відсутність документування відхилень, оскільки головне її завдання не реєструвати відхилення, а не допускати їх або оперативно усувати.

Основні цілі застосування системи “стандарт-кост” у різних країнах наведені у таблиці 4.1.

Таблиця 4.1

Ранжування цілей застосування системи “стандарт-кост” (19, с.106)

Цілі застосування системи США Канада Японія Англія
Управління витратами
Встановлення цін та цінова політика
Бюджетне планування і контроль
Підготовка фінансової звітності

“Стандарт-кост” – це система вимірювання оціночних розмірів витрат на якій-небудь ділянці виробництва, тобто тих, які повинні бути понесені при певних умовах. Вона дає можливість адміністрації визначити, скільки продукт повинен коштувати підприємству (нормативні витрати на його виробництво), скільки він фактично коштує (фактичні витрати) та причини відхилень між цими витратами. Завдяки цьому менеджери мають можливість контролювати витрати і відповідно реагувати на їх відхилення від нормативу (рис.4.1).

Рисунок 4.1. Схема дії калькуляційної системи “стандарт-кост”

 

Основними принципами системи “стандарт-кост” є:

1) науково обґрунтоване попереднє нормування витрат;

2) роздільний облік витрат за нормативами та відхилень від нормативів;

3) періодичний перегляд нормативів при зміні умов виробництва;

4) калькулювання собівартості продукції за нормативними і фактичними витратами;

5) систематичний контроль і аналіз відхилень від нормативів за їх видами, місцями виникнення, причинами; оперативне реагування на відхилення.

Система “стандарт-кост” і нормативний облік витрат мають багато спільних рис:

– в основі обох систем є стандарти (нормативи);

– обидві підвищують якість управління витратами шляхом виявлення відхилень з використанням сигнального документування;

– обидві використовуються для бюджетування;

– відхилення відображаються на спеціальних рахунках;

– передбачають можливість списання відхилень на витрати періоду та віднесення за рахунок фінансових результатів.

В той же час, ці системи мають і суттєві відмінності (рис. 4.2).

Система “стандарт-кост” не передбачає аналітичного обліку витрат за об’єктами калькуляції (видами продукції, замовленнями і т. ін.). Витрати в межах стандартів обліковують на єдиному рахунку і лише для обліку відхилень від стандартів передбачають окремі рахунки, які у кінці звітного періоду закривають, у більшості випадків, рахунком “Собівартість реалізації”. Така методика значно полегшує аналітичний облік витрат.

Нормативи для кожного елемента собівартості на підставі аналізу витрат минулих періодів

Рисунок 4.2 Відмінні риси системи “стандарт-кост” і нормативного обліку

 

Системи нормативного обліку витрат і калькулювання собівартості передбачає детальний аналітичний облік у розрізі об’єктів віднесення витрат за трьома складовими: за нормами, зміни норм, відхилення від норм. Фактична собівартість виготовленої продукції визначається як алгебраїчна сума цих складових. Така методика обліку є більш трудомісткою та менш оперативною порівняно з системою “стандарт-кост”.

 









Дата добавления: 2016-03-04; просмотров: 673;


Поиск по сайту:

При помощи поиска вы сможете найти нужную вам информацию.

Поделитесь с друзьями:

Если вам перенёс пользу информационный материал, или помог в учебе – поделитесь этим сайтом с друзьями и знакомыми.
helpiks.org - Хелпикс.Орг - 2014-2024 год. Материал сайта представляется для ознакомительного и учебного использования. | Поддержка
Генерация страницы за: 0.004 сек.