Поняття екологічної безпеки.

Небезпеку, що нависла над людством у зв’язку із сучасною екологічною кризою, можна перебороти, лише реалізувавши комплекс заходів.

Під екологічною безпекою варто розуміти такий стан системи «природа – техніка – людина», що забезпечує збалансовану
взаємодію природних, технічних i соціальних систем, формування природно-культурного середовища, що відповідає санітарно-гігієнічним, естетичним i матеріальним потребам жителів кожного регіону Землі при збереженні природно-ресурсного й екологічного потенціалу
природних систем i здатності біосфери цілому до саморегулювання. Важливою складовою екологічної безпеки є стан захищеності особистості суспільства i держави від загроз, що створюються стихійним лихом і техногенними катастрофами.

Екологічна безпека не може бути забезпечена лише природоохоронними діями у відриві від соціальних, економічних,
політичних i демографічних проблем. Усі вони настільки взаємозалежні, що рішення кожного з них може бути знайдено лише при їхньому спільному розгляді.

Рівень небезпеки (безпеки) може бути досить різним. Навіть невелике відхилення якості навколишнього середовища від норми становить
небезпеку для людини або іншого суб’єкта. Але в ряді районів Землі це відхилення досягло великих розмірів i оцінюється як «екологічне нещастя» або «екологічна катастрофа». За деякими показниками небезпека загрожує усьому світові. Тому екологічна безпека повинна розглядатися як пріоритетний принцип розвитку всіх країн світу.

Визначення норм стану природних систем i якості навколишнього середовища зазнає значних труднощів. Цінорми визначаються людиною, що у своїх судженнях досить суб’єктивна. Який стан природних систем найбільш сприятливим для людини? Нерідко за нього приймається природний стан, що був у природних систем до втручання людини. Людина, протягом усієї своєї історії прагнула створити системи, що протистоять природі. Чи доречним є повернення «назад до природи»? Більш правильним, очевидно, є вбудовування антропогенної діяльності в природні цикли. Але і тут багато невизначеностей. Критерії якості життя досить сильно розрізняються у народів різних країн, різних професійних, етнічних і релігійних груп. Мають місце також індивідуально-віковий та історичний вектори зміни критеріїв. Н.Ф. Реймерс вважає, що якість життя досягає максимуму при збігу життєвих стереотипів і можливостей їхньої реалізації. Biн же дає наступну класифікацію потреб людини:

1) елементарні, базові: їжа, вода, житло, повітря, земна поверхня
як базис для життя i діяльності;

2) вторинні, інформаційні (позбавлення людини адекватної інформації приводить до органічних захворювань);

3) псевдо потреби (шкідливі потреби).

Співвідношення між цими видами потреб змінюються протягом історичного часу. Необхідний пошук їхнього збалансованого сполучення (звичайно, з максимальним обмеженням потреб третього типу).

А. Маслоу встановлює наступний перелік потреб у порядку зменшення їхньої важливості:

1) фізіологічні;

2) особиста безпека;

3) соціальні;

4) престиж;

5) духовні.

З цих переліків видно, що екологічні потреби в людини переплітаються з інформаційними, соціальними i т.д.

Але крім інтересів і потреб людей є i «інтереси» природи. Їх зневага вже призвела до великих втрат для людини. Якщо ми будемо охороняти природу тільки тому, що це нам вигідно, то збереження біосфери стане неможливим.

Наявність безлічі суб’єктів – людини, рослин, тварин, співтовариств організмів, сільськогосподарських культур, біосфери, соціуму в межах визначеної території, людства в цілому – припускає в кожного з них наявність i свого навколишнього середовища.

Між інтересами людини та інших суб’єктів нерідко виникають протиріччя. Наприклад, для людини найбільш оптимальним є співвідношення температури та вологості повітря в межах 20-24 °С та
50-60 %. Для росту та розвитку рослин найбільш прийнятними є більш високі температура та вологість. Тому виникає проблема пошуку оптимального сполучення параметрів середовища для різних суб’єктів та забезпечення динамічної рівноваги екосистем у цілому.

Уci кризи, що відбуваються протягом розвитку людства мають комплексну природу: вони пов’язані як із техногенною діяльністю, так i з природними процесами. У багатьох випадках дія людини стає пусковим механізмом, що викликає ланцюгову реакцію в природному середовищі. На цей час кожний катастрофічний процес (забруднення, повінь, сель, зсув ґрунту, пилова буря, засуха і т.і.) має комбінований характер: техногенна дія поєднується з природними факторами, причому енергетичний вклад в процес ще не говорить про ступінь важливості саме цього фактору, бо часто зовсім невелика дія може мати вирішальне значення.