Поняття моніторингу довкілля

Зміни у навколишньому природному середовищі відбуваються під впливом природних і антропогенних (зумовлених діяльністю людини) біосферних факторів. Пізнання цих змін неможливе без виокремлення антропогенних процесів на фоні природних, для чого й організовують спеціальні спостереження за різними параметрами біосфери, які змінюються внаслідок людської діяльності. Саме у спостереженні за довкіллям, оцінюванні його фактичного стану, прогнозуванні його розвитку полягає сутність моніторингу.

Моніторинг (англ. monitoring, від лат. monitor – той, що попереджує, контролює) довкілля – система спостереження і контролю за природними, природно-антропогенними комплексами, процесами, що відбуваються у них, навколишнім середовищем загалом з метою раціонального використання природних ресурсів і охорони довкілля, прогнозування масштабів неминучих змін.

За міжнародним стандартом (СТ ІСО 4225-80) моніторинг – це:

– багаторазове вимірювання для спостереження за змінами будь-якого параметра в певному інтервалі часу;

– система довготривалих спостережень, оцінювання, контролювання і прогнозування стану і зміни об’єктів.

Це поняття вперше ввів американський вчений Р. Мунн у 1972 р. на Стокгольмській конференції ООН з охорони довкілля, відтоді проблеми моніторингу постійно обговорюються на різних міжнародних конгресах. Його об’єктами є атмосфера, гідросфера, літосфера, ґрунт, земельні, лісові, рибні, сільськогосподарські та інші ресурси і їх використання, біо- та природні комплекси і екосистеми. У процесі моніторингу ставляться такі цілі:

- кількісне і якісне оцінювання стану повітря, поверхневих вод, ґрунтового покриву, флори і фауни, а також постійний контроль стоків і викидів на промислових підприємствах;

– складання прогнозу про стан навколишнього середовища і можливі його зміни;

– спостереження за фізичними, хімічними, біологічними процесами, які відбуваються в навколишньому природному середовищі;

– спостереження за рівнем забруднення атмосферного повітря, ґрунтів, водних об’єктів, наслідками його впливу на рослинний і тваринний світ;

– забезпечення зацікавлених організацій і населення поточною і екстреною інформацією про зміни в навколишньому природному середовищі, а також попередження і прогнозування його стану.

У рамках програми ООН з проблем навколишнього середовища ЮНЕП в 1973–1974 рр. були розроблені основні положення про функціонування Глобальної системи моніторингу навколишнього середовища, основне завдання якої – надання інформації, необхідної для захисту здоров’я, благополуччя, безпеки і свободи людей та управління навколишнім середовищем і його ресурсами. В рамках цієї програми Всесвітня морська організація забезпечує глобальний моніторинг Світового океану. У 1990 р. Міжнародний центр наукової культури (Всесвітня лабораторія) запропонував проект „Глобальний екологічний моніторинг” з використанням військових супутникових технологій. З 1992 р. в названому проекті беруть участь Російська Федерація, США, Україна; Казахстан, Литва і Китай – як спостерігачі.

Сутність концепції глобального моніторингу полягає в необхідності здійснення повних спостережень за елементами навколишнього середовища в просторі і часі з певною метою за конкретними програмами. На основі цієї концепції виникли різні підсистеми моніторингу довкілля:

– моніторинг приземного й верхнього шарів атмосфери;

– моніторинг атмосферних опадів;

– моніторинг гідросфери (поверхневих вод суші, вод океанів, морів і підземних вод);

– моніторинг літосфери (передусім ґрунту);

– кліматичний моніторинг;

– моніторинг озонового шару;

– моніторинг океану;

– геофізичний моніторинг;

– фізичний моніторинг;

– біогеохімічний моніторинг.

У 1986 р. Секретаріат ООН з навколишнього середовища на основі розробок Р. Мунна видав „Довідник з екологічного моніторингу”, який містить методики і програми моніторингу для країн, що розвиваються. Запропоновані системи моніторингу ґрунтуються на природно-наукових дослідженнях і передбачають:

– виявлення і дослідження природних ресурсів, які забезпечують виробництво продуктів харчування (моніторинг клімату, рельєфу, ґрунтів, рослинності, популяцій);

– дослідження природних умов (моніторинг ерозії ґрунтів, твердого стоку).

Особлива роль у вивченні навколишнього середовища належить космічному моніторингу (дистанційному моніторингу, який здійснюють за допомогою оснащених вимірювальними приладами космічних апаратів). Сутність дистанційних методів полягає у проведенні зйомки або вимірювань без фізичного контакту з об’єктом дослідження.

Моніторинг довкілля в усіх розвинутих країнах здійснюється на основі рекомендацій ООН з урахуванням національних особливостей. У СРСР, до складу якого входила Україна, моніторинг здійснювала служба спостереження і контролю за забрудненням природного середовища (формувалася з підсистем спостереження і контролювання забруднення атмосферного повітря, вод суші, морів, ґрунту, фонових забруднень певних середовищ).

В Україні у 1992 р. розпочалося розроблення і впровадження системи екологічного моніторингу України відповідно до Закону „Про охорону навколишнього природного середовища” та „Положення про державний моніторинг навколишнього середовища”. Ця система передбачає спостереження за довкіллям, збирання, оброблення і оцінювання отриманих даних та прогнозування його стану, формування відповідних баз інформації, розроблення на їх основі науково обґрунтованих природоохоронних заходів, передбачення надзвичайних ситуацій техногенного, природного характеру, створення безпечних умов життєдіяльності людини.

Отже, моніторинг довкілля є дієвим засобом природоохоронної політики, здійснюваної відповідно до екологічних прогнозів.