Пальпація грудної клітки

Пальпацію грудної клітки проводять з метою визначення її еластичності, оцінки голосового тремтіння, виявлення болісності, деформації, шуму тертя плеври, підшкірної емфіземи в такій послідовності:

– визначення еластичності грудної клітки;

– виявлення болісності грудної клітки;

– оцінка голосового тремтіння.

Еластичність (резистентність) грудної клітки визначається шляхом стиснення грудної клітки на симетричних ділянках у передньозадніх і бічних напрямках. У здорової людини грудна клітка еластична і піддатлива.

При патологічних станах еластичність грудної клітки знижується і вона стає ригідною. Ригідність представляє собою опір грудної клітки, що відчувається при її стисненні внаслідок: окостеніння реберних хрящів у осіб літнього віку; підвищення повітряності легенів; накопичення рідини або повітря в плевральній порожнині. Причинами розвитку ригідності грудної клітки можуть бути бронхіальна астма, хронічне обструктивне захворювання легенів, емфізема легенів, пневмосклероз; ексудативний плеврит, гідроторакс, рак плеври, пневмоторакс.

Болісність грудної клітки визначається обома руками на симетричних ділянках у місцях виходу нервових корінців (паравертебральні точки), по ходу міжреберних нервів (у міжреберних проміжках) і місцях розгалуження їхніх кінцевих гілок (парастернальні точки). У разі виявлення болісності уточнюють локалізацію, характер і поширення болю, можливі причини виникнення.

Згідно локалізації болі можуть бути: локальні, оперізуючі, розлиті, поверхневі, глибокі. По характеру: постійні і періодичні, колючі, ниючі, пекучі. Стосовно причини: зв'язані з диханням, рухом, положенням тіла, травматичні, без видимих причин.

Болісність грудної клітки спостерігається при ураженні плеври, міжреберних м'язів і нервів, ребер, шкірних покривів, а також інших органів і систем (захворювання крові, сифіліс, туберкульоз) (табл. 2.15).

Таблиця 2.15

Болісність грудної клітки і її діагностичне значення

Плевральний біль відноситься до глибокого болю, частіше однобічний, локалізується в нижньому відділі грудної клітки, підсилюється під час глибокого вдиху, кашлю; при ураженні діафрагмальної плеври, можлива іррадіація в праве підребер'я, епігастральну ділянку, зменшується при стисненні грудної клітки. Спостерігається плевральний біль при сухому плевриті, початковій стадії ексудативного плевриту, метастатичному ураженні плеври, плевропневмонії.

М'язовий біль обумовлюється запаленням міжреберних м'язів. Біль поверхневий, поширюється по міжребер’ю і носить ниючий розлитий (охоплює декілька міжребер’їв) характер; біль підсилюється при рухах, нахилах у здорову сторону (ознака Шепельмана). Спостерігається при міозитах різної етіології.

Неврологічний біль обумовлений запальним або інфекційним ураженням міжреберних нервів. Біль поверхневий, поширюється по міжребер’ю, по характеру оперізуючий, підсилюється при нахилі в хворий бік (за рахунок стиснення нерва), русі, положенні на хворому боці. Спостерігається за наявності захворювань міжреберних нервів, причому виділяють 3 больові точки: біля хребта, вдовж середньої пахвової лінії і біля грудини.

Біль, обумовлений ураженням кісток грудної клітки, локальний, різкий, підсилюється при найменших рухах. Характерний при переломах ребер, періоститі. Біль більш тривалий, підсилюється при різких рухах, локалізований в ділянці хребта і грудини, характерний для захворювань крові (лейкози, анемія), туберкульозу, кіст, сифілісу.

І, нарешті, до поверхневого болю грудної клітки відноситься herpes zoster (оперізуючий лишай), який розвивається при вірусному ураженні міжреберних нервів з ушкодженням відповідної ділянки шкіри, біль носить оперізуючий характер, підсилюється при рухах і будь-якому дотику, зменшується при прийомі місцево-анестезуючих і відволікаючих засобів.

Крім того, при пальпації грудної клітки можна знайти ознаки підшкірної емфіземи ("хрускіт" при пальпації) і шум тертя плеври (вібрація грудної клітки), частіше в аксілярних ділянках при глибокому диханні – еквівалент шуму тертя плеври, обумовлений ураженням плеври.

