Особливості вияву соціальних конфліктів у правовій сфері

Юридична конфліктологія — це складова загальної соціальної конфліктології. її завданням є вивчення конфліктів, які виникають, розвиваються і вирішуються в рамках внутрішнього (національного) або міжнародного пра­ва. Іншими словами, юридична конфліктологія узагальнює і вивчає особли­вості, які характеризують конфлікт з позиції права.

Одна з основних властивостей юридичного конфлікту полягає в тому, що в якій би сфері він не відбувався, він пов´язаний з виконанням (реалізацією) або порушенням тих чи інших норм права, а також з виникненням, змінами або припиненням правових відносин між фізичними чи юридичними особа­ми. Юридична конфліктологія вивчає не тільки природу, причини і динамі­ку розвитку юридичних конфліктів, а й правові механізми попередження і розв´язання їх. Звідси і практична цінність такого підходу: встановити, чи можуть норми права взагалі і якою мірою вплинути на зародження, розви­ток і вирішення конфлікту, і якщо можуть, то як підвищити ефективність цього впливу.

За природою юридичні конфлікти дуже різноманітні. Найбільш повно правовий аспект виявляється у тих, які виникають і розвиваються у зв´язку з об´єктивно існуючими суперечностями між двома або кількома правовими нормами, що стосуються одного предмета. У цьому випадку інтереси конф­ліктуючих сторін і мотиви їх поведінки визначаються змістом і значенням правових норм, від чого прямо залежать дії учасників. Такий конфлікт і по­чинається, і закінчується з використанням юридичних засобів і процедур. Істотною мірою він має когнітивний характер, оскільки суперечка йде про розуміння права, але за цим часто криються інші, цілком прагматичні, інте­реси сторін.

Як свідчить практика, більшість конфліктів виникають поза юридичною сферою і лише згодом, у процесі розвитку, набувають юридичних ознак, а відтак виявляються у перехідному або змішаному варіанті. Мотивація таких конфліктів спочатку не пов´язана з юриспруденцією і стосується економічних, національних, соціальних, особистих або суспільних інтересів, але згодом, у міру розвитку подій, вони трансформуються в явища юридичного порядку.

Правовий компонент у конфлікті залежно від обставин виявляється з різним ступенем інтенсивності. Наприклад, у міжособистісному конфлікті на ґрунті неприязних відносин у побуті юридичну роль можуть відігравати неясні побоювання того чи іншого учасника конфлікту, що занадто енергійні дії можуть потягти кримінальну відповідальність, а тому слід уникати край­нього загострення ситуації. Зовсім інше значення юридичний елемент має у спорах про спадщину, про право власності, коли конфліктуючі сторони відстою­ють свої дійсні чи уявні права, будучи твердо переконані в тому, що закон саме на їх боці. Це надає їм активності, що зовсім відрізняється від поперед­нього прикладу, де уявлення про правові межі примушує суб´єкта стримува­тися. Слід зазначити, що є й інші варіанти з різним ступенем вияву інтенсив­ності правового елемента.

На підставі викладеного можна сформулювати в загальному вигляді по­няття юридичного конфлікту. Юридичним конфліктом є будь-який конфлікт, в якому спір так чи інакше пов´язаний з правовими відносинами сторін (їхніми юридично значущими діями або станами), суб´єкти, мотива­ція їхньої поведінки, об´єкт конфлікту мають правові ознаки, а сам конфлікт тягне правові наслідки.

До юридичних належать будь-які міждержавні конфлікти, всі трудові, у багатьох випадках сімейні, виробничі, побутові та міжнаціональні конфлік­ти, угоди між регіонами чи гілками влади, суперечки з приводу визначення статусу нації та ін. Чимало конфліктів мають змішаний характер і містять як правові, так і неправові елементи (наприклад, конфлікти на релігійному або етнічному ґрунті).

В аспекті шляхів і засобів попередження, припинення і розв´язання конфліктів є вагомі підстави вважати, що майже кожний з конфліктів мож­на віднести до категорії юридичних. Адже відомо з практики, що за допомо­гою юридичних норм та інститутів можна врегулювати, як правило, будь-який конфлікт.

В юридичному конфлікті виділяють дві групи суб´єктів: фізичні і юри­дичні особи. Якщо виникає протиборство юридичних осіб, то конфлікт обо­в´язково набуває юридичного характеру, оскільки між цими суб´єктами скла­даються (або вже існують) правові відносини, і найбільш доцільно вирішити такий конфлікт саме юридичним шляхом.

Оскільки юридичний конфлікт — це своєрідний різновид соціального конфлікту, то його предмет та об´єкт можна визначити лише з урахуванням сутності явища більш широкого за змістом, яким і є конфлікт соціальний.

Отже, під предметом юридичного конфлікту слід розуміти об´єктивно існу­ючу чи уявну проблему юридичного характеру, яка пов´язана з визначенням прав та обов´язків сторін і має вирішуватися за допомогою юридичних засобів.

Об´єкти юридичних конфліктів — це матеріальні (власність, територія тощо) і нематеріальні (честь, гідність, здоров´я) елементи реального світу, які лежать на перехрещенні інтересів різних суб´єктів права, якщо врегулювання суперечок з цього приводу здійснюються за допомогою правових засобів.

