Зміст основних функцій менеджменту.

Планування – це формування цілей, завдань і перспектив зміни параметрів управління, здійснення початкового налагодження системи управління та визначення того, що слід зробити для досягнення поставленої мети.

Зміст планування як функції менеджменту – це обґрунтоване визначення основних напрямків і пропорцій в розвитку виробництва з урахуванням джерел забезпечення та попиту ринку.

Сутність планування – це конкретизація цілей, розвитку підприємства, визначення господарських завдань та строків їх реалізації, знаходження матеріальних, трудових та фінансових ресурсів для вирішення цих завдань.

Види планування:

d. стратегічне (довгострокове);

e. тактичне (середньострокове);

f. оперативне (короткострокове).

Стратегічне планування визначається стратегією підприємства, має в собі рішення відносно напрямів діяльності підприємства та вибір нових напрямів діяльності. Розробляється вищим рівнем управління (інституціональним рівнем).

Тактичне планування (строк 3-5 років).

Основні завдання: виробнича стратегія підприємства в цілому та підрозділів. Розробляється стратегія збуту, кадрова політика підприємства, фінансова стратегія, обсяг необхідних ресурсів, форми матеріально-технічного постачання.

Тактичні плани розробляють керівники підрозділів, але приймає участь і нижній рівень вищої управлінської ланки.

Оперативне планування (строк 1 рік).

Здійснення шляхом детальної розробки тактичного планування, розробляються оперативні плани для кожного підрозділу підприємства. Це плани по виробництву, програма маркетингу на рік, планування досліджень, планування матеріального забезпечення (вищий прошарок технічного рівня).

Основною ланкою оперативного планування є календарний план. Це місячні, квартальні, декадні, тижневі плани.

Календарні плани – це детальна конкретизація цілей та завдань стосовно виконавців.

Організація – це процес створення структури підприємства, яка дає можливість людям ефективно працювати разом для досягнення спільної мети.

Зміст функції це встановлення постійних та тимчасових взаємовідносин всіма підрозділами підприємства, визначення порядку та умов їх функціонування. Організація – формування управляючої системи.

Організаційна діяльність є основним елементом у системі менеджменту підприємства. Вона охоплює:

g. визначення видів діяльності;

h. управлінські завдання, які потрібно розв′язати для досягнення мети підприємства;

i. розподіл між окремими керівниками і спеціалістами аграрного підприємства загального обсягу і робіт, розподіл повноважень і відповідальності, встановлення взаємо підпорядкованості і взаємозалежності, розстановку працівників згідно їх кваліфікації, спеціалізації, здібностей;

j. організаційне поділення праці спеціалістів та апарату управління.

Функція організації на виробництві реалізується двома шляхами:

1) адміністративно-організаційне управління (це процес побудови структури організації);

2) оперативне управління (це налагодження зв′язків та взаємодій між окремими підрозділами для досягнення спільної мети).

В ринкових умовах організація завжди динамічна, знаходиться в постійному розвитку, переходить з одного якісного стану до іншого, особливо в умовах ринкової конкуренції. Ефективність підприємства визначається тим, на скільки сама організація швидко перебудовується та адаптується до зовнішнього середовища.

Організація як вид діяльності - це впорядкування системи і підтримання її в стані динамічного розвитку і впорядкування через структурні і інтегровані функції.

Функція організації тісно пов′язана з системою управління і управлінськими рішеннями, виробничими і управлінськими процесами, цілями і завданнями виробництва.

Організаційний процес тісно пов’язаний з процесом управління, яки є цілеспрямованій діяльністю суб’єктів власності, влади і функціональної відповідальності, тобто функція організацій будує систему управління підприємством.

Завдяки раціональній організації процесу управління забезпечується ефективне функціонування організаційний формувань. Організація і управління – це два взаємо проникаючі і взаємопов’язані процеси.

Координація – це погодження спеціалізованих управлінських функцій, забезпечення цілеспрямованої діяльності підлеглих, досягнення впорядкованості їх єдності їх дій.

Ії функція спрямована на забезпечення гармонійного розвитку об’єкта управління, пропорційне поєднання його технічних, виробничих, фінансових та інших сторін. Координація здійснення по вертикалі і по горизонталі.

Вертикальна координація діяльності колективу (субординація погодження функцій) діє зверху донизу по каналах прямого зв’язку. Їх завдання організація ефективного зв’язку і збалансування роботи структурних підрозділів та їх працівників, що перебувають на різних ієрархічних рівнях управління.

Горизонтальна координація полягає у забезпеченні співробітництва керівників та спеціалістів різних підрозділів, між якими немає відносин підпорядкування. В результаті досягається єдність поглядів та дій на завдання, що розв’язується.

Координацію здійснюють за двома основними напрямками:

i. координація у просторі – це встановлення зв’язку між окремими виконавцями, які розосереджені, але одночасно займатися тим самим питанням.

ii. координація у часі – це встановлення зв’язку між працівниками, що діють у визначеній послідовності один за одним, або між виконавцями окремих функцій, які діють через великі проміжки часу.

Головною умовою ефективної координації є постійне вдосконалення структури управління і нитка регламентація діяльності апарату управління.

Мотивація – це цілеспрямована діяльність по створенню мотивів та стимулів для забезпечення певної поведінці людей.

Мотив – це внутрішні, а стимул – зовнішні спонукаючи причини дії. Функція мотивації в менеджменті передбачає виявлення, формування і виховання у людей здорових і розумних потреб, реалізацію колективних і індивідуальних потреб, урахування індивідуального прийняття працівниками різних форм стимулювання.

Мотив – це суб’єктивне явище усвідомлення вчинків, які потім перетворюються у постановку мети, що спонукає людину до дії.

Контроль – це процес забезпечення досягнення організацією своїх цілей, це система спостереження і перевірки відповідності функціонування підприємства прийнятим законодательним актом і управлінським рішенням, виявленням допущених відхилень і проведення необхідної корекції.

Контроль – це постійне порівняння того, що є тим, що повинно бути.

Види контролю:

1) попередній контроль – до початку роботи, контролюються три ключові образи: матеріальні, фінансові та людські ресурси.

2) поточний контроль – контроль в процесі роботи, в процесі виконання завдань. Він базується на вимірюванні фактичних результатів в процесі роботи.

3) Заключний контроль – тут фактичні результати порівнюють за вимогами. Він виконує дві важливі функції:

- інформаційна:

а) інформація про виникаючі проблеми;

б) можемо оцінити на скільки реальний був складений нами план.

- мотиваційна.

Залежно від завдань системи або підрозділів форми і методи контролю бувають:

k. аналіз;

l. перевірка;

m. ревізія;

n. обстеження;

o. взаємоконтроль;

p. контроль зверху і знизу;

q. самоконтроль.

На відміну від обміну, який дає в основному кількісну інформацію в процесі контролю отримують інформацію важливу для прийняття управлінських рішень, яка не тільки кількісна, але і якісна.

Вимоги до контролю:

1) контроль повинен бути об’єктивним;

2) дійовим;

3) ефективним;

4) економічним;

5) систематичним;

6) гласним.

За здійснення контролю відповідає безпосередній керівник, це єдина функція, яка не підлягає делегуванню.