Поняття неустойки, види неустойки та їх класифікація

Згідно зі ст. 549 ЦК,

неустойка – це грошова сума або інше майно, яке боржник зобов'язаний передати кредиторові в разі порушення зобов'язання

Неустойка – це певна наперед визначена сума або майно, що підлягає виплаті (передачі) кредиторові при настанні факту винного невиконання зобов'язання боржником.

На практиці неустойка є одним з найбільш поширених засобів забезпечення виконання зобов'язань.

Щодо термінології. Етимологія терміна «неустойка» у літературі пояснюється з посиланням на старі мовні джерела. У старослов’янській мові слова «стояти», «устояти» означали, поряд із їх сучасним значенням, також «бути вірним даному слову, обіцянці», а зникле вже слово «устойка» означало належне виконання обов’язку. Тобто, «неустойка» первинно означала невиконання свого обов’язку боржником; і тільки в подальшому, поступово, приблизно з XVIII ст., цей термін став застосовуватися до матеріальних наслідків такого невиконання.[1]

У класичному римському праві неустойка позначалася терміном «poena» (порівняй сучасне «пеня»). В сучасних правових системах немає уніфікованості термінології в даній сфері. Так, французьке право в цілому ґрунтується на термінології римського права та позначає неустойку терміном «la peine». У німецькому праві на позначення неустойки вживається термін «». У англо-американському праві, в якому, буквально кажучи, відсутній інститут неустойки в його європейському розумінні, застосовується дуже схоже правове поняття заздалегідь обчислених збитків (liquidated damages).

Особливості неустойки:

Неустойці властива ціла низка особливостей, що відрізняють її від інших видів забезпечення та схожих правових інститутів.

1. Неустойка виконує подвійну функцію:

1) санкція (міра відповідальності) за невиконання або неналежне виконання (неустойка підлягає примусовому стягненню з винного несправного боржника) (компенсаційна функція). Отже, неустойка, як і збитки, є формою цивільно-правової відповідальності;

2) вид забезпечення виконання зобов'язання, спрямований на стимулювання боржника до належного та сумлінного виконання своїх обов’язків за договором (штрафна, або стимулююча функція).

Для розуміння цієї дихотомії природи неустойки необхідним є теоретичний екскурс. Розвиток інституту неустойки у вітчизняному праві позначився конкуренцією між двома теоріями: оціночною та штрафною. Прибічники оціночної теорії (М.Я. Пергамент, К.П. Победоносцев, К.А. Граве, І.Б. Новіцький, О.С. Іоффе та інші) стверджували, що неустойка – це передусім заздалегідь встановлена законом чи договором приблизна оцінка збитків, що можуть настати внаслідок порушення забезпеченого зобов’язання. А отже, перед кредитором стояв вибір: вимагати стягнення неустойки або відшкодування збитків, хоча, звичайно, з практичної точки зору, стягнення неустойки є набагато зручнішим[2]. Ця теорія була панівною протягом усієї першої половини ХХ сторіччя.

Прибічники другої теорії – штрафної (передусім В.К. Райхер) піддали жорсткій критиці оціночну теорію як «нагромадження фікцій»[3], вказуючи на практичну неможливість заздалегідь здійснити оцінку майбутніх збитків (враховуючи, що оцінку збитків інколи провести вкрай складно, або взагалі неможливо, навіть після порушення). Отже, встановлюючи неустойку, сторони скоріш оцінюють не майбутні збитки, а свій інтерес у зобов’язанні на випадок його порушення, намагаючись компенсувати певний мінімум шкоди, яку може бути завдано в результаті невиконання. На перше місце за цією теорією виходить каральна функція неустойки, яка передусім відіграє роль «залякування» боржника цілком конкретними санкціями на випадок невиконання і тим самим – стимулювання його до належної поведінки.

Водночас, на думку Райхера, у майбутньому неустойка мала виконувати нову функцію – компенсаційну, що б дозволяла поєднувати стягнення збитків та неустойки, за умови, що кредиторові не буде дозволено збагачуватися за рахунок боржника. Слід зазначити, що саме таке ставлення до неустойки як до певної суми, стягнення якої покликано відшкодувати наявні збитки у спрощеному порядку –закріпилося в правових системах переважної більшості країн світу (Франція, Німеччина, Швейцарія, США, Англія). Так, право Франції прямо забороняє збагачення кредитора за рахунок стягненої неустойки (ст. 1226 ФГК), а у праві США та Англії забороняється стягнення неустойки, що має не компенсаційну, а каральну функцію (penalty).[4]

Останні зміни можуть привести до висновку, що чинне цивільне законодавство України, на відміну, наприклад, від англо-саксонськой правової сім'ї, фактично пріоритетною функцією вважає штрафну, згідно з якою неустойка підлягає сплаті не для компенсації втрат кредитора, а внаслідок того, що обов'язок її сплати передбачений законом або договором (див, напр., ст. 624 ГК України, згідно з якою загальним правилом є штрафна неустойка).