Типологія юридичних конфліктів, як і інших, досить різноманітна. їх поділяють на глобальні та регіональні, групові й міжособистісні, ситуаційні й позиційні, конфлікти інтересів і когнітивні, гострі й мляві, такі, що понов­люються, таін.

Специфіка юридичного конфлікту визначається юридичними характери­стиками, які включають відповідно галузь права, структуру правової нор­ми, різновид юридичної установи, що має відношення до цього конфлікту.

Практично юридичні конфлікти можуть виявлятися у сфері будь-якої галузі права. Найбільш типові конфлікти пов´язані з питаннями цивільно­го, трудового, сімейного, фінансового права. Чимало екологічних, господар­ських конфліктів підпадають під дію норм адміністративного права. Значну групу утворюють конфлікти, що тягнуть застосування норм кримінального, кримінально-процесуального, виправно-трудового права.

Особливу категорію становлять міжнародні й міжнаціональні конфлікти, що регулюються нормами міжнародного права, договорами та угодами держав, а також внутрішнім законодавством. У низці випадків конфлікти виявляються у змішаних варіантах. Наприклад, конфлікт між політичними партіями і дер­жавною структурою (парламентом, міністерством юстиції) з приводу різних підходів до політичного життя може спочатку не мати юридичного характеру, але з часом перерости в значну державно-правову проблему.

Змішані типи юридичних конфліктів нерідко трапляються й у взаєми­нах громадян під час довготривалих чвар за місцем роботи чи проживання, коли звичайні суперечки переходять в адміністративні правопорушення і навіть злочини. Часом трудові конфлікти (з приводу затримки заробітної плати, призначення керівника) можуть трансформуватись із трудових пра­вовідносин у політичні або адміністративно-правові. Багатогалузевий харак­тер можуть мати конфлікти на ґрунті міжнаціональних сварок, коли засто­совуються норми конституційного, кримінального, цивільного, адміністра­тивного і, навіть, міжнародного права.

Залежно від змісту норм права юридичні конфлікти поділяють на такі, що пов´язані з реалізацією уповноважуючих, зобов´язуючих або заборонних нормативно-правових приписів.

Певну специфіку мають конфлікти у нормативно-правовій сфері, які відрізняються від інших юридичних конфліктів тим, що ідеться про власне юридичні суперечності. Вони виникають не тільки у процесі правотворчості, а й у ході правозастосування. Головним об´єктом таких конфліктів є супереч­ності правових актів і норм (колізії законодавства). У вирішенні їх, як прави­ло, активна роль належить юристам. Відмітною рисою цієї категорії конфліктів є їх предметність, яка визначається характером того чи іншого акта або окре­мої правової норми. Нерідко суперечності загострюються у зв´язку з неоднаковим ставленням до норми права з боку тих чи інших посадових осіб, держав­них органів, громадських організацій і громадян, різним тлумаченням ними суті норми, обсягу, меж дії, кола осіб, на які норма поширюється.

Нормативно-юридичний конфлікт може мати двоїстий характер. По-пер­ше, такий конфлікт може виникати у власне нормативно-юридичній сфері, коли у фокусі його опиняються державно-правові явища (конфронтація між різними гілками державної влади, порушення конституційних норм, вади виборчої системи тощо). По-друге, нормативно-юридичний конфлікт може бути складовою, а також фігурувати як елемент більш загальної конфлікт­ної ситуації. Нормативно-юридичний конфлікт — складне явище зі своїми динамічними елементами, якими, зокрема, є: розбіжності в праворозумінні, що мають вирішальне значення для формування масової правової свідомості, різні правові погляди, що відображають неоднаковий рівень правосвідомості й правової культури. До таких факторів належить правовий нігілізм, пере­кручення суті норм, віддання переваги доцільності над законністю тощо.

Виникнення і розвиток юридичних конфліктів характеризуються певни­ми особливостями. Зокрема, значна частина таких конфліктів із самого по­чатку мають юридичну основу. Це відбувається тоді, коли сторони пов´язані правовими відносинами і саме характер відносин надає конфлікту юридич­ного забарвлення.

Однак найчастіше юридичної форми конфлікт набуває не відразу, а зго­дом, у міру його розвитку. Так, у багатьох випадках конфлікти на сімейно­му ґрунті починаються з епізодів, які аж ніяк не потребують правових за­собів урегулювання. Наприклад, виникнення суперечки між подружжям щодо методів виховання дітей. Проте з´ясування такої сімейної проблеми іноді переходить у конфлікт із застосуванням фізичної сили. І тут вже з´являються юридичні елементи, які за певних обставин приводять до пра­вових наслідків.

У динаміці юридичного конфлікту помітну роль відіграє втручання тре­тьої сторони — державного правозастосовного органу (суд, прокуратура, міліція), яка приймає остаточне рішення у справі. У своєму розвитку юри­дичний конфлікт, як правило, проходить такі стадії:

1) виникнення в однієї чи обох сторін мотивів до розладу;

2) виникнення правових відносин між конфліктуючими сторонами;

3) розвиток (зміна, припинення) правових відносин у зв´язку з розгля­дом справи в юридичній установі;

4) видання правового (правозастосовного) акта, що завершує конфлікт (рішення суду, постанова органу виконавчої влади). Може бути прийнято декілька рішень.

Разом із тим не виключена й інша динаміка конфлікту. Послідовність стадій може не збігатися із зазначеною вище, а деяких стадій може не бути взагалі.