Голосове тремтіння (fremitus vocalis s.peceoralis) – тремтіння грудної клітки, обумовлене передачею на її поверхню низькочастотних коливань голосових зв'язок у момент вимови слів, що містять букву «р», що даює найбільшу вібрацію Голосове тремтіння визначається пальпаторно на симетричних ділянках грудної клітки. Фізична основа голосового тремтіння полягає в здатності різних по щільності тканин по-різному проводити звукові коливання. Характер голосового тремтіння (силі звукових коливань) надає можливість аналізувати зміни стану легеневої тканини внаслідок різних патологічних процесів.

Мета визначення голосового тремтіння: оцінити силу і симетричность проведення звукових коливань на поверхню грудної клітки для виявлення патологічних процесів, з можливою оцінкою характеру процесу, його локалізації, динаміки і перебігу.

Фізичні основи проведення звуку. Звук являє собою низькочастотні коливання в межах 16-20 Гц (1 коливання за секунду). Коливання голосових зв'язок, що виникають при звукоутворенні, передаються по щільних структурах дихальних шляхів (стінкам трахеї, бронхіального дерева, альвеол), підсилюючи коливаннями стовпа повітря, що заповнює дихальні шляхи.

Визначення голосового тремтіння проводять поверхнями долонь обох рук строго на симетричних ділянках грудної клітки (надключичні, підключичні, аксілярні, над-, між- і підлопаткові ділянки) у момент вимови хворим слів, що містять звук "р". Тремтіння, що передається на поверхню грудної клітки, порівнюють за силою на симетричних ділянках і оцінюють з урахуванням фізіологічних особливостей грудної клітки. В нормі голосове тремтіння проводитися з однаковою силою на симетричних ділянках і залежить від висоти голосу, товщини грудної клітки.

Фізіологічні особливості проведення голосового тремтіння:

– у дітей, у зв'язку з високим і слабким голосом, голосове тремтіння іноді зовсім не відчувається;

– у підлітків голосове тремтіння голосніше, оскільки грудна клітка тонша, а щільні структури дихальних м'язів більш еластичні;

– у чоловіків голосове тремтіння сильніше і проводитися краще, ніж у жінок, тому що в їхньому голосі переважає більш низький тон;

– у верхніх відділах легенів праворуч, особливо над верхівкою, голосове тремтіння проводитися краще, внаслідок більш короткого правого головного бронху; над лівою половиною грудної клітки та у нижніх її відділах воно слабкіше.

При патології органів грудної клітки, і в тому числі органів дихання, голосове тремтіння може бути посилене, ослаблене, деколи відсутнє (рис. 32).

Основні причини посилення голосового тремтіння (табл. 2.16):

– ущільнення легеневої тканини (за рахунок кращого проведення звуку);

– наявність в легені порожнини, з'єднаної з великим бронхом (посилення обумовлене резонуванням коливань у порожнині і кращим проведенням звуку щільною тканиною, яка оточує порожнину).

А Б В

Рис. 32. Причини зміни голосового тремтіння:

А – посилене: ущільнення легеневої тканини (1, 2), порожнина в легені (3). Б – ослаблене: збільшена повітряність легенів (4), частковий ателектаз легені (5), помірний гідроторакс (6), помірний пневмоторакс (7). В – відсутнє: значний гідроторакс (8), значний пневмоторакс (9), обтураційний ателектаз (10).

Таблиця 2.16

Посилення голосового тремтіння і його причини

Основні причини ослаблення голосового тремтіння (табл. 2.17):

а) порушення вібрації голосових зв'язок та ураження голосових зв'язок;

– ослаблення дихальної екскурсії грудної клітки, тому що звук утворюється на видиху (масивні плевральні зрощення, міозит, невралгії, переломи ребер);

– тяжкий стан хворих;

б) порушення проведення звуку:

– підвищення повітропровідності легенів (емфізема легенів);

– помірна кількість рідини або повітря в плевральній порожнині (гідро-, пневмоторакс);

– стовщення грудної клітки (за рахунок мускулатури, підшкірного жиру, набряку);

– обтураційний ателектаз (локальний).

Таблиця 2.17

Ослаблення голосового тремтіння і його причини

Основні причини відсутності голосового тремтіння (табл. 2.18):

а) наявність великої кількості рідини або повітря в плевральній порожнині (гідро-, пневмоторакс);

б) обтурація головного бронха (стороннім тілом, пухлиною або стисненням його збільшеними лімфатичними вузлами середостіння).

