Причетність до регуляцiї поведiнкових реакцiй

Електричне подразнення певних зон Г викликає спрямованi на виживання органiзму поведiнковi ком- плекси, якi включають моторнi, вегетативнi й гормональнi компоненти. Так, у задньому Г виявлено дiлянку, електричне подразнення якої викликає комплекс реакцiй, що характернi для харчової поведiнки: пошук їжi, слиновидiлення, пiдсилення моторики й кровозабезпечення кишечника, змiни м’язового крово- току.

Б.Ананд i Д.Бробек (1951) iдентифiкували в Г дорослих щурiв декiлька зон, якi вiдповiдають за їжодобувну поведiнку. Вони встановили, що пошкодження невеликої дiлянки в латеральному Г викликає вiдмову вiд їжi (афагiя) i води (адипсiя), виснаження i загибель тварини. Цю дiлянку було названо авторами «зоною голоду».

Разом з тим, пошкодження вентромедiальних ядер Г викликає надмiрне споживання їжi (гiперфагiю) i ожирiння.

Тут локалiзований «центр нагодовування», нейронам якого властива пряма хiмiчна чутливiсть до складу кровi. При споживаннi їжi вони активуються й гальмують центр голоду, що викликає усунення комплексу реакцiй їжодобувної поведiнки.

Гіпоталамус причетний до організації біологічних «циркадійних» ритмів (періодики змін стану сну й не- спання). Цьому сприяє регуляція гіпоталамусом вироблення кортикотропіну, діяльність гормонів епіфізу. Зміна цих станів супроводжується змінами соматичних (м’язовий тонус) і вегетативних (частота серцевих скорочень, перистальтика кишечника) процесів, інтеграція яких здійснюється гіпоталамусом.

За рахунок впливів Г на вироблення статевих гормонів забезпечується певна тривалість менструаль- ного циклу. Крім того, у складі медіального пучка переднього мозку й заднього Г виявлено ділянки, под- разнення яких впливає на статеву поведінку. Гіпоталамус визначає вірну періодичність процесів розмно- ження.

Причетність Г до організації стресу обумовлена впливом на вироблення глікокортикоідів. Через утво- рення в Г й гіпофізі нейрорегуляторних енкефалінів й ендорфінів забезпечується зниження стресу.

Велике значення має Г в організації емоцій за рахунок формування мотивацій при зрушеннях у внутрішньому середовищі й вироблення надлишку адреналіну та норадреналіну. Гіпоталамус приймає участь у регуляції агресивної поведінки тварин.

Лiмбічна система

Лiмбiчна система (ЛС) - морфо-функцiональне об'єднання, що включає в себе фiлогенетично старi вiддiли кори, а також ряд пiдкоркових структур, якi регулюють функцiї внутрiшнiх органiв, забезпечують емоцiйне забарвлення поведiнки та її вiдповiднiсть наявному суб'єктив- ному досвiду, а також процеси навчання й пам'ятi.

До лiмбiчної системи вiдносять наступні філогенетично різні корковi й пiдкорковi структури (рис. 4.32):

· древня кора – препіріформна кора, нюхові структури (горбик та цибулина), прозора перетинка;

· стара кора – закрутка пояса, гіпокамп, зубчаста фасція;

· мезокортекс – острівцева кора, парагіпокампальна звивина;

· підкіркові структури – мигдалина, гіпоталамус, переднє таламiчне ядро, мамiлярнi тiла, ядро перетин- ки.

Рис. 4.32. Схема лімбічної системи (А, Б)(за Л.О.Бадаляном, 1975).

1 – нюхова цибулина; 2 – мигдалина; 3 – нога морського коня; 4 –

мамiлярнi тiла; 5 – переднє таламiчне ядро; 6 – склепіння; 7 – епіфіз; 8

– повідець; 9 – мозолисте тіло; 10 – прозора перетинка.