2. Неустойка, на відміну від застави, не пов'язана з попереднім виділенням майна боржника для подальшого звернення стягнення і є зобов'язально-правовим видом забезпечення виконання зобов'язань. Сутністю неустойки є надання кредиторові додаткового права вимоги, що зумовлює спрощений порядок реалізації вимог.

3. Неустойка є частиною забезпечуваного зобов'язання і тому завжди розділяє його долю (по суті, неустойка має акцесорний щодо основного зобов’язання характер).

4. Хоча неустойка є формою юридичної відповідальності, проте для її застосування немає необхідності в наявності повного складу цивільного правопорушення (тобто, протиправності, наявності шкоди, причинно-наслідкового зв'язку і винності). Для застосування неустойки (незалежно від виду неустойки по відношенню до збитків) досить лише протиправності дій боржника в той час, як провина боржника презюмується (усічений склад правопорушення).

5. Сплата неустойки не призводить до виконання основного зобов'язання. Відповідно до принципу реального виконання зобов’язання боржник, що сплатив неустойку, за загальним правилом, не звільняється від необхідності належно виконати свій основний обов’язок в натурі (як він визначений в договорі), якщо інше не передбачено договором або законом (ст. 622 ЦК).

Види неустойки:

1. Залежно від підстави стягнення розрізняють наступні види неустойки:

1) договірна: тобто, неустойка, прямо встановлена умовами договору за угодою сторін. Така неустойка є загальним правилом. Договір про неустойку має укладатися тільки в письмовій формі під страхом його недійсності.

У цілому, згідно зі ст. 6 ЦК, сторони вільні в установленні в договорі положення про неустойку. Навіть за відсутності в договорі положення про неустойку згідно із законом і договором сторони можуть у разі несправності контрагента стягнути збитки. Проте для окремих видів договорів положення про неустойку є істотною умовою (див., напр., ст. 10 Закону «О оренді державного і комунального майна»).

Положення ч. 5 ст. 231 ГК України, відповідно до якого при недосягненні згоди між сторонами про встановлення і розмір штрафних санкцій за порушення зобов'язань спор може бути вирішений в судовому порядку за заявою зацікавленої сторони відповідно до вимог ГК України, є сумнівним з точки зору обґрунтованості. Так, суд фактично встановлюватиме умови договору, по яких сторони повинні досягти угода самостійно, що повністю суперечить принципові свободи договору, і нівелює забезпечувальне призначення інституту неустойки;

2) законна: тобто, неустойка, прямо встановлена нормативно-правовими актами. Прикладами законної неустойки є ч. 2 ст. 231 ГК (законна неустойка для господарських відносин, в яких беруть участь суб'єкти державного сектора економіки); ч. 7 ст. 679 ГК (неустойка, що стягується внаслідок поставки товарів неналежної якості); Положення про поставки, Статут залізниць, тощо. Теоретично законна неустойка може бути:

― імперативною, або такою, що не допускає зміни розмірів неустойки за угодою сторін. За старим законодавством неустойка вважалася імперативною, якщо інше не було прямо встановлено в законі;

― диспозитивною, тобто, такою, що допускає зміну розмірів за угодою сторін (як правило, у бік збільшення).

Відповідно до нового ЦК, збільшення розміру неустойки, встановленої законом, дозволяється у будь-якому разі; якщо розмір неустойки встановлено актом цивільного законодавства, його можна зменшити, якщо інше не передбачено законом (ч. 2 ст. 551 ЦК). Водночас, інші норми містяться в Господарському кодексі України (ст. 231 ГК).

