Особливості видів спортивного туризму.

Сьогодні питання про визначення видів спортивно-оздоровчого туризму залишається відкритим. Кожен автор виділяє певні види, що на його думку, відповідають визначенню спортивно-оздоровчого туризму.

Так, Щур Юрій Володимирович і Дмитрук Олександр Юрійович зазначають, що кожен з видів спортивно-оздоровчого туризму має свої характерні особливості. За організацією походу, його маршрутом, засобами пересування неважко віднести його до певного виду туризму - пішохідного, гірського, лижного, водного, велосипедного .

Пішохідний і гірський туризм мають більше спільного, ніж відмінного. Це і спосіб пересування - пішки, і спільні технічні прийоми подолання складного рельєфу, водних перешкод тощо. Відмінність же – перш за все в тому, що пішохідні походи здійснюються у всіх районах, а гірські - тільки у високогірних.

Специфічною особливістю гірського туризму є те, що робочий день туриста починається о 4 - 5 годині ранку в умовах високогір'я і низьких температур. У ці години в горах найменша ймовірність сходу лавин, каменепадів та інших небезпечних природних процесів, у річках і струмках найменший рівень води, на сонячних схилах не так спекотно.

Наступним різновидом спортивно-оздоровчого туризму є лижний. Сама назва цього виду спортивного туризму свідчить про те, що під час походу туристи пересуваються на лижах. Лижні походи проводяться переважно в зимовий період при наявності стійкого снігового покриву і температурі нижче 0°С.

Необхідною умовою для участі в зимових подорожах є добра переносимість холоду, здатність в умовах постійно низьких температур не втрачати робочі форми і, що не менш важливо, психічної рівноваги. Такі головні вимоги до туриста-лижника.

Ще одна складність, характерна для лижного туризму - необхідність перенесення великих вантажів. Вага рюкзака туриста-лижника на 15-20 % перевищує вагу багажу туриста, що подорожує влітку.

У лижному туризмі надзвичайно важливим є ретельний добір учасників за фізичними і психологічними даними. В поході необхідно забезпечити рівномірний розподіл вантажу і однакову зайнятість учасників при виконанні похідних робіт - від прокладання лижні до влаштування бівуаку. Парадокс лижної подорожі - в тому, що найбільш комфортно людина почуває себе на лижні і найменш - на привалах. Влаштування стоянки, власне стоянка, а потім згортання табору і підготовка до виходу відбирають багато сил і стомлюють більше, ніж основна робота.

Водний туризм. Це дуже привабливий вид туризму, що має на меті переважне переміщення по водному середовищу за допомогою відповідного інструментарію. Серед водоймищ, якими подорожують туристи - бурхливі гірські і спокійні рівнинні річки, озера і моря. Різноманітні плавучі засоби - дерев'яні і пластмасові човни, надувні човни розбірні байдарки, катамарани, плоти на надувних елементах тощо.

Велосипедний туризм. Цей вид туризму привабливий перш за все завдяки своїй високій мобільності. Відстань, яку здатна подолати група за один день, може досягати 100-150 км. Велотуризм має певні переваги порівняно з пішохідним туризмом: швидкість руху в ньому в кілька разів вища, отже, за один похід можна побачити більші цікавих місць. Велосипед проїде майже скрізь, де пройде пішохід, а там, де проїхати неможливо, велосипед можна провести або перенести на руках. Тому не дивно, що географія велотуризму майже збігається з географією пішохідного туризму.

Деякі автори додають до вищезазначених видів також:

• спелеотуризм – різновид спортивного туризму, зміст полягає в подорожах по природним підземним порожнини (печерах) і подоланням в них різних перешкод (сифони, колодязі) з використанням різного спеціального спорядження (акваланги, карабіни, мотузки, гаки, індивідуальні страхувальні системи та ін.);

• автомототуризм – один з наймасовіших видів туризму – це, перш за все, незалежність в маршруті і в часі;

• підводний туризм – прийняття участі в експедиціях для вивчення водойм. Оцінка здійснюється ступенем складності - глибини занурень, наявності течій, прозорості і температури води - і кількістю здійснених експедицій;

• вітрильний туризм – це вид спорту, що поєднує елементи вітрильного спорту, звичайного туризму і туризму екстремального. Зазвичай в цьому виді спорту використовуються багатокорпусні розбірні вітрильні судна - катамарани і тримарани.