Таблиця 2.18

Відсутність голосового тремтіння і його причини

Таким чином, зниження еластичності грудної клітки, поява її болісності і зміна голосового тремтіння дозволяють припустити і диференціювати характер ураження, як самої бронхолегеневої системи, так і інших органів грудної клітки.

Контрольні питання

1. Огляд грудної клітки: статичний і динамічний, діагностичне значення

2. Патологічні форми грудної клітки, їхня характеристика та діагностичне значення

3. Симетричність грудної клітки: критерії оцінки; асиметрія грудної клітки, причини та діагностичне значення

4. Патологічні типи дихання: Куссмауля, Грокка, Чейн-Стокса, Біота. Причини, характеристика , діагностичне значення

5. Пальпація грудної клітки: мета, методика та діагностичне значення.

6. Голосове тремтіння: фізичні основи методу, причини зміни та діагностичне значення посилення, ослаблення або відсутності голосового тремтіння

Перкусія легенів

Перкусія легенів – метод об'єктивного дослідження бронхо-легневої системи шляхом нанесення удару на тканини і органи з оцінкою отриманих звуків з метою виявлення патологічних процесів у легеневій тканині і легеневій порожнині.

Виділяють 2 види перкусії: порівняльну і топографічну, які мають свої технічні і діагностичні особливості (табл. 2.20).

Таблиця 2.20

Мета і особливості проведення порівняльної і топографічної перкусії

Порівняльна перкусія – перкусія, проведена з метою виявлення патологічного процесу, визначення його характеру, локалізації і динаміки. Виходячи з зазначеної мети перкусії, методика порівняльної перкусії має свої особливості:

– перкусію проводять на строго симетричних ділянках грудної клітки у визначеній послідовності;

– перкутують строго по міжребер’ям (оскільки в силу кращого проведення звуку щільною тканиною при перкусії по ребру до перкуторного звуку приєднується власний звук ребра);

– удари голосні, уривчасті, завжди з однаковою силою, по середній фаланзі пальця-плесиметра, за винятком надключичних ямок, де удар наноситися по нігтьовій фаланзі (з метою забезпечення щільного контакту пальця-плесиметра з поверхнею тіла в ділянці ямок);

– застосування по черзі то сильної, то слабкої перкусії, щоб уникнути можливих помилок; при сильній перкусії можна не знайти поверхневих змін, при тихій – глибоко локалізованих.

Методика порівняльної перкусії. Порівняльну перкусію проводять з урахуванням її особливостей у такій послідовності: в надключичних ділянках ("плесиметр" розташований вище і паралельно ключиці); передня поверхня грудної клітки, крім ділянки серця; бокові ділянки (ліворуч і праворуч); задня поверхня грудної клітки (надлопаткові, міжлопаточні, підлопаткові ділянки) (рис. 33).

а б

Мал. 33. Порівняльна перкусія легенів:

а – попереду; б – позаду.

В нормі при порівняльній перкусії на симетричних ділянках легенів визначається ясний легеневий звук. Однак з огляду на те, що легені оточені тканинами різної маси і щільності, і по-різному проводять звук, то при оцінці результатів порівняльної перкусії варто враховувати місця фізіологічної зміни перкуторного звуку (табл. 2.21):

– притуплення перкуторного звуку в правій надключичній ділянці обумовлено більш низьким стоянням верхівки правої легені в порівнянні з верхівкою лівої легені і більш значним розвитком м'язів правого плечового поясу;

– притуплення перкуторного звуку в ділянці II-III міжребер’я ліворуч від грудини обумовлено близьким розташуванням серця;

– притуплення перкуторного звуку в нижньому відділі правої бокової ділянки обумовлено близьким розташуванням печінки;

– тимпанічний відтінок перкуторного звуку ліворуч (простір Траубе) обумовлений близькістю шлунка, заповненого повітрям.

Таблиця 2.21

Зміни перкуторного звука в нормі

Крім того, на характер перкуторного звуку впливає стать, вік, будова грудної клітки, фази дихання. У разі надмірно розвинутої мускулатури або підшкірно-жирової клітковини, перкуторний звук більш тихий, притуплений; у дітей і дорослих з тонкою грудною кліткою звук досить голосний. Діагностична цінність порівняльної перкусії знижується у осіб з вираженою деформацією грудної клітки (кіфоз, кіфосколіоз). Голосність перкуторного звуку залежить від глибини дихання: при глибокому вдиху збільшення кількості повітря в легенях підсилює голосність звуку, а напруження альвеолярних стінок і тканин одночасно його зменшує; при глибокому видиху навпаки.