Поняття фінансового права, його предмет та метод

Усі правові норми, які включені в законодавчі і підзаконні нормативно-правові акти, поділяються на окремі галузі права. В основу поділу макросистеми правових норм, прийнятих на території держави її органами та органами місцевого самоврядування, покладено матеріальний зміст відносин, які регулюють­ся цими нормами, тобто предмет правового регулювання. Окремі частини системи права, розмежовані за предметом право­вого регулювання, є галузямиправа, під якими розуміють сукупність правових норм, що регулюють однорідні суспільні відносини.

Предметом фінансового праває суспільні відносини, що виникають у процесі мобілізації коштів у публічні центра­лізовані і децентралізовані фонди держави і органів місцевого самоврядування та інші фонди, що визначаються державою публічними, їх розподілу і використання, а також: у ході кон­тролю за рухом цих коштів, їх ефективним і цільовим вико­ристанням, а також: із емісією та обігом грошових знаків.

Фінансові відносини ма­ють грошовий характер й однією стороною в них завжди виступають органи держави або органи місцевого самовря­дування, які підтримують публічний фінансовий інтерес. Дру­гою стороною цих відносин можуть виступати органи держа­ви, юридичні й фізичні особи, муніципальні органи тощо, у яких виникає обов'язок внесення коштів у централізовані й децентралізовані фонди або право на одержання коштів із цих фондів, але вони зобов'язані підтримувати публічний фінансо­вий інтерес і задовольняти особистий чи колективний (юридич­ні особи) інтерес. Друга сторона відносин завжди підпорядко­вана першій, незалежно від місця, яке займає орган в системі органів держави. Так, керівник галузевого міністерства — роз­порядник бюджетних коштів завжди "підпорядкований" Державному казначейству, що виконує приписи, внесені в Закон України "Про Державний бюджет України".

Ця підпорядкованість відбувається не по вертикалі, як в адміністративному праві, а тільки по горизонталі саме в фінан­сових відносинах. Стороною, що представляє публічний фінан­совий інтерес, як правило, є уповноважений державою фінан­совий орган або інший уповноважений нею орган (наприклад, Пенсійний фонд).

Відносини, що складають предмет фінансового права, кла­сифікуються за різними ознаками:

• залежно від функцій фінансової діяльності— при мобіліза­ції, розподілі й використанні централізованих і децентра­лізованих фондів коштів та здійсненні контролю за їх ви­трачанням, у зв'язку із грошовою емісією;

• залежно від поділу на фінансово-правові інститути — при формуванні й використанні бюджетних і централізованих цільових позабюджетних фондів; з приводу фінансів держав­них і муніципальних підприємств; з приводу обов'язкових платежів (податків, зборів, мита, неподаткових доходів); з приводу державного і муніципального кредиту; державного боргу; кошторисно-бюджетного фінансування; державного страхування; грошового обігу; фінансового контролю.

• залежно від суб'єктного складу фінансові відносини по­діляються на дві групи: перша — коли, з одного боку, ви­ступають наділені владними повноваженнями державні або муніципальні органи, які виражають публічний фінансовий інтерес, а з другого — юридичні або фізичні особи; друга група — коли, з одного боку, беруть участь органи держа­ви, а з другого — муніципальні органи (наприклад, у міжбюджетних відносинах), коли обидві сторони представля­ють публічний фінансовий інтерес: одна — загальнодержавний, друга — територіальний.

Таким чином, предметом фінансового права в сучасний період є суспільні (економічні) відносини, що виникають при розподілі й перерозподілі ВБІГ і національного доходу;утво­ренні, розподілі та використанні централізованих і децентра­лізованих фондів коштів з метою реалізації публічних інтересів держави, органів місцевого самоврядування та інших публіч­них фондів, які визнаються державою потрібними для суспільства.

Додатковою ознакою для виділення галузей в системі права є метод правового регулювання, тобто сукупність юридичних прийомів і засобів, за допомогою яких здійснюється правове регулювання якісно однорідних, відокремлених відносин

Метод правового регулювання в фінансовому праві такий самий, як і в усіх галузях публічного права. Прийоми і засоби впливу на суб'єктів відносин є предметом фінансового права, і розкривається цей вплив через правовий статус суб'єктів (право­здатність, дієздатність, компетенцію, відношення підпорядкування). У фінансовому праві суб'єкти нерівні. Сторона, що виражає публічний фінансовий інтерес, завжди наділена влад­ними повноваженнями.

У цьому і полягає сутність методу владних приписів.

У фінансовому праві використовуються й інші методи регу­лювання відносин, але вони, як правило, застосовуються як додаткові: рекомендації, узгодження.

Фінансові відносини виникають тільки на підставі владного акта.Для суб'єкта, що порушує припис владного органу, обо­в'язково передбачається покарання: фінансове (пеня, штраф, припинення асигнувань тощо), адміністративне або криміналь­не.

Один із основних принципів фінансового права — пріоритетність публічних фінансових інтересів у фінансовій діяльностіУкраї­ни, тому все фінансове право спрямоване на задоволення ін­тересів суспільства, держави, оскільки Україна є суверенною, незалежною, демократичною, соціальною і правовою держа­вою (ст. 1 Конституції України). Конституція і вимагає, щоб одним із принципів фінансового права була соціальна скерова­ність фінансово-правового регулювання,участь народу у фінан­совій діяльності держави, оскільки згідно зі ст. 5 Конституції України єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо й через органи державної влади та місцевого самоврядування, а всі фінансові відносини регу­люються саме ними.

Фінансове право побудоване на єдності фінансової політи­ки і грошової системи.

Закони України визначають систему оподаткування, податки і збори; засади створення, функціонуван­ня грошового, фінансового, кредитного та інвестиційних рин­ків, це і робить принцип законності одним з головних прин­ципів фінансового права. Конституція України (ст. 7) проголо­сила визнання і гарантування місцевого самоврядування, а ст.ст. 142-143 закріпили права місцевих органів самоврядуван­ня на власні бюджети, їх фінансову основу.

Одним із основних принципів фінансового права є принцип плановості.

Отже, фінансове право — це сукупність правових норм, що регулюють відносини в галузі формування, розподілу і викорис­тання публічній централізованих і децентралізованих фондів коштів, та інших фондів, необхідних для безперебійного функ­ціонування органів держави, органів місцевого самоврядування та органів, діяльність яких держава визнає необхідною.

Найбільш тісно фінансове право пов'язане з конституцій­ним та адміністративним, які охоплюють діяльність держави в цілому.