Останнім часом зріс інтерес до комбінованих подорожей і спортивних походів, в основі яких передбачається проходження не типово гірських або водних перешкод, а ставиться більш комплексне завдання - відвідати район в цілому або подолати велику кількість різнотипних за видом туризму технічно важких перешкод.

Остання тенденція досить чітко виявляє спіралеподібний закон розвитку видової специфіки у спортивно-оздоровчому туризмі і може з часом привести до появи безвидової класифікації. Мається на увазі класифікація, в якій немає видів туризму, а є як би матриця рівнів складності маршрутів і відповідна їм кількість технічно важких локальних та інших перешкод з різних видів туризму. Причому вихід на перешкоди, цілком ймовірно, повинен визначатися логічністю побудови маршруту, отриманням максимальної інформації про район та наявним у групи досвідом. Таким чином, усувається якась відомчість між видами туризму і приділяється більше уваги фактору комплексності при вивченні району подорожі.

У свою чергу кожен вид туризму підрозділяється або реалізується у любителів самодіяльного туризму у вигляді двох типів заходів. Перший тип - це заходи, в основі яких лежить подорож або спортивний похід по класифікованому маршруту. У змагальному плані цей тип заходів реалізується за формою проведення у вигляді конкурсу походів, туріади або чемпіонату в одному географічному районі, а також заочного чемпіонату, учасником якого можуть бути групи, що пройшли маршрут в будь-якій точці світу. У цьому типі заходів йде пошук найбільш цікавої технології проведення туріад та об'єктивної методики суддівства очних і точних чемпіонатів. Крім того, завершується остаточна доведення нормативної бази в частині створення класифікації маршрутів в лижному, вело-та автомототуризмі. Слід зауважити, що значно зросла кількість здійснюваних некласифікаціонних подорожей, включаючи поодинокі проходження маршрутів на лижах, яхтах, катамаранах і велосипедах.

Другий тип заходів - це туристське багатоборство, що проводиться за формою як зліт, кубок, чемпіонат, показові виступи або комплексний захід з кількох видів туризму. Змагання з туристського багатоборства можуть передувати туріаді і чемпіонату походів в одному районі і органічно доповнювати один одного.

Та, напевно, найбільш точну класифікацію спортивно-оздоровчому туризму надали Грабовський Юрій, Скалій Олександр та Тетяна . Вони не просто визначили види туризму, а також встановили його місце в класифікації туризму, що дає можливість більш точно дослідити дане поняття (див. рис. 1).

Всі тури спортивно-оздоровчого напрямку можна умовно поділити на три великі групи:

• тури без спортивних походів, що включають в програму відпочинку в туристичному комплексі різноманітні види спортивно-оздоровчих, а також інтенсивних спортивних занять;

• тури, що містять у своїй програмі некатегорійні спортивні (любительські) походи;

• тури для туристів-спортсменів з використанням походів задля отримання або захисту певної категорії різної складності.

Посилаючись на розкриття поняття у попередній главі, можна стверджувати, що кожен вид туризму, що характеризується активною діяльністю подорожуючих з функцією оздоровлення, отримання певних характерних навичок і, звичайно, задоволення, можна вважати різновидом спортивно-оздоровчого туризму.

Тому хочу додати до зазначених переліків ще декілька видів даного роду туризму:

• екстремальний туризм – один з видів туристичного відпочинку, який в тій чи іншій мірі пов'язаний з ризиком;

• кінний туризм – подорож на конях верхи або в екіпажах. Один з видів спортивного туризму, який полягає в проходженні на коні маршрутів, які містять специфічні для кінного туризму перешкоди (перевали, ліси, річки).

Окремо вважаю за потрібне додати до вищезазначених переліків і паломницький туризм. Він передбачає не лише проходження значної частини маршруту пішки, не лише приближення до природи, а й духовне оздоровлення.

Отже, роблячи підсумок слід зазначити, що на сьогодні не існує єдиного підходу до класифікації спортивно-оздоровчого туризму. Автори пропонують свої типології, що дещо різняться, та всі вони сходяться на тому, що пішохідний, гірський, лижний, водний та велосипедний туризм відносяться до основних видів спортивно-оздоровчого туризму