Місцеуряду в системі органів державної влади

Уряд - це центральний (загальнонаціональний) орган виконавчої влади. Його офіційні найменування найрізноманітніші - Уряд (Німеччина, Молдова, Франція, Чехія), Рада міністрів (Бельгія, Італія, Сирія, Радянський Союз, 1946-1990 рр.), Кабінет міністрів (Азербайджан, Україна, Латвія), Кабінет (Ісландія, Японія), Державна рада (Китайська Народна Республіка, Норвегія, Республіка Корея, Швеція), Виконавча рада (Нова Зеландія), Федеральна рада (Швейцарія).

Уряд здійснює загальне керівництво державними (публічними справами і відповідає перед народом за свою діяльність. В умовах демократії уряд має виражати загальні (загальнонаціональні) інтереси, а не приватні, корпоративні або регіональні. Воно забезпечує проведення внутрішньої і зовнішньої політики, охорону конституційного ладу і встановленого правопорядку. Уряд наділене широкими виконавчо-розпорядчими повноваженнями.

В системі державної влади уряд, як правило, займає домінуюче положення.

На чолі уряду стоїть прем’єр-міністр, голова Ради міністрів, канцлер, інша посадова особа (наприклад, прем’єр Державної ради КНР). У президентських і напівпрезидентських республіках главою уряду (виконавчої влади) є президент, як виняток - віце-президент або адміністративний прем’єр-міністр. Створення або скасування останньої відповідальній державній посаді залежить цілком від президента, який передає йому частину своїх повноважень, як правило, соціально-економічного характеру. У класичних президентських республіках глава держави присутній на всіх засіданнях уряду (кабінету) і безпосередньо керує ним.

Уряд постійно взаємодіє з різними державними органами, і перш за все з парламентом. В тій чи іншій мірі вищий представницький (законодавчий) орган здійснює контроль за урядом і проведеної ним політики. Найбільш широко і послідовно контрольні повноваження проявляються у рамках парламентських форм правління. Глава держави бере участь у формуванні уряду, а в президентській республіці і при абсолютній монархії навіть очолює її.

Уряд керує роботою міністерств, інших органів виконавчої влади. Координує і спрямовує діяльність міністерств, агентств, служб безпосередньо глава уряду або за його прямим дорученням один із його заступників.

В абсолютній більшості держав статус і функції члена уряду несумісні з депутатським мандатом (виняток - країни з розвиненими традиціями класичного парламентаризму), будь-виборною посадою, з діяльністю, прямо спрямованої на витяг прибутку.

За партійним складом розрізняють однопартійні і коаліційні (фактично багатопартійні) уряду. Однопартійні уряди формуються в тих країнах парламентської демократії, де існує парламентська більшість. У цьому випадку конкретна політична партія має стабільною більшістю депутатських мандатів (типовий приклад - Великобританія, Нова Зеландія або Японія в окремі періоди сучасного розвитку). Коаліційні уряди створюються там, де жодна політична партія не має стабільної більшості в парламенті (Італія, Нідерланди, Фінляндія).

Якщо жодна з партій, представлених у парламенті, не змогла самостійно сформувати уряд, а створення парламентської коаліції неможливо, утворюється уряд меншості. У цьому випадку лідери партій, громадських об’єднань, політичний істеблішмент відкладають на деякий час парламентські вибори. Уряд меншості не радикально змінює політичний курс, а займається поточними державними справами. Подібний уряд діє, як правило, кілька місяців, а потім проводяться парламентські вибори, і проявляється розстановка політичних сил.

У деяких країнах з парламентськими формами правління в умовах військового протистояння або зовнішньої агресії утворюється уряд національної єдності за участю не лише правлячої партії (партій), але й опозиції. Однак це є тимчасовою, короткотерміновим заходом.

В умовах зміни суспільного устрою чи політичного режиму може створюватися тимчасовий уряд, що володіє найчастіше обмеженими повноваженнями. Один з винятків - уряд Франції у 1958 р., в період формування П’ятої республіки, що володіло величезними прерогативами.

В цілому слід констатувати тенденцію до посилення владно-управлінських повноважень і функцій уряду і його більшої самостійності, прагнення ухилитися від реального парламентського чи громадського контролю.