Заходи після народження дитини

АСФІКСІЯ НОВОНАРОДЖЕНИХ

Первинна реанімація новонароджених

Підготовка обладнання до проведення реанімаційних заходів у пологовій залі

1. Увімкнути джерело променевого тепла, щоб зігріти реанімаційний столик (температура його має бути 36— 37⁰С).

2. Перевірити систему подачі кисню: наявність кисню, тиск, наявність з'єднувальних шлангів.

3. Згорнути з пелюшки валик під плечі.

4. Підготувати обладнання для відсмоктування вмісту з верхніх дихальних шляхів. Для цього використовують гумовий балон. Електромеханічні відсмоктувачі повинні створювати розрідження не більше ніж 100 см.

5. Підготувати шлунковий зонд, лейкопластир, ножиці.

6. Змонтувати набір для штучної вентиляції легенів (типу Амбу). Розмір маски підбирають залежно від того, народження якої дитини очікується — доношеної чи недоношеної. Реанімаційний мішок може бути анестезіологічним та самозаповнюючим. В останньому випадку до мішка приєднують кисневий резервуар, щоб забезпечити вентиляцію 90 — 100% киснем. Приєднавши до мішка маску і джерело кисню, затискують долонею маску і стискують мішок. Перевіряють відчуття тиску дихальної суміші на долоню та функціонування запобіжного клапана.

7. Підготувати набір для інтубації:

— при знімних клинках приєднати клинок №0 для недоношеної або №1 для доношеної дитини;

— перевірити функціонування системи освітлення;

— підібрати інтубаційну трубку залежно від передбачуваної маси тіла та гестаційного віку дитини.

Розмір інтубаційних трубок залежно від маси тіла і гестаційного віку

Заходи після народження дитини

Вони залежать від відсутності або наявності часток ме-конію в амніотичній рідині.

1. Якщо в амніотичній рідині немає часток меконію, то потрібно:

— помістити новонародженого під джерело променевого тепла;

— швидкими промокальними рухами через пелюшку обсушити шкіру;

— відкинути вологу пелюшку;

— забезпечити максимальну прохідність дихальних шляхів; положення — лежачи на спині зі злегка закинутою назад головою. Це положення краще фіксується підкладеним під плечі валиком;

— відсмоктати вміст спочатку з рота, потім з носових ходів;

— якщо спонтанне дихання не з'явилося, провести тактильну стимуляцію. Якщо ж в амніотичній рідині є частки меконію, то застосовують один з трьох прийомів, який повторюють не більше двох разів:

— подразнення підошви;

— легкі удари по п'ятці;

— подразнення шкіри вздовж хребта.

Змінювати прийомита багаторазово їх повторювати недоцільно, оскільки успіху це не дає і втрачається дорогоцінний час.

Забороняється:

— зрошувати дитину холодною або гарячою водою;

— пускати струмінь кисню на обличчя;

— стискувати грудну клітку;

— бити по сідницях.

2. В амніотичній рідині є частки меконію, тобто має місце меконіальна аспірація:

— після народження голови акушерка відсмоктує вміст верхніх дихальних шляхів;

— новонародженого розміщують під джерелом променевого тепла;

— не витрачаючи часу на обсушування, надають немовляті положення лежачи на спині зі злегка закинутою назад головою і валиком під плечима;

— проводять інтубацію трахеї;

— повторно відсмоктують вміст верхніх дихальних шляхів;

— відсмоктують вміст із трахеобронхіального дерева безпосередньо через інтубаційну трубку (без застосування катетера).

Якщо в інтубаційній трубці після відсмоктування є залишки меконію, то інтубацію і відсмоктування повторюють.

Лаваж трахеобронхіального дерева не проводять, щоб не вимити сурфактант.

Усі підготовчі заходи необхідно виконувати не довше ніж за 20с. Після цього оцінюється стан дитини.

Стан дитини оцінюється послідовно за трьома ознаками:

— дихання;

— ЧСС;

— колір шкіри.

Оцінювання за шкалою Апгар для визначення обсягу реанімаційних заходів не застосовують, оскільки його виконують надто пізно, то перше оцінювання роблять у кінці першої хвилини життя. Оцінювання за шкалою Апгар на 1-й і 5-й хвилині потрібне для того, щоб визначити ефективність реанімаційних заходів.

Оцінювання дихання. Виявляють наявність або відсутність спонтанного дихання:

— спонтанне дихання є — оцінюють частоту серцевих скорочень (ЧСС);

— спонтанне дихання відсутнє — розпочинають штучну вентиляцію легень 90— 100 % киснем через мішок і маску.

Ефективність вентиляції визначають за рухом грудної клітки та даними аускультації.

Перші 2—3 вдихи виконуються з тиском 20—40см в. ст., після чого вентиляцію проводять з тиском на вдиху 15—20 см в. ст. і частотою 20—40 за 1 хв.

Після проведення штучної вентиляції протягом більше ніж 2 хв потрібно ввести орогастральний зонд, щоб запобігти роздуванню шлунка газом, а також регургітації. Зонд вводять на глибину, що дорівнює відстані від перенісся до вушної часточки і від вушної часточки до епігастральної ділянки. Після введення зонда відсмоктують шприцом газ зі шлунка, зонд залишають відкритим і фіксують його лейкопластирем до щоки. Штучну вентиляцію продовжують поверх зонда.

Після 15—30 с штучної вентиляції проводять чергове оцінювання стану дитини і визначають ЧСС.

Підрахунок ЧСС ведеться протягом 6с і множиться на 10. Вентиляцію на час підрахунку зупиняють. Оцінювання ЧСС (за 1 хв):

— понад 100;

• 60—100 і частота зростає;

• 60—100 і частота не зростає;

• менша ніж60.

1. ЧСС більша ніж 100:

• за наявності спонтанного дихання припиняють штучну вентиляцію і оцінюють колір шкіри;

• за відсутності спонтанного дихання продовжують штучну вентиляцію до його появи;

• якщо ЧСС менша ніж 100, то завжди проводять штучну вентиляцію, незалежно від наявності спонтанного дихання.

2. ЧСС 60—100 і частота зростає:

• продовжують штучну вентиляцію легенів.

3. ЧСС 60—100 і частота не зростає:

• продовжують штучну вентиляцію легенів і починають робити закритий масаж серця, якщо ЧСС менша ніж 80.

4. ЧСС менша ніж 60:

• штучна вентиляція легенів і закритий масаж серця.

Контроль ЧСС ведеться через 10—15 опісля штучної вентиляції доти, доки частота буде понад 100 і встановиться спонтанне дихання. У цій ситуації проводять останнє оцінювання стану новонародженого.

Оцінювання кольору шкіри. При ефективних вентиляції і кровообігу колір шкіри рожевий, дитина потребує спостереження.

Акроціаноз, характерний у перші години після народження, розвивається як судинна реакція на зміну температури зовнішнього середовища і не свідчить про гіпоксію. Ознакою гіпоксії буде загальний ціаноз. Дитина потребує підвищеної концентрації кисню в суміші для вдиху, її забезпечують подачею цільного струменя з кисневого шланга. Якщо кінець шланга помістити на відстані 1,0—1,5 см від носових ходів, то вміст кисню в повітрі на вдиху становитиме приблизно 80%.

Зникнення ціанозу свідчить про усунення гіпоксії. Шланг поступово віддаляють від носових ходів. Якщо його віддалити на 5 см від носових ходів і при цьому зберігається рожевий колір шкіри, то потреби в підвищеній концентрації кисню немає.