Інноваційний процес і інноваційна система органів державного управління

Прийнято вважати, що поняття "нововведення" є батьківським варіантом англійського слова innovation. Буквальний переклад з англійського означає "введення новацій" або у нашому розумінні цього слова "введення нововведень". Під нововведенням розуміється новий порядок, новий звичай, новий метод, винахід, нове явище. Батьківське словосполучення "нововведення" у буквальному смислі "введення нового" означає процес використання нововведення [35, c. 159].

Таким чином, з моменту прийняття до розповсюдження новина придбає нову якість - стає нововведенням (інновацією). Процес введення нововведення на ринок прийнято називати процесом комерціалізації. Період часу між появою новини і втіленням її у нововведення (інновацію) називається інноваційним лагом.

В повсякденній практиці, як правило, ототожнюють поняття нововведення, новація, новина, інновація, що цілком зрозуміло. Будь-які винаходи, нові явища, вигляди послуг або методи тільки тоді одержують суспільне визнання, коли будуть прийняті до розповсюдження (комерціалізації), і вже у новій якості вони виступають як нововведення (інновації).

Наукова діяльність традиційно вважається сферою активної державної політики. Справа в тому, що наукові ідеї не можуть бути безпосередньо використані у господарчої діяльності, метою якої є прибуток. Тому організації і компанії вельми стримано йдуть на пряме фінансування досліджень, хоч відчувають велику потребу у їх результатах. В сучасних умовах держава здебільшого повинна брати на себе функцію забезпечення бізнесу одним з найважливіших ресурсів інноваційного процесу - науковими знаннями і ідеями. Саме тому у офіційних документах провідних країн науково-технічний прогрес розглядається як єдиний ланцюг: наукові ідеї і розробки - інноваційний бізнес - широкомасштабне використання.

Активно працюючи у науковій і інноваційній сфері, держава покликана сформувати цілі і принципи своєї політики і власні пріоритети у цій галузі. Цілями наукової і інноваційної політики провідних країн світу, як правило, є збільшення внеску науки і техніки у розвиток економіки країни; забезпечення прогресивних перетворень у сфері матеріального виробництва; підвищення конкурентоспроможності національного продукту на світовому ринку; зміцнення безпеки і обороноздатності країни; поліпшення екологічної обстановки; збереження і розвиток наукових шкіл, що склались.

На думку, викладену у [44, c. 176], до основних принципів державної політики у науковій і інноваційній діяльності відносяться свобода наукової і науково-технічної творчості; правова охорона інтелектуальної власності; інтеграція наукової, науково-технічної діяльності і створення; підтримка конкуренції у сфері науки і техніки; концентрація ресурсів на пріоритетних напрямках наукового розвитку; стимулювання ділової активності у науковій, науково-технічній і інноваційній діяльності; розвиток міжнародної співпраці.

Механізм державної підтримки науково-технічної і інноваційної діяльності в Україні знаходиться у стадії формування, потрібна велика праця по створенню ефективної інфраструктури інноваційної діяльності, без якої не представляється можливим подальший розвиток на шляху світового прогресу.