Тлумачення правових текстів
Загальновизнаною відмітною рисою кваліфікованої практичної діяльності юриста є його спроможність за допомогою особливих правил і прийомів повно, точно й швидко тлумачити нормативні та інші правові акти та договори, тобто пізнати, виявити, достовірно встановити зміст і обсяг правових правил, сформульованих у правових приписах. Іншими словами, юридичне професійне тлумачення (інтерпретація) правових актів і договорів — це діяльність юриста щодо встановлення змісту нормативних і індивідуальних приписів, яка спрямована на забезпечення їх практичної реалізації і складається зі з´ясування змісту правових правил для себе і роз´яснення їх для інших суб´єктів.
На відміну від тлумачення, що використовується у філософії, літературознавстві, наукознавстві, історії та інших науках, що досліджують різноманітні форми письмової мови, тлумачення в юридичній практиці має спеціально-юридичні особливості, пов´язані з використанням засобів і прийомів юридичної техніки — особливої термінології, юридичних конструкцій, засобів формулювання правових правил, тому адекватне виявлення і роз´яснення змісту правових текстів потребують відповідних юридичних знань і навиків.
Інколи в юридичній літературі тлумачення правових актів розглядають тільки як стадію правозастосовної діяльності (судової, прокурорської, слідчої), що не зовсім коректно, бо тлумачення як з´ясування і роз´яснення обсягу і змісту правових правил є компонентом будь-якої юридичної діяльності та правової поведінки, пов´язаних з виданням правових актів або укладенням правових договорів, їх реалізацією, тобто це правотворча і правозастосовна діяльність, правореалізація як здійснення прав і обов´язків будь-якими суб´єктами права у формі їх правомірної поведінки, а також юридична наукова і юридична навчальна діяльність. Інша справа, що правове значення актів тлумачення може бути різноманітним — внутрішнім і зовнішнім, офіційним і неофіційним, професійним і непрофесійним і т. ін.
Необхідність вивчення тлумачення правових актів як особливого виду юридичної діяльності та компонента будь-якої юридичної діяльності зумовлена такими чинниками:
• основною зовнішньою формою існування права, правових правил є нормативні й правозастосовні правові акти, а також договори, що в словесно-документальний спосіб викладені в правових текстах (правових документах);
• нормативні правові акти і договори діють тривалий час, за який можуть змінюватися умови й обставини соціальних ситуацій, що регулюються ними, а це є причиною необхідності додаткових уточнень змісту правових приписів;
• є певні недоліки в правотворчій діяльності, застосуванні юридичної техніки — недоліки нормативно-правового стиля, невизначеність або двозначність словесного викладення правових правил, суперечності між приписами різноманітних нормативно-правових актів тощо, а тлумачення є одним із засобів їх усунення.
Тлумачення за загальним змістом — це один із видів пізнання як процесу почуттєвого сприйняття і діяльності мислення, одна з форм наукового пізнання права, приватнонауковий прийом, що входить до складу формально-юридичного методу пізнання права, а за спеціально-юридичними особливостями — специфічна форма пізнання правових правил через вивчення приписів правових актів і договорів, викладених у правових текстах.
Тлумачення правових правил здійснюють за допомогою певних понять, правил і прийомів (філології, логіки, спеціальних юридичних знань, історії та ін.), що дає можливість розкрити їх обсяг і зміст на рівнях:
• словесного тексту правового акта або договору;
• словесно висловленого зв´язку правового припису з іншими подібними приписами;
• мови "права" як спеціальної термінології, юридичних конструкцій;
• логічної структури правового припису (логічного зв´язку елементів — гіпотези, диспозиції, санкції);
• соціального змісту правових приписів.
Тому при тлумаченні пізнання йде від почуттєвого сприймання тексту правового документа і його елементів, їх лінгвістичного і спеціально-юридичного аналізу, до логічного осмислення структури правового припису, його соціального контексту і конкретно-соціального значення, тобто в напрямку, зворотному спрямованості правотворчої діяльності.
У процесі тлумачення можна виділити три основні рівні:
• аналіз словесного тексту або словесного викладення правових правил;
• догматичний аналіз — аналіз юридичних особливостей приписів, відбитих у специфічному правовому, формально-юридичному змісті правових правил;
• соціально-історичний аналіз — аналіз соціально-історичного змісту правових правил.
До основних способів тлумачення відносять: граматичний (лінгвістичний, філологічний), логічний, спеціально-юридичний (формально-юридичний, техніко-юридичний), систематичний, соціально-історичний (функціональний).
Слід зазначити, що виділення рівнів і послідовності застосування способів тлумачення має умовне значення і в практичній юридичній діяльності їх використовують водночас або в різній послідовності, однак першим і безумовно обов´язковим є словесний аналіз тексту, якого, як правило, достатньо для адекватного виявлення обсягу і змісту правового правила.
Оскільки тлумачення має на меті розкриття й уточнення змісту правового припису, то його результатом є повна визначеність змісту й обсягу останнього, тобто адекватність, точність, повнота, безсуперечність, безпрогальність, достовірність.
Результати тлумачення в низці випадків можуть набувати відображення і закріплення в особливих актах-документах, актах-роз´ясненнях або інтерпретаційних актах (наприклад, роз´яснення Верховної Ради України або Конституційного Суду України, Верховного Суду України), що мають офіційний і обов´язковий характер для відповідних суб´єктів права.
Дата добавления: 2016-01-03; просмотров: 851;