Вплив автономної нервової системи на дiяльнiсть ефекторних органiв

АНС координує й адаптує дiяльнiсть органiв, якi приймають участь у збереженнi динамiчної рiвноваги життєвоважливих функцiй, регулюючи метаболiзм, збудливiсть, автоматизм внутрiшнiх органiв i ЦНС (рис. 4.39).

У фiзiологiчних умовах мiж тонусом симпатичного й парасимпатичного вiддiлiв АНС має мiсце

«вiдносна рiвновага». При перевазi тонусу одного з них тонус iншого знижується. Аналогiя з вiдомим для скелетних м'язiв принципом реципрокностi стає основою для уявлення про «антагонiстичнi» вiдносини мiж симпатичним i парасимпатичним вiддiлами АНС. Однак таке уявлення знаходиться в протирiччi з рядом фактiв. Наприклад, слиновидiлення стимулюється як симпатичними, так i парасимпатичними волокнами. Крiм того, iснує ряд органiв, якi iннервуються тiльки симпатичними або тiльки парасимпатичними волок- нами.

Згiдно сучасних уявлень головна роль парасимпатичної й метасимпатичної систем полягає в здiйсненнi механiзмiв рiзних функцiй, що забезпечують гомеостаз – вiдносну динамiчну постiйнiсть внутрiшнього середовища й стiйкiсть головних фiзiологiчних функцiй.

Симпатична нервова система розглядається як система тривоги, мобiлiзацiї захисних сил i ресурсiв для активної взаємодiї з факторами середовища. З цього випливає, що, забезпечуючи максимальну на- пругу функцiй органiв i систем для захисту органiзму, симпатична нервова система дестабiлiзує постiйнiсть внутрiшнього середовища. Завдання вiдновлення й пiдтримання цiєї постiйностi, порушеної внаслiдок збудження симпатичної нервової системи, беруть на себе парасимпатична й метасимпатична системи.

Особливу роль автономної нервової системи в органiзмi обгрунтував Л.А.Орбелi. Якщо стимуляцiєю рухового нерва досягти втоми скелетного м'яза жаби, а потiм одночасно подразнювати симпатичнний стовбур, тодi працездатнiсть втомленого м'язу пiдвищується – феномен Орбелi–Гiнецинського. Таке пiдвищення працездатностi м'язу є результатом стимулюючого впливу на обмiннi процеси. Дослiдженнями школи Л.А.Орбелi показано, що сим- патична iннервацiя впливає на функцiональний стан усiх без винятку органiв i тканин, у тому числi й ЦНС. Таким чи-

ном було сформульовано струнке вчення про адаптацiйно–трофiчну функцiю АНС.

Збудження симпатичної нервової системи є обов'язковою умовою стресорних станiв, воно стає пер- шою ланкою запускання складного ланцюга гормональних реакцiй.

Рис. 4.39. Вплив симпатичного й парасимпатичного відділів вегетативної нервової системи на органи, які нею іннервуються (за Ф.Блум та ін., 1988).

Багато з внутрiшнiх органiв мають подвiйну й навiть потрiйну (симпатичну, парасимпатичну й метасим- патичну) iннервацiю. Вивчення ролi кожної з них здебiльшого здiйснюють електричним подразненням, хiрургiчним чи фармакологiчним виключенням.

Дiя подразнення симпатичних або парасимпатичних волокон iлюструється в таблицi 4.2.

Таблиця 4.2

Показники змiн функцiй рiзних органiв при стимуляцiї симпатичних i парасимпатичних нервiв.

Яскраво участь симпатичної нервової системи виявляється у формуваннi емоцiйних реакцiй людини незалежно вiд причини, що їх викликала. Симпатична нервова система має розгалужену систему зв'язкiв, яка забезпечує миттєву генералiзовану вiдповiдь усiх органiв i систем. Значним доповненням є вихiд у кров з надниркових залоз i хромафiнної тканини «рiдкої симпатичної нервової системи» – адреналiну й норадреналiну.