2. Залежно від порядку обчислення та нарахування неустойки розрізняють:

1) штраф – неустойка, яка нараховується у відсотках від суми невиконаного або неналежне виконаного зобов'язання (наприклад: «У разі поставки товару неналежної якості сторона повинна сплатити контрагентові 5000 грн.»);

2) пéня – неустойка, яка нараховується у відсотках від суми несвоєчасно виконаного зобов'язання за кожен день прострочення) (наприклад: «У разі прострочення виконання сторона повинна сплатити контрагентові пеню в розмірі 0,5% вартості простроченого виконання за кожен день прострочення»);

3) неустойка, що обчислюється та нараховується іншим способом (неустойка у вузькому розумінні, або власне неустойка). Може являти собою поєднання правила щодо пені та штрафу (наприклад: «У разі прострочення виконання етапу будівництва підрядник сплачує замовникові неустойку в розмірі 1000 грн. за кожен день прострочення») або стосуватися передачі майна «У разі прострочення поставки на 10 і більше днів постачальник зобов’язується передати покупцеві 10 тонн бензину»).

3. Залежно від співвідношення зі збитками розрізняють наступні види неустойки (ст. 624 ЦК):

1) залікова – збитки відшкодовуються тільки в частині, не покритій виплачуваною неустойкою (залікова неустойка була загальним правилом згідно з ЦК УРСР та є загальним правилом за Господарським кодексом (ч. 1 ст. 232 ГК));

2) штрафна (кумулятивна) – кредитор має право стягнути неустойку, а також збитки в повному розмірі (штрафна неустойка є загальним правилом за ст. 624 ЦК);

3) виняткова – кредитор має право стягнути тільки неустойку, а збитки не відшкодовуються;

4) альтернативна – кредитор на свій розсуд може стягнути або збитки, або неустойку.

Виняткова та альтернативна неустойки, як правило, спеціально передбачаються в договорі.

Слід відзначити, що концептуально альтернативна та виняткова неустойки є відображенням оціночної, залікова – компенсаційної, а кумулятивна – штрафної теорій неустойки.[5]

Предметом неустойки може бути:

¾ грошова сума (обчислювана як загальна сума або як відсоток від певної суми). За Господарським кодексом, предметом неустойки може бути тільки грошова сума;

¾ інше майно – є новелою законодавства (як правило, родове майно (паливо, зерно, вугілля, тощо)), хоча Цивільний кодекс не забороняє визначення в якості предмету неустойки навіть нерухоме майно.

Неустойку слід чітко відмежовувати від схожих правових інститутів:

1) збитків. Збитки, так само, як і неустойка, є формою відповідальності, але не забезпечують виконання зобов'язання і не стимулюють боржника до належного виконання. Стягнення збитків потребує наявність повного складу правопорушення: протиправної поведінки, шкоди, причинно-наслідкового зв'язку та вини боржника. Отже, практичною перевагою неустойки перед збитками як міри відповідальності є те, що кредиторові не треба доводити розміру понесеної шкоди та причинно-наслідковий зв'язок, а досить просто продемонструвати факт порушення договору;

2) процентів річнихза невиконання грошового зобов'язання (ст. 625 ЦК). Проценти річні, за змістом закону, є окремим видом забезпечення виконання зобов'язання, природу якого до кінця не досліджено (більшість дослідників та судова практика схиляються до думки, що проценти є платою за користування чужими коштами, хоча новий ЦК на такий випадок встановлює окрему норму – ст. 536). З практичної точки зору це означає, що у разі невиконання зобов’язання боржником (передусім грошового) допускається одночасне стягнення і процентів, і неустойки (ст. 625 ЦК);

3) відступного, тобто суми, що виплачується однією стороною іншій стороні як підстава для припинення між ними зобов'язального правовідношення (ст. 600 ЦК). Відступне повинно чітко обумовлюватися положеннями договору. На відміну від неустойки, сплата відступного можлива без порушення стороною зобов’язання та звільняє боржника від подальшого виконання своїх обов'язків, оскільки припиняє зобов’язання;

4) застави майна з його переданням заставодержателеві. Застава на відміну від неустойки є видом обтяження майна;

5) штрафу та пені в податковому праві: хоча і побудовані за конструкціями цивільно-правової неустойки, мають публічно-правовий характер та стягуються в державний бюджет податковими органами за порушення порядку та строків відрахування обов’язкових платежів в бюджет[6];

6) адміністративних санкцій та мір кримінального покарання (зокрема, кримінальних, адміністративних та адміністративно-господарських штрафів). Адміністративні санкції, а також міри покарання за кримінальний злочин, будучи мірами публічного впливу на порушника, стягуються в доход бюджету, тоді як неустойка як цивільно-правова санкція стягується на користь потерпілої особи.