Класичний психоаналітичний підхід З. Фройда до проблем психокорекції

У психоаналітичній моделі психокорекції акцент робиться на переживаннях досвіду дитинства, травмуючи функція якого пов’язується з характером розв’язання проблем психосексуальних стадій розвитку.

В центрі уваги психодинамічного підходу перебувають питання, пов’язані з динамічними аспектами психіки (мотиви, потяги, спонукання, внутрішні конфлікти, що забезпечують розвиток особистості).

Центральне поняття, що пояснює порушення в поведінковій та емоційній сфері, – конфлікт. Але різні напрямки психодіагностики, теорії особистості по різному трактують поняття конфлікту.

Психоаналіз вбачає задачу у доведенні до свідомості клієнта конфліктної ситуації, пов’язану з неприйняттям несвідомих потягів. Усвідомлення несвідомих імпульсів і конфлікту – шлях рішення проблем. В основі проблеми лежить невдале витіснення, від якого суб’єкт непродуктивно, хворобливо захищається, що й породжує його невротичний стан.

Розвивався дитячий психоаналіз. Але оскільки можливість дитини усвідомлювати обмежені, шукалися нові шляхи створення ефективних методик і процедур особистісного розвитку. В результаті були виділені ігротерапія та арттерапія, які потім розвинулись у самостійні методики.

Мета корекції – допомога у виявленні несвідомих причин переживань і хворобливих проявів. Це забезпечує можливість частково чи повністю контролювати поведінку.

В психоаналізі структура особистості включає три компоненти:

1) Его – центральна інстанція саморегуляції особистості. Его контролює поведінку, врівноважує імпульси людини з вимогами суспільства, здійснює раціональний аналіз ситуації. Домінантний принцип реальності.

2) Супер-Его – моральна інстанція особистості, що оцінює дійсність з огляду на норми, цінності та ідеали. Це – інтеріорізовані через дорослих частина особистості.

3) Ід – біологічний компонент, первинне джерело психічної активності, джерело інстинктів, що керуються принципом насолоди.

З їхнього конфлікту народжується страх. Фройд розрізняв три види страху: невротичний, реалістичний, моральний.

Моральний страх пов’язаний з почуттям провини і психологічним захистом „Я”. захист приводить до опору психологу: Его не бажає знову переживати наболіле.

Найбільш цінним видом захисту є перенос (трансфер) – перенесення на психолога почуттів, пов’язаних з іншими особами.

Важливо зазначити, що клієнт опирається процесу психотерапії, що у психоаналізі вивчається і власне є психодіагностичним та психокорекційним матеріалом. Своїм опором клієнт виявляє ті області психічного, які є слабкими і потребують додаткового захисту. Як правило, саме ці області і належать до числа невротичних, травматичних, які не асимілювалися в процесі життєдіяльності, а залишилися перебувати в актуальному, потенційному стані.

У зв’язку з цим важливо зауважити, що психологічна проблема являє собою невдале витіснення певних переживань. Іншими словами, було порушено нормальний процес витіснення, він не відбувся до кінця; і ці переживання, які Фройд пов’язував з сексуальністю та агресивністю до лібідіозних осіб, постійно перебувають в актуальному стані, намагаючись проявитися назовні. І власне такий прояв відбувається, але в символічній, прихованій для свідомості суб’єкта, свідомості.

Мета психокорекції: клієнт неправильно трактує дійсність. Отже, йому треба навчитися правильно, адекватно її трактувати (усвідомлювати) й адаптуватися до неї (посилити Его).

Позиція психолога: нейтральна, особистість закрита, вміння витримувати перенос і працювати з контрпереносом, здатність до адекватних інтерпретацій.

Вимоги до клієнта: прийняття теорії, відкритість, готовність до тривалої роботи, відмова від різких змін у житті.

Техніки – пошук прихованих хворобливих осередків у просторі несвідомого, що постійно пробиває свій шлях у свідому реалізацію.

Стадія пошуку: метод вільних асоціацій, спостереження, гумор, обмовки.

Стадія розкриття: вербалізація, нове переживання старого (негативне й агресивне ставлення до психолога).

Стадія переоцінки значимих подій.

Стадія забування старого і набуття нового досвіду.

Процедури:

1) конфронтація – щоби продемонструвати предмет аналізу;

2) класифікація – фокусування на значимому;

3) інтерпретація – усвідомлення контексту;

4) проробка після інсайту, робота з опором, що призводить до зміни особистості.

Техніки: метод вільних асоціацій, тлумачення сновидінь, інтерпретація, аналіз опору (захистів), аналіз переносу (проекції).