Структура побудови лінійних регенераторів

Регенератори синхронних лінійних трактів (після синхронних мультиплексорів і крос-конккторів) є третім основним типом обладнання систем передачі SDH. Вони виконують більш складні, чим регенератори плезіохронних ЦСП функції:

- високий контроль вірності передачі інформації;

- обробка заголовків RSOH;

- зв’язок з клієнтами і з системою контролю;

- управління, обслуговування та інше.

Це пов’язано з переходом від процесу передачі цифрових сигналів в плезіохронних ЦСП до процесу їх транспортування в системах передачі SDH.

Згідно з рекомендаціями ITU-T G. 958 до складу функцій регенератора повинна входити функція обслуговування апаратури систем передачі SDH. Це функція SEMF (Synchronous Equipment Management Function), яка контролює всі функції регенератора. Всі повідомлення про аварійні ситуації, одержані в різних функціональних пристроях (блоках) регенератора, передаються цій функції. Для виконання функції SEMF регенератор має в складі пристрої, які перетворюють інформацію, що поступає від функціональних блоків в форму, яка підходить для системи контролю, управління і обслуговування.

У випадку прийому цією системою сигналу аварії або при відсутності вхідного сигналу регенератор видає неспотворений заголовок RSOH, а останні біти циклу передаючі сигналу STM-N замінюються одиницями. Для локалізації пошкоджень регенераційних секцій використовується метод перевірки бітів циклу передачі модуля STM-N на парність по розрядам октетів – метод ВІР-8 (Bit Interleaved Parity 8).

Для зв’язку регенератора з об’єктами, зовнішніми по відношенню до даної системи передачі SDH, можуть використовуватись два інтерфейси. Q - інтерфейс служить для з’єднування регенератора з операційною системою, F – інтерфейс – для з’єднування регенератора з робочим місцем оператора мережі з метою контролю і управління.

Лінійні регенератори стандартизовані рекомендаціями ITU-T і широко використовується на мережах SDH відстань між сусідніми вузлами мережі складає декілька десятків кілометрів і проміжні регенератори можуть бути відсутні. З використанням кінцевих оптичних підсилювачів довжина секції регенерації складає 250-300 км, що є достатнім на більшості ділянок місцевих і зонових мереж зв’язку.

Ці підсилювачі вже розроблені і виготовляються рядом фірм-виробників обладнання систем передачі SDH. Крім базових мльтиплексорів різного рівня, які можуть бути сконфігуровані як мультиплексори TM, SLM, DIM і як лінійні регенератори, деякі компанії виготовляють лінійні регенератори окремо. До них відносяться регенератори типу: LR-1, LR-4, LR-16 компанії PHILIPS, типу SMS-150R, SMS-600R, SMS-2500R компанії NEC, типу SLR-4, SLR-16 компанії ECL та інші.

Проміжні станції ВОСП по способу обробки сигналів можна розділити на два види: оптоелектронні (а) і оптичні (б) (Рис.11)

а) б)

Рисунок 11

Принциповою відмінністю оптичного підсилювача від регенератора, є те, що він не здійснює оптоэлектронного перетворення. Оптичний підсилювач збільшує амплітуду вхідних оптичних імпульсів чисто оптичним шляхом, не виконуючи при цьому ніякого відновлення форми імпульсів (б) , тобто він відразу підсилює оптичні сигнали. Основним пристроєм в ньому є оптичний підсилювач, який, в принципі, не виконує функції регенерації.

Питання до самостійної підготовки:

1. Які функції виконують регенератори систем передачі SDH?

2. В чому різниця регенераторів систем передачі PDH і SDH?

3. Як здійснюється контроль роботи функціональних блоків регенераторів?

4. Яка різниця між оптоелектронними і оптичними регенераторами?